Кожного року 3 грудня відзначають Міжнародний День людей з інвалідністю. У 2020 році темою цього дня стала «Не кожна неповносправність видима», вона сфокусована на розумінні та сприйнятті інвалідності, яка не завжди видима на перший погляд.
Згідно даних ВООЗ, 15% населення світу живуть з інвалідністю.
Це лише приклад того, що мільйони людей мають інвалідність, і значна частина серед них не є такою видимою. Саме в цей день важливо нагадати про важливість безбар’єрності для усіх людей, сприйняття, розуміння, підтримки , супроводу, чи просто прийняття.
Варто також зауважити, що пандемія COVID-19 має негативний вплив, зокрема на людей з інвалідністю. Вона призвела до поглиблення ізоляції, зміни способу життя, погіршення отримання медичних та соціальних послуг, а також має значний вплив на їх психічне самопочуття.
Карітас України налічує 6 соціальних центрів для молоді з інвалідністю у Львові та області, Івано–Франківську та Тернопільській області.
Діяльність центрів має одну мету – соціальна інтеграція та включення в життя місцевих громад молоді з інвалідністю.
За 13 років роботи з молоддю з інвалідністю Карітас України здобув досвід та знання основних тенденцій соціального та громадського розвитку в різних регіонах України. Діяльність має вплив на інтеграцію, отримання навичок соціалізації, поліпшення якості життя.
Коли говоримо про Міжнародний день людей з інвалідністю, то хотіла б поділитись роздумами колеги, п.Оксани Ільків, локальної менеджерки соціального центру для молоді з інвалідністю Карітасу Стрийської Єпархії:
«Під час прогулянки із молоддю з інвалідністю поруч місцевого стадіону, ми вирішили “пробігтися” кілька кіл. Пишу в лапках, тому що насправді не кожному з нашої молоді через стан здоров’я можна бігти, тому вирішили просто пройтися кілька разів по колу стадіону. Нас обганяли інші люди, які робили в цьому часі спортивні пробіжки. Одна дівчина серед наших бенефіціарів теж раптом побігла і пробігши кілька метрів зупинилася, почала погано себе почувати.
Ми відійшли в сторону і присіли на траві. За деякий час, коли небезпека минула, я спитала: “Чому ж ти побігла?”. Вона з сумом і похиленою до низу головою відповіла дуже тихо: “Я захотіла побути “нормальною””. Не знала я в той момент, що їй відповісти. І коли подивилася ще раз на бігову доріжку стадіону, то побачила одного хлопця, в контексті цієї історії – “нормального”, який просто так як ми, ходив по колу стадіону і не бігав як усі. Тоді я спитала, чи бачить вона цього хлопця, і чи він відноситься до категорії “нормальних” на її погляд? Вона підняла голову, подивилася, усміхнулася і радісно сказала: “Так”. Питання “нормальності” зразу відпало, адже він теж просто ходив.
Коли ми йшли до дому, я собі подумала, як часом мало потрібно, щоб відчути себе “нормальним” і щасливим, просто присутність людини, яка скерує твій погляд у потрібному напрямку…
З цієї життєвої історії можна сказати, що живучи в світі різноманітних і дуже умовних, але часом болючих, поділів на бідних і багатих, успішних і не дуже, хворих і здорових тощо, важливо пам’ятати одне, що ким би ми не були, до якої групи нас би не віднесли, є щось таке дуже особливе, що нас всіх об’єднує і що насправді є важливе – ми просто є людьми, і ніщо не може перекреслити нашої людської гідності.
За словами богослова Джоу Востерманса: “Наша людськість полягає не в розумі, наша людськість – у серці”. Тому найкраще, що ми можемо робити щось один одному, це відкривати іншій людині її “красу” і неповторність, її дари і важливість, бо тоді зможемо й самі відкрити в собі щось особливе. А шляхів робити це велика різноманітність…Головне, щоб це було від серця…
Напевно неодноразово в нас могло виникати таке питання: “Я не розумію, яким є дар осіб з неповносправністю?”. На це питання свого часу гарно відповів Джоу Востерманс, канадійський богослов, людина, яка багато років прожила з людьми з неповносправністю: ” Неповносправність сама по собі не є даром. Вона є великим стражданням. Ми бачимо це…Через цю неповносправність їх відштовхнули, відкинули… Ми бачимо страждання їхніх родин. І це не є даром. Я нікому би цього не побажав. Але даром є те, що сховано у цих людей всередині. Їх багато разів ранили, але попри все вони далі хочуть любити. Даром є їхнє вміння пробачати і любити. Для мене це завжди було таємницею. Як вони можуть стільки страждати і бути при цьому такими люблячими, відкритими, щирими, радісними? Саме це є їхнім даром для нас…”»
Підготувала Людмила Сухарєва, програмний менеджер з роботи з людьми з інвалідністю, ПСС експерт Карітасу України.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/