3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю.
Cистема догляду за людьми з інвалідністю в Україні значною мірою формується за радянською практикою. Після досягнення повноліття люди з інвалідністю в Україні повністю залежать від допомоги сім’ї або перебувають у державних установах, переважно в психоневрологічних інтернатах або геронтологічних закладах.
Підходи на основі особистого розвитку відсутні щодо догляду за молоддю та дорослими людьми з інтелектуальною інвалідністю та психічними розладами. Україна підписала Конвенцію ООН про захист прав людей з інвалідністю та ратифікувала протокол про права інвалідів, але допомога людям з інвалідністю поки що рідкість та в основному ведеться за рахунок громадських організацій чи церкви. Щоб мати змогу виконувати зобов’язання, що випливають із Конвенції, держава починає лише проводити деякі реформи соціальної політики.
Карітас України завдяки донорській підтримці надає можливість дітям, молоді та дорослим з інвалідністю мати можливість участі у соціальних групах, інтеграції у суспільство та життя місцевих громад.
Під час надання послуг людям з інтелектуальною недостатністю важливо розуміти потреби кожної особи, розвивати її таланти, сприяти самостійності та включеності у життя суспільства через проведення різноманітних заходів та виконання спеціальних програм адаптованих до потреб бенефіціарів.
У мережі соціальних центрів для людей з інвалідністю локальних Карітасів розроблені покрокові програми для отримання навиків самообслуговування, соціальної інтеграції, працетерапії, підтримки психологів, супровід родин. Велике значення у досягненні мети мають фаховість працівників у наданні послуг до кожного учасника, вміння слухати їхні побажання і цей же час вміти дотримуватись фахових рамок у виконанні роботі. Важливо враховувати індивідуальні особливості кожного учасника програм, розробляти та впроваджувати індивідуальний підхід, а також покрокове застосування завдань та поставлених цілей у плані реабілітації та соціалізації.
Люди з інтелектуальною недостатністю потребують особливої уваги, підтримки та супроводу. Зазвичай вони дуже люблені у своїх родинах і це робить їх ще більше соціально вразливими. Через свою вразливість вони часто потерпають від нерозуміння зі сторони оточення. Тому, толерантне ставлення, прийняття, відкритість, вміння чути та підтримати при потребі кожного з нас допоможе людям з особливими потребами відчути себе прийнятими та включеними в життя суспільства.
Людмила Сухарєва, національний координатор роботи з неповносправними людьми в Карітасі України