Інклюзивний центр Карітасу Волинь – це понад півтисячі квадратних метрів, оздоблених згідно всіх норм інклюзивності будівель. Тут є пандус, зручна кухня, інклюзивний санвузол і велика зала для урочистих заходів. У всі приміщення – широкі двері, в які безперешкодно може потрапити як людина на кріслі колісному, так і мама з дитячим візочком.
Щодня тут відбуваються творчі заняття, сеанси реабілітації, групи підтримки для батьків і різноманітні тренінги. Їх основна ціль – інтегрувати людей з інвалідністю у суспільство, розвинути навички самозарадності, надати психологічну, фізичну та мовленнєву підтримку. Команда спеціалістів складається з психолога, соціальних працівників, реабілітолога та логопеда, і всі вони працюють над створенням безпечного і підтримуючого простору для дітей, молоді з інвалідністю, а також їхніх родин.
Центр працює вже 5 років, і за цей час в ньому сталося багато змін. Ми запитали Наталію Поліщук, координаторку інклюзивного простору Карітасу Волинь, чи складно дотримуватись норм інклюзивності при ремонті, і що ми як суспільство можемо зробити для покращення доступності наших міст вже сьогодні?
– Розкажіть, як відбувався ремонт і скільки діток і дорослих сьогодні мають змогу користуватися його результатами?
– На сьогоднішній день у нас зареєстровано 80 дітей. Коли взяли приміщення в оренду, воно було в жахливому стані. Ми почали капітальний ремонт: замінили систему водопостачання, електромережі, підлогу, встановили нові вікна і систему опалення, відштукатурили стелю та стіни. На початку повномасштабного вторгнення вдалося залучити кошти від Карітасу Литви і з березня 2022 року розпочався ремонт з урахуванням інклюзивності та безбар’єрності. На сьогодні Центр повністю відремонтований і тепер ми приводимо до ладу прибудинкову територію. Вкладаємо бруківку, озеленюємо двір. Плануємо ще встановити інклюзивний дитячий майданчик.
– Інклюзивний простір поширюється за межі будівлі, як чудово було би, якби він поширювався і за межі Карітасу – на все місто. Яка ситуація з доступністю середовища у вашій громаді?
– Наша громада тяжіє до безбар’єрності. В цілому по місту здебільшого понижені бордюри, з’являється все більше доступних магазинів, аптек і кафе. До міської ради, центру соціальних служб та інших інституцій можна потрапити на кріслі колісному, в центрі дозвілля працює ліфт. Але відверто ще є над чим працювати.
– Аби віз рушив – його треба штовхати. Як відбувається ваш діалог із владою?
– Ми регулярно запрошуємо владу на наші заходи, розказуємо про діючі проєкти і нові можливості для громади. Також самі долучаємося до тематичних міських акцій. На жаль, людей з інвалідністю дедалі більшає. Це не лише діти, а й ветерани. І вони мають вільно заходити у будь-які двері. Владі, як і суспільству в цілому, час зрозуміти, що інклюзія – це не тільки пандуси для людей на кріслах колісних. Це про наших ветеранів, мам із візочками, людей із порушеннями зору або слуху, людей старшого віку, людей на милицях. Кожен з нас в певний період життя може увійти в категорію «маломобільного населення». Інклюзивність – це основа справжнього демократичного і людиноорієнтованого суспільства.
– Як на ваш погляд ефективно доносити цей меседж до влади і суспільства?
– Нам потрібно більше інформаційних кампаній, більше звернень від батьків і самих людей з інвалідністю. Іноді люди не знають як написати звернення, як потрапити на прийом до голови. Треба більше зразків звернень, актуальної інформації про прийоми у представників влади. І ще – постійна просвітницька робота з батьками, чому це важливо. Навіть пройти курс про безбар’єрність на Дія.Освіта – вже важливий крок у напрямку доступності наших міст.
– Як думаєте, чому так неохоче громади дотримуються правил ДБН в сфері безбар’єрності? Чи це дійсно дуже дорого?
– Наразі державні будівельні норми в сфері інклюзивності носять рекомендаційний характер і по факту є на відповідальності того, хто робить ремонт. Натомість нам треба, щоб був чіткий обов’язковий припис. Дуже показовий приклад з аптеками. Коли на законодавчому рівні їх зобов’язали мати пандуси, то все швидко організувалося і фінансування знайшлося. Якщо є закон, то знайдуться і фахівці, і ресурси, все знайдеться.
У сучасному світі безбар’єрність та доступність — це не просто прояв доброчинності чи турботи, а базовий стандарт цивілізованого суспільства. Це стосується не лише фізичної доступності просторів, а й цифрової, інформаційної, соціальної інклюзії для людей з інвалідністю, літніх людей, батьків з дітьми, людей з тимчасовими обмеженнями.
Безбар’єрність — це про повагу до гідності кожної людини та визнання її прав на повноцінну участь у всіх сферах життя.
Юристи Карітасу України підготували форми запитів та звернень до органів місцевого самоврядування щодо приведення будівель до норм інклюзивності. Використовуйте, поширюйте, робіть свій внесок до розбудови безбар’єрності наших міст!
Tags: