Інклюзивний центр Карітасу Волинь – це понад півтисячі квадратних метрів, оздоблених згідно всіх норм інклюзивності будівель. Тут є пандус, зручна кухня, інклюзивний санвузол і велика зала для урочистих заходів. У всі приміщення – широкі двері, в які безперешкодно може потрапити як людина на кріслі колісному, так і мама з дитячим візочком.
Щодня тут відбуваються творчі заняття, сеанси реабілітації, групи підтримки для батьків і різноманітні тренінги. Їх основна ціль – інтегрувати людей з інвалідністю у суспільство, розвинути навички самозарадності, надати психологічну, фізичну та мовленнєву підтримку. Команда спеціалістів складається з психолога, соціальних працівників, реабілітолога та логопеда, і всі вони працюють над створенням безпечного і підтримуючого простору для дітей, молоді з інвалідністю, а також їхніх родин.
Центр працює вже 5 років, і за цей час в ньому сталося багато змін. Ми запитали Наталію Поліщук, координаторку інклюзивного простору Карітасу Волинь, чи складно дотримуватись норм інклюзивності при ремонті, і що ми як суспільство можемо зробити для покращення доступності наших міст вже сьогодні?
– Розкажіть, як відбувався ремонт і скільки діток і дорослих сьогодні мають змогу користуватися його результатами?
– На сьогоднішній день у нас зареєстровано 80 дітей. Коли взяли приміщення в оренду, воно було в жахливому стані. Ми почали капітальний ремонт: замінили систему водопостачання, електромережі, підлогу, встановили нові вікна і систему опалення, відштукатурили стелю та стіни. На початку повномасштабного вторгнення вдалося залучити кошти від Карітасу Литви і з березня 2022 року розпочався ремонт з урахуванням інклюзивності та безбар’єрності. На сьогодні Центр повністю відремонтований і тепер ми приводимо до ладу прибудинкову територію. Вкладаємо бруківку, озеленюємо двір. Плануємо ще встановити інклюзивний дитячий майданчик.
– Інклюзивний простір поширюється за межі будівлі, як чудово було би, якби він поширювався і за межі Карітасу – на все місто. Яка ситуація з доступністю середовища у вашій громаді?
– Наша громада тяжіє до безбар’єрності. В цілому по місту здебільшого понижені бордюри, з’являється все більше доступних магазинів, аптек і кафе. До міської ради, центру соціальних служб та інших інституцій можна потрапити на кріслі колісному, в центрі дозвілля працює ліфт. Але відверто ще є над чим працювати.
– Аби віз рушив – його треба штовхати. Як відбувається ваш діалог із владою?
– Ми регулярно запрошуємо владу на наші заходи, розказуємо про діючі проєкти і нові можливості для громади. Також самі долучаємося до тематичних міських акцій. На жаль, людей з інвалідністю дедалі більшає. Це не лише діти, а й ветерани. І вони мають вільно заходити у будь-які двері. Владі, як і суспільству в цілому, час зрозуміти, що інклюзія – це не тільки пандуси для людей на кріслах колісних. Це про наших ветеранів, мам із візочками, людей із порушеннями зору або слуху, людей старшого віку, людей на милицях. Кожен з нас в певний період життя може увійти в категорію «маломобільного населення». Інклюзивність – це основа справжнього демократичного і людиноорієнтованого суспільства.
– Як на ваш погляд ефективно доносити цей меседж до влади і суспільства?
– Нам потрібно більше інформаційних кампаній, більше звернень від батьків і самих людей з інвалідністю. Іноді люди не знають як написати звернення, як потрапити на прийом до голови. Треба більше зразків звернень, актуальної інформації про прийоми у представників влади. І ще – постійна просвітницька робота з батьками, чому це важливо. Навіть пройти курс про безбар’єрність на Дія.Освіта – вже важливий крок у напрямку доступності наших міст.
– Як думаєте, чому так неохоче громади дотримуються правил ДБН в сфері безбар’єрності? Чи це дійсно дуже дорого?
– Наразі державні будівельні норми в сфері інклюзивності носять рекомендаційний характер і по факту є на відповідальності того, хто робить ремонт. Натомість нам треба, щоб був чіткий обов’язковий припис. Дуже показовий приклад з аптеками. Коли на законодавчому рівні їх зобов’язали мати пандуси, то все швидко організувалося і фінансування знайшлося. Якщо є закон, то знайдуться і фахівці, і ресурси, все знайдеться.
У сучасному світі безбар’єрність та доступність — це не просто прояв доброчинності чи турботи, а базовий стандарт цивілізованого суспільства. Це стосується не лише фізичної доступності просторів, а й цифрової, інформаційної, соціальної інклюзії для людей з інвалідністю, літніх людей, батьків з дітьми, людей з тимчасовими обмеженнями.
Безбар’єрність — це про повагу до гідності кожної людини та визнання її прав на повноцінну участь у всіх сферах життя.
Tags: