Як благодійні ініціативи забезпечують доступ населення до якісної первинної допомоги? Як спільними зусиллями досягти головної мети – сформувати здорове суспільство, здатне відбудувати Україну після Перемоги? В програмі «Активізація» на «Українському радіо» ми розповіли, як працює мережа Медичних центрів Карітасу та інші напрями Програми охорони здоров’я. Гостею етеру стала Христина Семеген-Бодак, керівниця програми охорони здоров’я фонду.
Доступ до медичної допомоги під час війни є критично важливим, особливо в прифронтових громадах. Саме тому під час повномасштабної війни благодійний фонд Карітас України створив мережу з 10 медичних центрів від Дрогобича до Дніпра, які забезпечують доступ до якісної первинної медичної допомоги населення.
Як працюють ці медичні центри? З якими потребами звертаються громадяни? Та чи вдається ефективно будувати партнерство між громадськими ініціативами і державою задля допомоги людей?
Про це і не тільки в програмі «Активізація» на Українському радіо журналістка Людмила Тягнирядно розпитувала керівницю Програми охорони здоров’я благодійного фонду Карітас України, лікарку-нефрологиню, кандидатку медичних наук Христину Семеген-Бодак.
Пані Христино, розкажіть, будь ласка, як і коли у фонда «Карітас України» виникла ідея створити медичні центри, які працюють по всій Україні – від Дрогобича до Дніпра – і яких наразі десять? Коли з’явилося розуміння, що це на часі?
Христина Семеген-Бодак: Окрема Програма охорони здоров’я в Карітасі України з’явилася у 2022 році як відповідь на повномасштабне вторгнення та зростання потреби у покращенні доступу до медичної допомоги. Адже Карітас опікується людьми від народження і до старості, до останніх днів життя.
Як відбувається ця опіка? Вона здійснюється через гуманітарну допомогу, надання соціальних послуг, тепер також і медичних послуг, психологічну підтримку, психосоціальний супровід та різні інші види допомоги.
З часом повномасштабного вторгнення ми побачили, що люди, які перебувають у кризі та звертаються до наших локальних організацій (а їх у мережі Карітасу України майже 50), зазвичай мають не одну проблему. Вони приходять, наприклад, по гуманітарну підтримку – продуктові набори чи засоби гігієни. А виявляється, що через евакуацію, через вимушене залишення власних домівок вони вже тривалий час не мали доступу до адекватної медичної допомоги. Вони потребують психологічного супроводу, цілісного підходу до забезпечення своїх потреб.
А скажіть, будь ласка, чому саме ви зробили акцент на первинній медичній допомозі?
Христина Семеген-Бодак: Історія медичних центрів Карітас почалася в місті Дрогобич Львівської області під час ковіду. Тоді була велика невизначеність навіть серед самих пацієнтів: куди звертатися по допомогу, як убезпечитися від повторного зараження. У Дрогобичі відкрили невеликий медичний центр, де працювала одна сімейна лікарка. Вона надавала допомогу людям із найбільш вразливих груп населення, які не мали доступу до адекватної медичної підтримки. Це були люди з низьким рівнем доходів, без постійного місця проживання, часом із залежностями. Це був перший крок.
А вже у 2022 році ми зрозуміли, що питання треба масштабувати, підходити до нього більш професійно, якісно. За підтримки наших партнерів у Нідерландах – благодійної організації Cordaid – ми розпочали проєкт зі створення п’яти медичних центрів первинної медичної допомоги.
Ідея полягає в тому, щоб навчати суспільство піклуватися про своє здоров’я та займатися профілактикою. Коли ми маємо змогу спілкуватися з великою кількістю людей, які звертаються до нас по допомогу, ми можемо пояснити їм, що багатьом проблемам можна запобігти з сімейним лікарем на первинній ланці.
Особливістю наших медичних центрів стало те, що ми одразу додали до первинної медичної допомоги психологічну підтримку. Тобто не лише психосоціальний супровід, якому були навчені медичні працівники, а й професійний супровід психолога. Це було вкрай важливо і тоді, коли ми починали у травні 2023 року, і залишається критично важливим сьогодні. Через постійні обстріли, просування фронту, міграцію населення та великі втрати люди потребують саме професійної підтримки й допомоги.
А як ви як лікарка на власному досвіді бачите: люди зараз готові превентивно піклуватися про своє здоров’я, займатися профілактикою, а не лише лікувати наслідки? Чи до цього процесу ми ще маємо дійти?
Христина Семеген-Бодак: Ми вже на цьому шляху. Особливо це стосується молодих людей: вони більше звертають уваги на своє здоров’я, профілактику, намагаються позбавлятися шкідливих звичок. Якщо ж говорити про старших людей, особливо 55–60+, там переважає лікування основних захворювань і ускладнень. Тут складніше говорити про профілактику, адже свого часу така культура була відсутня.
Ми проводимо багато інформаційних заходів, популяризуємо здоровий спосіб життя, створюємо школи підтримки для пацієнтів із хронічними захворюваннями.
Недаремно я згадала літніх людей. Це особлива категорія населення. І ми бачимо у своїх медичних центрах, що близько 20% пацієнтів – це люди 65+. Вони потребують більше уваги, ніж молодші пацієнти.
Тому ми намагаємося показати: щоб мати здорову, комфортну старість, треба працювати над цим змолоду. Ідея доступу до лікаря первинної ланки, сімейного лікаря є дуже важливою. На етапі консультування він може не лише перескерувати до вузького спеціаліста чи призначити додаткові обстеження. У більшості випадків сімейний лікар може розв’язати основні питання, що стосуються здоров’я пацієнта.
Ви робите акцент на людях 65+, я можу сказати навіть про своїх батьків: намагаюся їх теж активізувати й ніжно пояснювати, що варто робити профілактику, не чекати, коли щось почне боліти. І тому я розумію, наскільки важливо звертати увагу саме на людей, які не звикли турбуватися про себе, а звертаються по медичну допомогу лише тоді, коли вже горить, пече, надсильно болить. Це дуже і дуже вдала ідея.
Ми вже сказали, що Медичних центрів Карітасу десять – від Дрогобича до Дніпра. У яких регіонах діють ці центри й за якою допомогою люди можуть туди звертатися?
Христина Семеген-Бодак: На сьогодні в мережі Карітас працює 10 центрів медичної допомоги. Це один центр у Дрогобичі, про який я згадувала, у Львівській області. В Івано-Франківській області – Коломия, Надвірна та Івано-Франківськ.
Тут зупинюся: в Івано-Франківську маємо спеціалізований медичний центр, який надає паліативну допомогу. Там діє мобільна паліативна команда, допомога важкохворим пацієнтам, а також перший у нашій мережі хоспіс. Крім того, Карітас Івано-Франківськ розпочав надавати реабілітаційну допомогу для цивільних і ветеранів.
У Тернополі є медичний центр, який надає первинну медичну допомогу та психологічний супровід. У Львівській області – місто Броди. У Хмельницькому діє центр, що надає первинну допомогу та зараз розширює ліцензію для спеціалізованих послуг – допомоги невролога й психіатра. Також маємо центри в Дніпрі та Полтаві.
Тобто ми почали із західних областей і поступово просуваємося на схід – там, де допомога обмежена через близькість до фронту. Роботу медичних центрів ми посилюємо не тільки первинною допомогою чи психологічним супроводом, а й розширенням до спеціалізованої допомоги. Дрогобич і Хмельницький рухаються саме в цьому напрямку.
Щодо консультацій вузьких фахівців – працюємо через телемедичне консультування. У Дніпропетровській, Харківській та Полтавській областях воно особливо потрібне для наших підопічних 65+, які отримують соціальну послугу «Догляд вдома». Це самотні люди, які залишилися без опіки рідних чи соціальних служб. Вони отримують у нас послуги з догляду за тілом, допомогу в побуті, а також медичну допомогу через телемедичне консультування.
Маємо мобільні мультидисциплінарні команди – соціальний працівник, психолог і медсестра зі спеціалізованим телемедичним обладнанням. Прийшовши до квартири підопічного, вони можуть провести необхідні дослідження організму, проконсультуватися з лікарями з наших медичних центрів, отримати призначення. Потім соціальний працівник закуповує ліки – здебільшого через контрактування з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) за програмою «Доступні ліки».
Тобто ми безкоштовно забезпечуємо пацієнтів ліками. Якщо маємо підтримку донорів, додатково закуповуємо ті препарати, які не входять у програму «Доступні ліки».
Поговорімо більш детально, що таке телемедицина…
Христина Семеген-Бодак: З особистого досвіду скажу: вперше ми почали застосовувати телемедичне консультування під час ковіду. Тоді пацієнти боялися йти в заклади охорони здоров’я, доступ до планових консультацій був обмежений. Ми почали використовувати відео- та телефонний зв’язок. Але часом такої комунікації без додаткових обстежень недостатньо. Тому з’явилося спеціалізоване телемедичне обладнання.
Це невеличка валізка із пристроєм для аускультації легенів і серця, пульсоксиметром, апаратами для вимірювання цукру та артеріального тиску. І навіть не медичний фахівець, а скажімо, соціальний працівник після короткого інструктажу може допомогти пацієнтові стати ближчим до лікаря.
Багато пацієнтів, особливо на сході, особливо люди старшого віку, бояться йти до лікаря через обстріли. Вони не можуть швидко пересуватися чи вчасно реагувати на повітряну тривогу, тож просто ігнорують візити, погіршуючи свій стан. Застосування телемедицини дозволяє отримати будь-яку консультацію – лікаря первинної допомоги чи вузького фахівця.
Якщо таких спеціалістів немає у нашій мережі, ми запрошуємо їх через медичну інформаційну систему з інших закладів. Тобто можемо забезпечити базові потреби доступу до медичної допомоги.
Зараз намагаємося розширити ці послуги у Кривому Розі, Миколаєві, плануємо – у Дніпропетровській та Полтавській областях. Там, де через постійні повітряні атаки дедалі більше людей залишаються без доступу до медицини. Крім того, багато медичного персоналу виїжджає з територій, близьких до бойових дій.
Тому ми працюємо над тим, щоб забезпечити доступ до медичної допомоги найбільш вразливим категоріям населення навіть через такі сучасні способи консультування.
Як ви відчуваєте, ваші центри є конкурентами звичайним державним поліклінікам? Чи ви співпрацюєте разом або на їхній базі? І чим взагалі ваші послуги відрізняються від звичайної поліклініки? На сьогодні медичні центри Карітасу – це конкуренти?
Христина Семеген-Бодак: Я сподіваюсь, що вони є конкурентоздатними. Завдяки реформі в охороні здоров’я, яка розпочалася у 2016 році, заклади охорони здоров’я різної форми власності – чи благодійні організації, чи приватні, чи комунальні – мають можливість стати якісними надавачами послуг. А пацієнт має право вибору.
Ми вкладаємо в ідею, у модель наших центрів те, що це не просто контакт лікаря й пацієнта, а родинна співпраця від народження до глибокої старості: над профілактикою, над запобіганням ускладнень захворювань, над психологічною підтримкою, над можливістю перескерування, якщо пацієнту потрібна спеціалізована допомога у закладах вторинного рівня.
Звичайно, ми співпрацюємо з іншими закладами охорони здоров’я, адже не всі питання може вирішити центр первинної медичної допомоги. Навіть якщо говоримо про Дрогобич чи Хмельницький, які розвиваються в напрямку надання вторинної медичної допомоги, або про Коломию, усі наші центри рухаються у цьому напрямку.
Коли отримуємо від партнерів гуманітарну допомогу – засоби гігієни чи обладнання – ми завжди ділимося з іншими медзаклами в обласних центрах, де працюють наші медичні осередки. Можливість співпрацювати з НСЗУ дозволяє нам бути на цьому ринку кваліфікованим гравцем.
Ми надаємо послуги професійно. Тішимося тим, що можемо навчати персонал: не лише на медичних тренінгах, а й у правильній комунікації з людьми, адже робимо акцент на вразливих категоріях населення – старшого віку, з інвалідністю, з втратами, внутрішньо переміщених осіб. Це окрема категорія, до якої приділяємо особливу увагу.
