Тільки-но досягнути успіху на заняттях з логопедом і раптом вирушити з мамою в інше місто, залишити друзів, прожити 11 місяців без світла, а потім лякатись звуку генератора, бо він нагадує обстріл. Пояснити собі, чому тато не сідає на поїзд, подолати мовленнєвий бар’єр та наважитись переступити поріг нової школи.
Історії вимушених переселенців завжди важко читати і здебільшого вони схожі одна на одну: війна, втрата рідного дому, евакуація, невідомість. Дорослі думають, де оселитися, як заново будувати своє життя. Натомість діти лиш вчаться розуміти світ і їх історії майже завжди унікальні. Вони по-різному реагують на тривогу батьків, пояснюють собі вимушений переїзд, хтось – закривається в собі, а дехто навпаки – себе знаходить і розкриває невідомі раніше таланти.
Спеціалісти мережі Карітасу щодня спостерігають за цими щемкими історіями. Сьогодні ми поділимося історіями з шелтерів та дитячих просторів проєкту «Реагування на критичне становище ВПО та постраждалого місцевого населення: посилення громад у східних та західних областях України» за підтримки Гуманітарного фонду для України.
Віталію 13 років. Разом з мамою та бабусею він поїхав з Донеччини та оселився в прихистку Карітасу в Коломиї.
Писанкове місто одразу сподобалось хлопчині. Тут він хоч і поставив на паузу минуле хобі – карате, натомість відкрив в собі нові таланти. Так, Віталій зайнявся вокалом та акторською майстерністю в одному з найкращих колективів міста, а у вільний час розпочав плетіння браслетів.
До того ж він так захопився природою краю (так разюче відмінною від степової Донеччини), що почав створювати власний гербарій, збирати місцеві трави та міксувати їх у чаї власного виробництва.
Хлопчина не тільки зміг соціалізуватися на новому місці, але і за допомогою власних талантів почав сам заробляти кишенькові гроші.
«В Коломиї я відчув значне полегшення, бо в рідному місті було небезпечно, почалися бойові дії. Тепер я знайшов нових друзів, на вихідних часто ходжу з ними на річку, мені також подобаються мої нові творчі заняття. Хотів би подякувати Карітасу, що допомогли мені в цьому. Ці нові активності дуже збагачують мене!» , – каже Віталій.
В майбутньому хлопець планує зайнятися відеоблогом та відкрити власний ютуб канал.
«Буду знімати цікавий контент для глядачів», – серйозно каже майбутній блогер.
Ми захоплюємось наснагою та позитивом цього хлопця, проте далеко не завжди після евакуації діти так охоче йдуть на контакт з новим оточенням.
Історія 7-річної Лілі має зовсім інше забарвлення. Середня з трьох дітей, перш ніж потрапити до шелтеру в м. Дніпро, вона побачила свій зруйнований будинок і разом з родиною провела певний час у державному гуртожитку. Дівчинка неохоче йшла на контакт і різко відмовлялася від будь –якої пропозиції сфотографуватися. Дитячий психолог простору разом з командою поступово знайшли підхід до дівчинки та зацікавили її до активностей. Лілю вдалось залучити до освітніх та розважальних заходів команди ПДД, екскурсій, де вона перестала ховати емоції та щиро раділа отриманим враженням.
Тож її фото – особливе досягнення психологів простору. Побачити Лілю, що посміхається, означало одне – вона подолала стрес, усвідомила свої переживання та нарешті розслабилась.
Проєкт «Зміцнення громад у східних та західних областях України» передбачає різнопланову допомогу місцевим жителям та ВПО: від ремонту шелтерів до соціальної/ психологічної/юридичної допомоги, від надання грантів до компенсації витрат на оренду житла.
Для дітей, які проживають у Колективних центрах, передбачено функціонування просторів, дружніх до дитини. Проєкт охоплює 9 локацій: Дрогобич, Стрий, Бучач, Надвірна, Коломия, Кам’янське, Донецьк (у Дніпрі), Маріуполь (у Покровську) та Кривий Ріг. Робота цих команд відіграє важливу роль у підтримці дітей, які були вимушені покинути свої домівки та звичний хід життя. Психологи, аніматори, логопеди та інші спеціалісти допомагають дітям адаптуватися до нових умов та налагодити свій психоемоційний стан.
Менеджерка проєкту від Карітасу України, Оксана Кузьменко, зазначає:
«Цей проєкт дуже важливий. Він дає нам можливість допомогти людині у самий різноплановий спосіб, адже налагодження життя на новому місці потребує чималих зусиль та умов. Ми забезпечуємо команди кризового центру, команди Простору дружнього до дітей та покращуємо умови проживання ВПО у західних областях України. Така всебічна підтримка допомагає людям скоріше адаптуватися до нових умов, полегшує процес соціалізації з місцевою громадою та сприяє швидшому інтегруванню у нове середовище. І це є основною метою нашої роботи».
Важливість комплексного підходу в роботі з дітьми ілюструє історія маленької Злати, що нині разом з батьками мешкає в шелтері Самбірсько-Дрогобицької Єпархії . Дівчинка має когнітивно-поведінкові порушення, низький рівень соціалізації та навичок адаптації, а також слабкий тонус м’язів. Війна тільки погіршує цей стан, Злата боїться звуків генератора та різко реагує на сигнал повітряної тривоги. Спеціалісти дружнього до дитини простору швидко зрозуміли, що працювати в першу чергу треба з фізичною активністю та розробили для дівчинки спеціальну програму. Через два місяці регулярної роботи над дрібною моторикою та виконання інтерактивних вправ, Злата демонструє чудові успіхи в когнітивному та фізичному розвитку і впевнено вступає у новий навчальний рік.
Так окрім масштабних активностей на кшталт ремонтів у шелтерах, роботи фасилітаторів у громадах, закупівлі побутової техніки для комфортного проживання людей у наших прихистках, команда Карітасу не забуває про важливість маленьких, але регулярних і послідовних кроків для досягнення великого успіху і сталого розвитку. Планується, що за час дії проєкту якісні послуги отримають майже 22 000 українців, серед яких – діти, історії котрих надають нам сили та натхнення рухатись вперед задля допомоги іншим.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проєкт – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/