Ukraine Refugee Crisis Learning Platform презентувала результати дослідження оцінки освітніх потреб дітей-біженців з України.
Збір даних проводився в 7 країнах-учасниках платформи, а саме Україні, Словаччині, Польщі, Румунії, Молдові, Чехії та Угорщині.
Презентація та аналіз дослідження, проведенего учасниками робочої групи з питань освіти, відбулись у Кишиневі (Молдова), на зустрічі експертів з організацій Карітасів з країн Східної Європи – Угорщини, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини та України – при Ukraine Refugee Crisis Learning Platform. Карітас України представили керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Зоряна Лукавецька та менеджерка дитячих проєктів Анна Кілас.
«Спілкуючись із колегами в Молдові, ми відчували, що знаходимося на одній хвилі, – розповідає Зоряна Лукавецька. – Це неймовірно – наші проекти у школах дуже схожі, а програма підготовки вчителів для надання психосоціальної підтримки в Карітасі України та Карітасі Молдови зародились одночасно, не знаючи один про одного».
Головна мета Ukrainian Refugee Response Learning Platform – посилити спроможність місцевих, регіональних та національних організацій реагувати на потреби переміщених осіб з України, а також сприяти їхньому добровільному поверненню в майбутньому додому.
Дослідження, яке базувалось на відкритих даних і було проведено у семи країнах Європи, показало, що освітня ситуація багатьох із приблизно 800 000 дітей віком 5–17 років, які були змушені виїхати з України, досі залишається незадовільною, але між країнами спостерігаються значні відмінності.
У Чехії, Угорщині, Польщі та Словаччині навчання дітей з України у місцевих школах є обов’язковим. У разі невиконання цього обов’язку сім’ї можуть бути піддані різним санкціям: скорочення державної підтримки (Чехія, Польща), штрафи (Словаччина) та втручання органів захисту дітей (Угорщина). Саме ці чотири країни мають найбільшу кількість українських дітей, які відвідують школи.
Попри численні свідчення того, що велика кількість дітей не відвідує школи в країнах, охоплених цим звітом, відсутній належний моніторинг, а точні та офіційні дані недоступні.
У більшості випадків діти, які не відвідують місцеві школи, продовжують навчання в різних онлайн-форматах із українськими школами (при цьому майже немає даних про результати такого навчання).
У Молдові, де лише 13% українських дітей зареєстровані в державних школах, уряд дозволяє участь в українській онлайн-освіті як альтернативу державним школам. Зоряна Лукавецька та Анна Кілас змогли відвідати центри Карітас Молдова і поспілкувались із українськими сім’ями, які там живуть. В місті Кишинів для українських дітей організували окремий садок та освітній центр, де діти можуть щодня прийти, сісти за ноутбук і приєднатися до онлайн-навчання в українських школах.
Відповідно до даних дослідження, значна кількість українських дітей в Європі взагалі не охоплена жодною формою освіти (за даними, зібраними Карітасом Румунії в грудні 2023 року, 10% українських дітей не були залучені до навчання) або відвідують лише неформальні освітні програми, наприклад, освітні центри чи хаби.
У деяких країнах чимало дітей продовжують одночасно здобувати освіту в обох системах — відвідувати школи у країні перебування та навчатися онлайн в українській школі (наприклад, у Румунії – 35%, у Польщі – 32%). Це призводить до надмірного навантаження на дітей і має негативні психологічні наслідки.
Існує багато чинників, які сприяють тому, що значна частина українських дітей не залучена до формальної освіти у країнах перебування. Мовний бар’єр – одна з головних причин, особливо в Угорщині, Молдові та Румунії, де говорять неслов’янськими мовами, які важко опанувати українським дітям.
В Молдові більшість шкіл проводять навчання місцевою – румунською мовою. Більшості українських дітей та батьків важко дається румунська, тому батьки віддають дітей в російські школи, які хоч і в меншій кількості, але працюють в Молдові. Це виглядає певним рішенням для батьків, проте несе приховані загрози – діти не вивчають національної мови приймаючої країни, не інтегруються із місцевими дітьми, в майбутньому матимуть менше шансів залишитись в країні та продовжувати навчання. Крім того, є певним тригером те, що втікаючи від російської агресії в Україні, діти змушені використовувати в навчанні та спілкуванні російську мову.
