Доля українських жінок, чоловіків, дітей, які зазнали психологічного знущання, фізичного катування та експлуатації від російських загарбників в окупації, – це образ пекла на землі. Кожен такий випадок – це воєнний злочин, який вимагає суворого й справедливого покарання для тих, хто його скоїв. Подібних випадків за період російсько-української війни, за інформацією правозахисників, тисячі.
Потрапити до рук російських силовиків можна за дрібницю, їхні наміри – непередбачувані. Часто цивільних утримують у в’язницях або підвалах без пред’явлення звинувачень. Декого звинувачують у тероризмі або опорі так званій «поліції». Таким чином, українці потрапляють у ситуації експлуатації, насильства і рабства. Поміж катувань їх змушують будувати укріплення, рити окопи, розбирати завали, копати могили тощо.
Історія нашої бенефіціарки – це один із прикладів того, в яких нелюдських умовах російського полону може опинитися будь-хто.
У перші дні повномасштабного вторгнення, коли росіяни вже окупували Мелітополь і проводили так звані «чистки» серед місцевого населення, 17-річна дівчинка (назвемо її Аліна) із братом і двома сестрами була вдома.
Особи у військовій формі російських збройних сил увійшли до приватного будинку й почали шукати українську символіку та інші докази проукраїнської позиції. Це тривало близько двох годин. Окупанти винесли з дому все, що, на їхню думку, було цінним: побутову техніку, зокрема відеокамеру, відеореєстратор, фотоапарат, комп’ютер і ноутбук.
У телефоні Аліни в контактах знайшли фотографію українського солдата. Побачивши це, її силоміць вивели з дому, посадили у військовий автомобіль і відвезли до комендатури, розташованої у відділенні міліції.
Там дівчину почали допитувати. Забрали телефон, штовхали її та били по тілу й обличчю. Погрожуючи зброєю, намагалися отримати інформацію про українських військових або людей, які займають проукраїнську позицію. Допит проводили двоє російських солдатів і тривав він близько двох годин. Юна дівчина була налякана, плакала, благала її відпустити.
Після цього Аліну перевели до камери, де вона провела ніч із приблизно десятьма іншими затриманими чоловіками й жінками.
Вранці бранцям дали воду, але їжі не дали. Потім її та ще кількох людей завантажили у вантажівку й привезли до міського моргу в Мелітополі. Біля моргу стояла велика машина з тілами солдатів у формі російських збройних сил. Під дулами автоматів полонених змусили голими руками, без спеціального одягу, витягати тіла й відносити їх до моргу. Деякі тіла пролежали на полі бою не один тиждень, у багатьох були відсутні кінцівки або голови.
Дівчина мало не знепритомніла. На ногах її тримав лише спрямований на неї кулемет. Вони працювали кілька годин, поки не вивантажили всі тіла.
Після цієї роботи полонених повернули до комендатури, де на Аліну знову чекав допит про всі підозрілі контакти в її телефоні. Вона ледве трималася на ногах, адже протягом дня їй дали лише кілька шматочків хліба. Ніч дівчина знову провела в тій самій камері, а зранку окупанти знову відвезли її до моргу. Там на розвантаження чекала нова партія тіл.
Так тривало протягом кількох днів. Аліна вже майже не розуміла, що відбувається, була зовсім знесилена й налякана. На наступний день біля моргу вона втратила свідомість.
Її намагалися привести до тями, але вона не могла контролювати себе. Аліна чула лише, як хтось із полонених благав російських військових: «Вона ж дитина. Пожалійте її, ми самі все зробимо».
Через деякий час мати дівчини зібрала гроші, щоб викупити доньку, а потім приватного перевізника, щоб вивезти дівчину з окупованої території до безпечнішого регіону на заході України. Там працівники Карітасу надали дівчині психологічну й матеріальну допомогу.
Зараз Аліна намагається забути цю жахливу сторінку свого життя. Вона винаймає квартиру, знайшла себе й розпочала власну справу з виготовлення ароматичних свічок.
Аліна каже: «Я дуже вдячна Карітасу за допомогу й підтримку, яку отримала. Я мріяла розпочати власну справу. І тепер я можу виготовляти свічки й продавати їх. Я почала нове життя!».
Ніхто з нас не очікує бути викраденим або потрапити в полон, але на окупованій території така вірогідність є досить високою.
Кожна людина має право на життя, свободу, гідність. Ніхто не має права утримувати людей у підневільному стані і трактувати іншу особу як раба. Люди, які зазнали порушень своїх прав, були продані, експлуатовані, використані як робоча сила, утримувались в нелюдських умовах як раби, мають право на допомогу і підтримку суспільства.
Карітас України надає допомогу людям, які постраждали від торгівлі людьми з метою трудової чи сексуальної експлуатації, були втягнені у військовий конфлікт чи у кримінальну діяльність. Якщо Ви були у ситуації експлуатації чи порушення прав людини, звертайтесь до Карітасу!
Карітас Київ: вул. Микитенка 7-Б;
E-mail: info@caritas-kiev.org.ua; Тел.: (067)-108-00-52
Карітас Карітас Івано-Франківськ УГКЦ: вул. Крихівецька 102;
E-mail: caritas-ivano-frankivsk@ukr.net; Тел.: (068)-322-49-77
Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ: вул. Чорновола 4;
E-mail: caritasdroh@gmail.com; Тел.: (067)-454-48-85
Карітас Одеса УГКЦ: вул. Південна 40/1;
E-mail: caritasodessa@ukr.net; Тел.: (095)-295-33-30
Карітас Чернівецької Єпархії: вул. Коломийська 1;
E-mail: caritas.chernivtsi@gmail.com;Тел.: (067)-257-17-72
Карітас Хмельницький УГКЦ: вул. Зарічанська 10/3;
E-mail: caritaskhmelnytskyi@gmail.com; Тел.: (067)-53-65-042
Карітас Тернопіль: вул. Замонастирська 1;
E-mail: caritas.ternopil@gmail.com; Тел.: (067)-322-03-43
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проєкт – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: