Масаж та лікувальна фізична культура – це методики відновлення та підтримки функцій організму людини. Проте для дітей та людей з інвалідністю вони життєво важливі.
В рамках проекту “Підтримка дітей та людей з інвалідністю під час кризового реагування в 8 локаціях України”, який реалізувався за підтримки Cordaid, підопічні центру «Дружні долоньки» Карітасу Волинь мали змогу регулярно відвідувати реабілітаційні заняття, а також творчі майстерні та майстер-класи із самообслуговування.
Розповідаємо про тих, для кого спілкування з однолітками і підтримка соціальних працівників особливо цінні.
Мар’ян
Оксана – мама чотирьох діток. Двоє з них – Матвійко і Мар’ян – відвідують дитячий простір Карітасу Волинь.
8-річний Мар’ян має вроджені вади розвитку, зокрема, аплазію великого пальця правої кисті. І спершу він дуже соромився своїх особливостей та невміння виконувати деякі вправи травмованою рукою. Йому було дуже важко тримати ножиці, вирізати дрібні деталі, клеїти та ліпити з пластиліну.
Майже одразу Мар’ян почав займатись із реабілітологом. На перших заняттях робив вправи із масажними та сенсорними м’ячами різного діаметру та структури, щоб покращити моторні здібності кисті. «Частенько на початках хитрував і виконував вправи іншою рукою, адже не все ще вдавалось», – пригадує реабілітолог Карітасу Волинь Єлизавета.
Коли Мар’ян опанував м’ячі, то подальша робота спрямована вже на укріплення м’язів усієї правої руки. Хлопець займається з фітнес гумками та різними експандерами.
«Буквально у всіх сферах відчуваємо результати, – каже Оксана. – Мар’ян почав більше працювати ослабленою рукою, охоче робить фізичні вправи і я дуже задоволена цим».
Розкутість та вмотивованість хлопчика помітили всі, у нього навіть збільшився активний запас слів. Також покращилися вміння Мар’яна користуватися ножицями, акуратно склеювати деталі. Хлопчик полюбив складати лего, малювати олівцями та пальчиковими фарбами.
На заняттях з кулінарії Мар’ян готує прості страви, вміє скласти список необхідних продуктів та порахувати вартість покупки. Пригощає маму та братиків своїми стравами.
Артем
9-річний Артем має дитячий церебральний параліч і не може обходитись без сторонньої допомоги. При знайомстві з Карітасом не виявляв жодної зацікавленості роботою, не хотів долучатися до колективу. Хлопчик не відпускав маму від себе ні на крок.
З часом Артем почав приймати участь у спільному дозвіллі. Викладачі готують йому на заняття доступні види роботи – ліплення з пластиліну, малювання олівцями та фломастерами, а також малювання пальчиками. Хлопчик називає кольори, які йому потрібні, не відмовляється від допомоги викладачів. На час заняття мама може залишити сина, бо він перестав боятися.
Хлопчикові важко висловити свою думку, тому його навчили використовувати цифровий інструмент Tippy Talk. Це перший месенджер для людей з порушеннями мови та мовлення. На пристрої Артем показує зображення предмету або відповідну дію, його розуміють, робота продовжується і дитина емоційно спокійна.
Також Артем погодився спробувати заняття з логопедом та реабілітологом. Він полюбив музично-ритмічні вправи та корекційні сенсорні завдання. Йому вже вдалося значно вдосконалити мовленнєві навички: збагатити активний словник, покращити силу та тривалість вимови голосних звуків, частково скорегувати губні звуки.
Знайомство реабілітологом виявилось напрочуд непростим з урахуванням діагнозу Артема, адже діти з ДЦП, на превеликий жаль, знають, що таке фізичний біль. «На початку наших занять Артем жахливо плакав, адже нещодавно переніс оперативне втручання на сухожиллі ніг і кожен рух давався нам непросто, – розповідає реабілітолог Єлизавета. – Лікарі наполягали на інтенсивних вправах, щоб не втрачати часу та зробленої роботи. Хлопчик – великий воїн, який переборов свій страх і почав працювати».
Більшість вправ були спрямовані на укріплення каркасу тулуба та ніг. На початку занять Артем мав дуже худі ноги і слабкі м’язи. Також великою проблемою була спазмована шия, тому хлопчик дуже часто закидав голову назад і не міг зробити великий та повний вдих повітря.
«Було зроблено чимало роботи з гантелями, палицями, м’ячами та фітнес гумками, які та початках Артем просто здирав з ніг та рук. Звичайно, шлях цього хлопця ще довгий та інтенсивний, але результати є і для нього це маленькі кроки у велике майбутнє», – зазначає Ліза.
«Від дитини з ДЦП всі чекають видимих змін, але ми такого не побачимо, – з розумінням каже мама Артема Галина. – Завдяки заняттям з реабілітологом синові вже легше стати на ноги, розігнути коліна, м’язи стають міцнішими, рука не така затиснута. Хочемо більше занять із реабілітологом – хоча б двічі на тиждень, але розуміємо, що пані Ліза – одна на всіх».
Наталія
11-річна Наталя прийшла в проєкт однією із перших. Вона любить бути в колективі та приходить на заняття з великим задоволенням. Проте на початках відмовлялася долучатись до занять, лише сиділа і спостерігала за роботою інших.
З часом вона відчула себе вільніше і вирішила й собі спробувати щось помалювати. Дівчинка має ураження центральної нервової системи та порушення психомоторного розвитку, але намагається малювати фломастерами і фарбами. В роботі з пластиліном деталі Наталя вже виготовляє акуратніше і проявляє творчість. При виготовленні аплікації їй ще потрібна допомога дорослого з вирізанням деталей; самостійно може розмістити готові деталі для створення композиції.
Постійні заняття з логопедом допомогли дівчинці подолати багато вад звуковимови та активізувати мовлення. Мама Лілія каже, що завдяки корекційно-розвитковим заняттям у Наталії збільшився словниковий запас. Дівчинка почала спілкуватися повними реченнями, а раніше говорила фразами. «У нас індивідуальна форма навчання, Наталя займається наодинці з вчителем. Немає простого спілкування з однолітками. У Карітасі є чудова комунікація з дітьми, і це – головне», – зазначає мама.
На заняття з реабілітологом Наталка йшла з острахом та, подолавши комунікаційний бар’єр, залюбки займається і навіть відпускає маму. Дівчинка пройшла курс лікувального масажу і найпомітнішим ефектом було зменшення тремору ніг під час ходьби. Також вона почала більше самостійно рухатись і намагається ходити без сторонньої допомоги.
«Ми дуже задоволені проєктом, – каже Лілія, – бо спеціалісти знаходять підхід до кожної дитини. Навіть заохотили до творчої майстерні! Раніше дитина не хотіла ходити, а зараз і вдома нам показує, чого навчилася».
Арсен
19-річний Арсен теж долучається до заходів проєкту та багато працює з реабілітологом. У зв’язку з тим, що хлопчик має синдром Дауна, він потребує постійної праці над своїм фізичним станом.
«Після масажу у реабілітолога пані Лізи Арсен випрямляє спину, у нього зовсім інша постава. Це дуже добре, – зазначає його мама Раїса. – Тут також дуже багато спілкування. Арсен став більш розкутим, він дуже любить спілкування з дітками. Коли ми йдемо містом, бачить когось через дорогу – то може забути, як звати, але мене штурхає, показує пальчиком. В нього дуже хороша зорова пам’ять, він всіх пам’ятає».
Арсену дійсно дуже подобається бути в колективі серед дітей, відчувати свою значимість в соціумі. На заняттях з кулінарії він ліпить вареники, робить піцу, створює власні бутерброди.«Кожен спеціаліст тут на вагу золота. Навіть є діти, які не вміють ножиці тримати в руках, – каже мама Раїса. – То дівчата кілька разів в ручки подадуть, щоб дитина натиснула і розрізала шматочок паперу. Для когось, може, це дрібниці, а для нас це – перемога».
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/