У країнах, що прийняли великі спільноти українських біженців (наприклад, Польща, Чехія), велика кількість дітей перевантажила школи, які не мали достатньо місць та вчителів, персонал не був готовий до того, щоб навчати дітей-біженців, дітей із травматичним досвідом, дітей, які мали іншу програму вдома та мають труднощі із розумінням матеріалу через мову.
«У більшості країн, охоплених дослідженням, школи не мають досвіду інтеграції дітей з-за кордону. Бракує методик викладання національної мови як іноземної», – пояснює Зоряна Лукавецька. Зокрема, в Угорщині, Молдові, Румунії та Словаччині не було запроваджено системного підходу до підготовки та підтримки вчителів до цього виклику, а також інтеграційної підтримки для учнів, включно з психосоціальним супроводом. Навіть пропозиції мовних курсів для дітей були обмеженими.
В окремих країнах методики інтеграції були недостатньо продумані – наприклад, статус “слухача” в Румунії є радше перешкодою, ніж реальною допомогою в інтеграції. Такі діти офіційно не числяться в складі учнів та вчителі не зобов’язані допомагати таким дітям розвивати свої вміння та інтегруватись в клас.
Відсутність або неправильна інформація щодо визнання українською системою освіти навчання за кордоном також стала причиною того, що багато батьків відмовилися від ідеї навчання дітей у місцевих школах або змусили їх поєднувати обидві системи.
Крім системних бар’єрів, особисті рішення батьків також перешкоджали успішній інтеграції дітей у місцеву систему освіти. Особливо в перші роки повномасштабної війни (2022–2023) багато родин сподівалися на швидке повернення в Україну, тому інтеграція дітей у місцеву освіту та вивчення мови не були пріоритетом. Зусилля, необхідні для цього, здавалися надто складними як для дітей, так і для самих батьків.
Школи в Польщі та Чехії надають найбільш комплексну підтримку для дітей з України, включаючи обов’язкові мовні курси, підготовчі класи та міжкультурну підтримку. В Угорщині також надається певна обмежена підтримка, яка залежить від можливостей конкретних шкіл: держава пропонує школам фінансування для організації мовних занять та інших заходів з інтеграції.
У інших країнах (Молдова, Румунія, Словаччина) або не було впроваджено системного підходу до інтеграції українських дітей у місцеві школи, або ж стратегії, розроблені на урядовому рівні, так і не були реалізовані на місцях. Це призвело до ситуацій, коли українські діти опинялися в класах, не розуміючи мови навчання, і часто залишалися без належної уваги з боку вчителів (а іноді навіть сприймалися як додаткове небажане навантаження).
У всіх країнах місцеві та міжнародні неурядові організації (НУО) відігравали ключову роль у заповненні прогалин між недостатньою підтримкою з боку шкіл і нагальними потребами дітей.
Основна діяльність НУО включала: мовні курси, допомогу в навчанні, інтеграційні програми та психосоціальну підтримку для дітей.
У Чехії, Угорщині та Польщі (країнах, де школи й так надають певну підтримку) НУО часто співпрацювали з державою та отримували фінансування з державного бюджету.
У інших країнах, де програми, запропоновані НУО, часто залишалися єдиною формою підтримки для дітей з України, ці організації діяли самостійно, без жодної фінансової допомоги від держави.
Зараз, коли фінансування від зовнішніх донорів поступово скорочується, навіть ці програми опинилися під загрозою закриття.
«Цю інформацію з дослідження було використано для підготовки тез адвокаційної кампанії, яку проводитиме Ukraine Refugee Crisis Learning Platform з метою покращення якості та виявлення прогалин в наданні гуманітарної підтримки сім’ям, які через війну переселилися до сусідніх країн, – розповідає Анна Кілас. – Також під час заходу ми розробили механізм отримання зворотного зв’язку від дітей з метою врахування їхньої думки та доповнення адвокаційних меседжів інформацією від прямих користувачів гуманітарних програм».
За результатами роботи Ukraine Refugee Crisis Learning Platform, яка ведеться починаючи з жовтня 2024 року в онлайн та офлайн форматах, представниками Карітасів України, Польщі, Румунії, Словаччини, Молдови, Угорщини, Болгарії та Чехії готують спільний адвокаційний документ, який за підтримки Карітас Європи буде представлений на рівні ЄС з метою покращити імплементацію державами-членами ЄС Директиву з тимчасового захисту, а також підкреслити важливу роль неурядового сектору під час кризових ситуацій на європейському континенті.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/