Наталія Івасівка – заступниця керівника Карітасу Трускавець. З нею говоримо про волонтерство, ремонт під час війни та плани на майбутнє. Зустрічаємось з Наталією в центрі курортного містечка на заході України. Вхід в мініатюрну дерев’яну будівлю прикрашає мистецька різьба, так і не скажеш, що будинку майже 100 років. Це – будівля місцевого осередку мережі Карітасу в Трускавці. На кількох десятках квадратних метрів б’ється серце місцевого волонтерства: тут проходять численні майстеркласи, видають гуманітарну допомогу. В перші дні повномасштабного вторгнення під цим дахом знайшли прихисток сотні українців, а зараз – проживають дві мами із дітьми.
Одразу на вході помічаєш велику кількість фотографій: на них молоді і літні люди разом щось будують, а маленький хлопчик уважно обирає одяг.
“Це наш постійний відвідувач. Він завжди сам собі речі вибирає, довго роздивляється і тільки потім бере. Намагаємось наповнити наш простір щасливими моментами, за кожним фото – ціла історія. Поставили ще розвивайку для дітей, бізі-борд, щоб дітки не сумували, поки батьки заповнюють папери”, пояснює Наталя.
У вас дійсно дуже світло і затишно, але будівля не завжди була такою, чи не так?
Ми доволі молодий осередок, на початках працювали в не відремонтованому приміщенні. В ньому і приймали людей в перші місяці повномасштабної війни. Але врешті будівля почала руйнуватись, остаточно стало зрозуміло, що потрібен ремонт. На початкові роботи нам надав кошти Карітас України, проте коли ми зняли усю підлогу, з’ясувалось, що роботи буде значно більше, ніж планувалось. Та зупинятись ми вже не могли, люди їхали звідусіль, треба було їх десь розміщувати в нормальних умовах. Нам бракувало ліжок, до мене зателефонували з міськради, питають: “Що вам потрібно?”, кажу: “Їжу, речі – ми все знайдемо, потрібні ліжка для людей”. Ліжок ніде не було, але таки знайшли, через 2 години нам привезли 15 ліжок, розміщували тут же. Соціальні служби привозили людей просто з вокзалу, але такі класні люди були. Перші приїхали з Києва, поспали ніч, встали і одразу спитали, чим нам допомагати. А я не знаю, що сказати, бо по-перше тут ВСЕ треба робити, а по-друге, людям самим потрібна допомога. Проте дуже швидко зібралася повноцінна бригада з ВПО: четверо чоловіків і 1 один професійний майстер, так що ми швидко налагодили роботу. Люди прагнули хоч трохи відволіктись від жахливих новин, і така спільна праця стала справжнім спасінням. Самі казали: “Карітас допомагає нам, а ми – Карітасу”. Потім з’явилися хлопці і дівчата з БУРу (ГО Будуємо Україну Разом). Після завершення ремонту, вони ще не раз до нас приїжджали в гості. Так і вийшло, що будинок майже повністю зроблений силами волонтерів.
Як відбувається ваша робота з переселенцями зараз, що змінилося з лютого 2022 року?
В Трускавці тільки офіційно налічується 16 000 внутрішньо-переміщених осіб, фактично – більше. Це більше половини нашого місцевого населення. Акліматизуватися в нових умовах було непросто, через психологічний та мовний бар’єри переселенці певний час тримались окремо, почувалися чужими. Але скоро всі роззнайомилися, як на ринку зустрінуться – почанають один в одного питати про події в Карітасі. Я так зраділа, коли замість “здрастє” нарешті почула від переселенців “Слава Ісусу Христу!”, а я їм “Слава навіки Богу!” (сміється).
Чим живе Карітас Трускавець сьогодні?
Сьогодні Карітас Трускавець займається видачею гуманітарної допомоги, соціально-психологічною інтеграцією ВПО, має дитячий центр та допомагає жінкам з дітьми з інвалідністю. В нас живуть дві родини, в кожної наразі є власна кімната. Збираємося тут, у загальній вітальні, зробили також кухню функціональну, ванну велику. Одним словом стараємося, щоб було максимально комфортно. Не так давно проводили майстеркласи з макраме, робили янгеликів (Наталя вказує на стіну, її прикрашає чудова плетена фігурка), так сподобалося, що хочемо на ярмарки спробувати робити. Ще свічки робимо теж, намагаємося розвивати ці напрямки.
Минулого року була непроста зима. Чи готові ви до зимування цього року?
Готуємось, але завжди будуть нові виклики, будемо вирішувати по мірі виникнення. Місцеві багато теплого одягу приносять, з-за кордону теж передають.
Якраз в цей час з нами ввічливо прощається жінка, що до цього перебирала одяг для видачі переселенцям. Це – пані Люба, волонтерка з Харкова. Тепер весь одяг пересортовано по категоріям і в разі необхідності можна буде швидко знайти потрібну річ. Наталя каже, що пані Люба, як і інші волонтери, приходить на кожне прохання. “В людей дуже потужне бажання допомагати іншим, через волонтерство вони допомагають і самі собі” – каже Наталія.
Чи трапляються непорозуміння із людьми, які приходять за допомогою?
Звичайно, стикаємось іноді з таким відношенням, ніби ми «винні» людям щось. Люди різні, але все швидко вирішується, коли розуміють, що ми тут всі працюємо за ідею, за покликом серця. Іноді ця робота вимагає всієї енергії, що є, в перші місяці повномасштабного вторгнення я навіть думала звільнитись з основної роботи аби допомагати тут. Це моє волонтерство, відчуваю, що тут я найбільше потрібна.
Наприкінці розмови ми встигаємо привітатися з дітками переселенців, що як раз прийшли на заняття. Вихователька – місцева волонтерка Оля. Вона дипломований психолог і разом з педагогом Русланою проводить заняття двічі на тиждень. Тут вирує життя в кожному куточку, а допомога ближньому – не абстрактні слова, а конкретні люди і дії. Наразі Карітас Трускавець продовжує реалізовувати різні ініціативи, розвиває існуючі проєкти і розробляє нові, надає приклад місцевому волонтерству та мріє про соціальне підприємництво.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/