Вкладаючи ці аспекти, якими вирізняється наша мережа, вважаю, що Карітас Україна має шанс працювати, доповнюючи загальну систему охорони здоров’я. Ми діємо на тому ж рівні, що й державні заклади – чи це первинна, чи вторинна допомога, адже всі центри ліцензовані та мають укладені договори з Національною службою здоров’я України. Ми готові працювати нарівні з державними структурами, бо маємо ще й можливість додатково надавати гуманітарну допомогу нашим бенефіціарам.
А як вам вдалося побудувати це партнерство з державою і залучити державне фінансування від НСЗУ? Тут треба проартикулювати нашим радіослухачам, що Національна служба здоров’я – державний орган, який платить гроші за послуги, що ви надаєте. Людина захотіла прийти проконсультуватися щодо певних своїх питань – НСЗУ вам відшкодовує. Тобто центри зацікавлені надавати якісні послуги, бо клієнт іде за послугою і за лікарем. Але цікаво, як вдалося недержавній структурі – громадській організації – побудувати таку взаємодію й отримувати державне фінансування?
Христина Семеген-Бодак: Ми мали підтримку з боку адвокатського об’єднання «Імунітет» – юридичний супровід на всьому етапі, коли наші медичні центри отримували ліцензії для впровадження медичної практики. Це був непростий етап, адже я розумію, що коли Міністерство охорони здоров’я отримує документи від благодійної організації, які формально відповідають вимогам, але ця організація раніше не надавала медичну допомогу, виникає певна обережність. Карітас був добре відомий у гуманітарній і соціальній сфері, проте не в медичній, і це викликало певну пересторогу.
Проте спільними зусиллями і наполегливістю ми довели, що кожен із центрів, які подавали документи (спочатку їх було п’ять), був устаткований згідно з нормативними актами та мав належну документацію. Ми залучили лікарів і медичних сестер, які відповідали всім вимогам. Також ми запропонували нову модель – у складі кожного центру працює психолог або клінічний психолог. Ми мали необхідне обладнання для первинної медичної допомоги, а завдяки партнерам із Cordaid могли закупити додаткове.
Усі центри мають лабораторне обладнання. Тобто, крім того, що йде у пакеті НСЗУ для первинної допомоги, пацієнти можуть зробити біохімічні аналізи крові, загальний аналіз крові й сечі. Вони мають доступ до безкоштовної ультразвукової діагностики, бо більшість центрів оснащені УЗД-апаратами. У двох центрах – в Івано-Франківську та Дрогобичі – є рентгенапарати, отже пацієнти можуть отримати й рентгенологічні дослідження.
Як відбувалася співпраця з НСЗУ? Перший конгрес нашої мережі ми провели приблизно через пів року після початку роботи, вже за два місяці після отримання ліцензії. Тоді в нас було п’ять центрів. Ми запросили всіх наших фахівців, представників НСЗУ та колег із приватних медичних центрів, які вже мали досвід і могли ним ділитися. Від самого початку склалася дуже позитивна співпраця. Виявилося, що в НСЗУ працюють дуже відкриті люди, які готові підтримати й пояснити, що ми маємо допрацювати, щоб працювати з пакетами та контрактуватися.
Кожного разу, проводячи конгреси (а їх уже було три), ми бачили дедалі більшу зацікавленість – приїжджали не тільки представники нашої мережі. НСЗУ завжди нас підтримує, намагається дати відповіді на всі запитання.
Наступним важливим кроком був запуск першого у мережі хоспісу. Це лише четвертий приватний хоспіс в Україні, де послуги надаються безкоштовно для наших пацієнтів. Співпраця тут теж відбувається дуже позитивно.
Єдине питання, яке наразі нас турбує, – це мобільні паліативні команди. У нашій мережі їх працювало п’ять, і вони фінансувалися за пакетом НСЗУ. Спочатку ми інвестували у приміщення й обладнання, а вже тоді могли контрактуватися і отримувати фінансування. Команди успішно працювали півтора року, але тепер вимоги змінилися: тільки поліклініки мають право надавати паліативну допомогу.
Ми зі свого боку продовжуємо адвокатувати це питання перед державою, МОЗ і НСЗУ. Адже ми надаємо послуги відповідно до всіх вимог, і дуже хочемо показати тим, від кого це залежить, наскільки важливо для наших вразливих пацієнтів продовжити отримувати цю допомогу.
Чому було призупинено роботу з паліативною допомогою і що може допомогти її відновити? Як впливає на надання послуг, зокрема в прифронтових територіях, фінансування з боку НСЗУ та міжнародних донорів?
Христина Семеген-Бодак: Розкажу передісторію. Карітас має понад 25 років досвіду надання соціальної послуги догляду вдома. Я вже про неї згадувала – це коли людина старшого віку перебуває вдома одна і потребує супроводу будь-якого, в тому числі й медичного: обробка рани, догляд за тілом. Таких центрів, які надають догляд удома, в нашій мережі є 22 у 12 регіонах України.
Коли з’явилася можливість у медичних центрах включити й розширити наші послуги для надання мобільної паліативної допомоги, це дало дуже багато. Адже не тільки на прифронтових територіях є люди різного віку, в тому числі старшого, які мають хронічні чи онкологічні захворювання і потребують медичної та соціальної підтримки вдома на останніх етапах життя.
Особливістю наших мобільних паліативних команд було те, що вони працювали не лише в містах. Наприклад, у Надвірній команда виїжджала в гірські місцевості й допомагала тим людям, які ніколи раніше не зверталися по допомогу. На останньому етапі життя, коли потрібне знеболення, духовна та психологічна підтримка, єдиними, хто міг допомогти, були мобільні команди Карітасу України.
Сьогодні наші мультидисциплінарні команди (лікар, чотири медичні сестри, два соціальні працівники, духівник і психолог) продовжують працювати, але ми дофінансовуємо їх донорським коштом і дуже активно шукаємо підтримки у міжнародних партнерів.
Чому важливо порушувати це питання перед державою? Тому що ми забезпечували не лише медичну та психологічну допомогу, а й соціальний супровід, включений у роботу мультидисциплінарної команди. Знаю, що не завжди цей компонент виконують комунальні заклади охорони здоров’я. Ми ж надавали послугу дуже якісно.
Маємо гарні відгуки від пацієнтів та їхніх рідних, адже частиною роботи команди було навчання основ догляду, підтримка й супровід родини – від моменту, коли пацієнт на останньому етапі життя, і навіть після втрати близької людини. Команда продовжувала працювати з родичами, зокрема психолог і духівник.
Ми намагалися забезпечити людей із низьким рівнем достатку засобами гігієни. Соціальні працівники допомагали не лише біля підопічного, а й по господарству, якщо це була самотня людина.
Зараз ми впроваджуємо перехідний етап – мобільні медичні команди, які надають допомогу не тільки людям у термінальний період життя, а й усім пацієнтам, які цього потребують. Працює й телемедичне консультування. Ми також хочемо розвивати мобільний напрям у сфері реабілітаційної допомоги, яка сьогодні вкрай потрібна.
Якщо говорити про фінансування: через вихід USAID з України суттєво скоротилася підтримка, у тому числі й медичних послуг. Ви відчули це на собі? Чи можна сказати, що призупинення вашого проєкту з паліативної допомоги напряму пов’язане із цим?
Христина Семеген-Бодак: Я думаю, це комплексне питання, не повністю пов’язане з фінансуванням. Якщо бувають затримки з виплатами, вони все одно відбуваються. Тобто я не можу сказати, що ми не отримуємо підтримки від НСЗУ – ми її маємо регулярно, переглядаються договори.
Думаю, більше це пов’язано з тим, що коли мобільна паліативна допомога перейшла на рівень первинної, з’явилося більше надавачів послуг. Не впевнена, що всюди вони працювали прозоро і якісно. Але грошей на це йшло дуже багато, адже зареєстрованих надавачів було багато.
Через брак фінансування НСЗУ доводиться переглядати пакети й визначати, де вони є більш доцільними. У будь-якому разі ми будемо продовжувати намагатися, щоб нас почули. Це дуже важливо, адже для надання мобільної паліативної допомоги тепер потрібно, щоб кожен наш медичний центр розширився до рівня поліклініки, тобто залучив велику кількість вузьких спеціалістів. Фінансово це важко утримати.
І не завжди в кожному регіоні є потреба дублювати послуги поліклініки. Ми можемо один одного доповнювати. Тому, думаю, питання полягатиме у доведенні доцільності продовження функціонування команд паліативної допомоги на рівні первинної медицини. Хоча б для таких надавачів, як Карітас України.
Десять медичних центрів мережі Карітас переважно зосереджені в західній та центральній Україні. А як щодо прифронтових громад? Чи плануєте відкривати там центри, чи питання безпеки трохи додає сумнівів?
Христина Семеген-Бодак: Це питання додає не сумнівів, а обережності. Ми намагаємося знаходити рішення, які дозволять пильнувати за безпекою передусім медичного персоналу, адже вони надають послуги, а також пацієнтів, які відвідують центри. Далі на схід у нас працює медичний центр у Полтаві. Його роботу ми підсилюємо мобільною командою, яка може виїжджати ближче до прифронтових територій. Те саме стосується й медичного центру в Дніпрі.
Звичайно, ми плануємо розширювати мережу на схід, адже там ця допомога потрібна найбільше. Саме з такої ідеї ми й починали: забезпечити доступ до медичної допомоги. Легше було протестувати модель на заході України, а вже тоді мультиплікувати її на схід і південь, де бракує цієї допомоги.
Якщо подивитися дашборди НСЗУ навіть щодо первинної медичної допомоги, то Миколаївська й Херсонська області особливо потребують підтримки. Там діють місцеві організації Карітасу, які надають інші види допомоги, а ми плануємо поступово розширювати мережу і туди. Ймовірно, почнемо саме з мобільних амбулаторій або команд, які зможуть працювати, враховуючи безпеку і пацієнтів, і медичних працівників.
За півтора року роботи медичних центрів ви надали послуги майже 7 000 пацієнтам. Це вже досягнута ціль. А якщо говорити про 2025 рік – скільки ще людей можуть отримати допомогу, щоб якісно жити і почуватися добре?
Христина Семеген-Бодак: Насправді людей, які отримали допомогу в медичних центрах, значно більше. В умовах війни багато пацієнтів звертаються по допомогу, але не завжди хочуть декларуватися. Значну частину становлять внутрішньо переміщені особи, які ще не визначилися, де оселитися. Вони бояться втратити зв’язок із домом, де й досі мають декларації зі своїми лікарями. Проте навіть без декларацій вони отримують у нас допомогу.
На сьогодні ми маємо близько 9 200 укладених декларацій, і ця кількість постійно зростає. Скільки вона може сягнути? Я вважаю, що ідеальним рішенням було б, щоб система охорони здоров’я в цілому охоплювала всі категорії пацієнтів. Реформа дала право людині вільно обирати лікаря, заклад, спосіб лікування, але ще дуже багато людей не уклали декларацій.
Через широкомасштабну війну, яка триває четвертий рік, люди постійно мігрують, переїжджають, але всі заслуговують на якісну медицину. Ми також маємо амбітні плани щодо розвитку реабілітаційної допомоги. Вона вже надається в кількох центрах – окремо як психологічна чи фізична реабілітація. Але ми хочемо забезпечити комплексний підхід, що поєднує обидва напрями.
Нам важлива співпраця з державою, зокрема з НСЗУ, адже можливість відповідати всім вимогам і контрактуватися стане суттєвою підтримкою для функціонування наших центрів, особливо у сфері реабілітаційної допомоги.
Водночас проблема полягає не стільки в доступі пацієнтів, адже це вдається робити успішно, а в наявності фахівців. Саме тому один із ключових напрямів нашої роботи зараз – створення навчального центру для підготовки медичних і немедичних спеціалістів: психологів та соціальних працівників, які зможуть надавати реабілітаційну допомогу.
На жаль, війна робить нашу країну дедалі більш інклюзивною. Ми вчимося з цим жити, працювати, допомагати ветеранам і цивільним, які постраждали від війни, соціалізуватися й повертатися до нормального життя. А наша мета – забезпечити їм належну реабілітацію.
Христина Семеген-Бодак разом з радницею з гуманітарних питань Cordaid (Нідерладнди) Інге Леверінк (Inge Leuverink) та менеджером проєктів «Карітас України» Юрієм Наконечним.
Ви відчуваєте брак медичних працівників? Чи складно знайти фахових спеціалістів для ваших медичних центрів?
Христина Семеген-Бодак: Це непросто. Особливо, якщо говорити про медиків старшого віку, які звикли працювати у державних клініках – їм важко переходити в інший формат, не всі вміють поєднувати. У наших іноземних партнерів давно поширена практика поєднання роботи в державній клініці й у приватній установі. Це дає спеціалісту більше можливостей для навчання та професійного зростання.
Не просто і з огляду на східні області, де ми плануємо розширювати мережу. У Полтаві чи Дніпрі важко знайти фахівців, бо багато людей мігрували на захід України або виїхали за кордон.
Що тоді робити? Як забезпечити ваші центри медичними працівниками?
Христина Семеген-Бодак: Насамперед це робота з персоналом – як правильно комунікувати з пацієнтами, де знаходити терпіння. Ми займаємося профілактикою вигорання у медичних працівників і всіх, хто дотичний до мережі медичних центрів чи до Програми охорони здоров’я. Втомилися всі. Тому ми організовуємо зустрічі в невимушеній атмосфері, навчаємо саморефлексії, правильного реагування на стрес і виходу зі складних ситуацій. Це допомагає.
Ми приділяємо увагу також роботі з родичами й неформальними доглядальниками – сусідами, які допомагають старшим людям. Ми популяризуємо, що допомогти самотньому сусідові – купити йому ліки чи запросити до нього медсестру або лікаря з нашого центру – це не лише гуманно, а й гідно. Це турбота про гідність людини, якій допомагаєш, і водночас про власну гідність.
Таким чином, маленькими кроками ми формуємо культуру нормальних стосунків у суспільстві: повагу пацієнта до лікаря і, своєю чергою, лікаря до пацієнта.
Якщо говорити про використання штучного інтелекту, зокрема ChatGPT, як ви ставитеся до цього?
Христина Семеген-Бодак: Ми навчаємо персонал правильно працювати з такими інструментами. ChatGPT – це штучний інтелект із великою кількістю стандартизованих протоколів надання допомоги. Але лікар має мати клінічне бачення, мислення і здатність аналізувати інформацію. ШІ може бути підказкою, довідником, але не заміною лікарю. У медицині ніщо не замінить людського спілкування: перший контакт лікаря і пацієнта, психологічний та психосоціальний супровід. Чи він відбувається наживо, чи через телекомунікаційні засоби – цей контакт є незамінним.
Ви кілька разів вживали слово «безкоштовне». Поясніть, будь ласка, які саме послуги можна отримати у ваших центрах безкоштовно?
Христина Семеген-Бодак: Радше безоплатно: пацієнт отримує їх, не вкладаючи грошей, але їх оплачує НСЗУ. Я завжди нагадую пацієнтам: у сімейного лікаря, в тому числі й у медичних центрах мережі Карітасу України, ви маєте право на безоплатну консультацію, навіть якщо не уклали з ним декларацію. Якщо лікар має час і можливість, він прийме вас і надасть допомогу.
Також пацієнти мають право на безоплатні лабораторні обстеження: загальний аналіз крові, сечі, визначення рівня цукру, тести на COVID, грип, вірусні гепатити. У тих центрах, де є біохімічні аналізатори, можна зробити безоплатні базові біохімічні дослідження – наприклад, печінкові проби.
Уся допомога медсестри – ін’єкції, за потреби інфузії – також проводиться безплатно.
Я закликаю всіх мешканців України користуватися своїми правами, частіше відвідувати лікаря. Це дає змогу бути на контакті з пацієнтом, знати його стан і вчасно допомогти. Цінність має не лише відвідування лікаря, а й взаєморозуміння і взаємоповага. Я сподіваюся, що спільними зусиллями нам вдасться досягти головної мети, над якою ми всі працюємо, – сформувати здорове суспільство, здатне відбудувати Україну після перемоги.
Дякую, пані Христино, що долучилися до розмови. Думаю, ваші поради надзвичайно надихнули наших радіослухачів, і люди, які навіть думали, чи варто сходити до сімейного лікаря і хоча б щось перевірити, переконалися, треба це робити вже, аби застосувати профілактичний підхід до свого здоров’я і відчувати себе значно краще.
Запис програми “Активація” слухайте за висиланням
Фото – «Карітас України», «Карітас Івано-Франківськ», «Катірас Надвірна»
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: