Image

Декілька життєвих історій людей похилого віку. Всесвітньому дню здоров’я присвячується

0 Comments

09.04.12
7 квітня – Всесвітній день здоров’я. Щорічно в цей день надається можливість привернути увагу світової громадськості до важливої теми глобальної охорони здоров’я.

В цей день ми хочемо із Вами поділитись історіями підопічних проекту “Домашня опіка”, що має на меті доповнити стаціонарні послуги, які надаються державними установами, по догляду за людьми похилого віку і ВІЛ-інфікованими/хворими на СНІД. Послуги організацій Карітасу України орієнтовані на потреби хворих і людей, які потребують опіки. Вони надають при домашньому догляді такі послуги, які не в змозі виконати сам хворий, члени його родини чи інші люди, які здійснюють догляд.


пані Мирослава Олексіївна, проживає в Івано-Франківську, інвалід 1-ої групи по зору
:
“Мене звати Мирослава. Мені 57років. У житті зазнала дуже багато лиха: син народився з ДЦП (прим. – дитячий церебральний параліч), 21 рік був прикутий до ліжка, не розмовляв. Чоловік, не витримавши такого випробування, почав все частіше заглядати у чарку, а згодом нас покинув. Я залишилась сама із своїми проблемами.

Піклуючись про сина, я занедбала своє здоров’я – 7 років я хворіла цукровим діабетом, а коли звернулась до лікарів, уже було пізно. Через цю хворобу я втратила зір: у 47 років стала повністю незрячою.

Але горе не приходить поодинці, – невдовзі я похоронила свого єдиного сина. Несамовитий біль, розпач, поселились у моєму серці. Та знайшлись добрі люди, які мене підтримали. Це працівники Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ, а саме проекту «Домашня опіка».

Вони відвідують мене вдома, надають медичні послуги, доглядають і у всьому допомагають, а особливо я відчуваю їхню моральну підтримку. Я називаю їх донечками, вони немов члени моєї родини. Дякую усьому Вашому колективу і хай Бог благословить Вас на многії та благії літа! Робіть добро і воно повернеться до вас сторицею”.
*імена з етичних міркувань змінено

Пані Олександра, проживає у Львові, 90 років
Народилась в 1924 році в сім’ї, де було 4 дітей. У 18 років юнацькі очі почали звикати до вигляду і страху смерті – Олександра потрапила на війну, в німецьку окупацію під загрозу розстрілу. А потім доля дає молодій дівчині інше випробування – примусові роботи на швейній фабриці в Німеччині (м. Вайсенбург, Баварія).

Праця в Німеччині тривала 3 роки. За цей час п. Олександра дізналася, що таке тяжка хвороба – туберкульоз, почала лікуватися.
Після повернення на Батьківщину, шлюб Олександри був невизнаним. Народження незабаром сина одинокою матір’ю дало їй нову надію на щастя, розуміння, взаємність, повагу. Коли син виріс, здобув прекрасну кар’єру – навчання у вищому навчальному закладі , секретар комсомольської організації, робота на великому підприємстві Львова, ріст по партійній лінії, сім’я, власний син.

Але буремні 90-ті роки перекреслили мамин спокій і впевненість у завтрашньому дні. Бандитизм, проблеми із фінансовим забезпеченням, невміння адаптуватись у новій вільній Україні, узалежнення від наркотиків… На сьогодні син п. Олександри є людиною, яка зникла безвісти.

Життя одинокої самотньої пристарілої і хворої жінки, яка майже втратила зір, нині є під опікою чужих людей – майже 10 років висококваліфіковані чуйні соціальні працівники Шпиталю Шептицького, які працюють і надають медико-соціальні послуги в рамках проекту Карітас України по програмі «Домашня Опіка» і працівники районного територіального центру доглядають за п. Олександрою.

П. Олександра чекає і надіється – що єдина рідна людина, її онук, вчасно зрозуміє бабусину потребу в ньому, в його теплі, увазі і допомозі.
*імена з етичних міркувань змінено

пані Катерина Михайлівна, проживає у Бориславі, Львівщина, медична сестра із 40-річним стажем:
“Маю велике горе – захворіла на ревматоїдний поліартрит, гіпертонічну хворобу та жовчекам’яну хворобу. “Оженилася” я з двома палицями, ледве пересуваючись по кімнаті.

Кількома роками раніше я опинилася в дуже скрутному становищі, і в цей тяжкий для мене час на допомогу прийшли працівники Карітасу. Їхня допомога стала для мене неоціненною, – вони підтримали мене і матеріально, і морально, скерували до мене професійного лікаря, придбали всі призначені нею ліки.

Дівчата із «Домашньої опіки» дбають про мене із 2002 року, забезпечуючи усім необхідним. Медична сестричка регулярно спостерігає за моїм станом, вимірює тиск, робить уколи та інші медичні процедури, бо я не здатна доглянути себе сама. В домі тепер у мене ідеальна чистота, дівчата готують мені також їжу, купують на базарі продукти, завжди приносячи здачу до однієї копійки, забирають речі для прання, приносячи їх чисто випраними і попрасованими. Для людини, що не володіє своїми руками, це надзвичайно велика поміч!

Пенсія моя мала, щоб я змогла найняти собі помічницю і придбати необхідні мені ліки, і тому така служба, що існує в нашому місті, євеликою підмогою для хворих і одиноких, малозабезпечених людей.

Виношу щиру подяку директорові місцевого Карітасу, також керівнику відділу «Домашньої опіки», лікареві і соціальним працівникам. І взагалі усім добрим людям, що роблять таку важку, але необхідну людям роботу. На сьогоднішній час такі люди достойні великої поваги і любові!”
*імена з етичних міркувань змінено

Categories: Новини

Залишити відповідь

uk Ukrainian
X
%d bloggers like this: