До третього Всесвітнього Дня бідних, публікуємо частину інтерв’ю президента Міжнародного благодійного фонду «Карітас України» Андрія Васьковича для журналу «Патріярхат».
Христос казав, що «бідних завжди маєте між собою». І таки справді, ми їх завжди матимемо поряд, не поборемо бідність цілковито. Що на сьогодні означає зрівноваженість між бідними та багатими?
– Маємо сьогодні два питання: як поборювати бідність і які є тренди в теперішньому світі? На жаль, утримується той тренд, що розрив між бідними та багатими і далі зростає: багаті ще більше збагачуються, а бідні ще більше бідніють. Тривають процеси, протилежні до тих, яких ми собі бажали б.
Щодо розриву між багатими та бідними в Україні, то ми його дуже сильно відчуваємо. На це вказує і феномен значної трудової міграції, внутрішньої міграції унаслідок війни, яка згодом переходить у зовнішню міграцію, бачимо неврегульованість соціальних відносин.
– Бідність завжди має свої глибинні причини, проте в різних країнах і на різних континентах вони інші. Якими є ці причини в Україні?
– Корупція є глибинною причиною, бо корупціонер ставить себе на перший план, спотворює ставлення до інших людей. В Україні однією з глибинних причин певного егоїзму може бути Голодомор, коли людина була змушена думати тільки про виживання своє і своєї сім’ї, не могла думати ширше, не могла думати про розвиток цілого суспільства. Голодомор змушував людину до екзистенційного мінімуму – забезпечити себе і свою сім’ю. Це причина тих соціальних відносин, які маємо сьогодні в Україні.
Бідність не є українським феноменом. Егоїзм людини, коли вона дивиться тільки на себе, притаманний усім націям. Егоїст не бачить, що цей егоїзм не йде йому на користь. Люди не бачать, що жити в країні, де є внутрішній мир, соціальний мир, розвиток для всіх, краще, аніж в країні, де цього нема.
Якщо не осмислювати цього, можна опинитись в ситуації, яка змінює наше життя. Якщо хочете гармонійного розвитку суспільства, треба дбати про гармонійний розвиток суспільства. Не таємниця, що є багато міст, в яких багаті та бідні живуть в окремих кварталах, і багаті спілкуються тільки з багатими.
За офіційними даними, Україна – найбідніша країна Європи, але якщо ми вийдемо з цього офісу (В Києві. – Ред.) і подивимося довкола, то засумніваємося в такому висновку.
– Що вас, пане Андрію, особисто вражає при зустрічі з бідними в Україні?
– У нас є «невидима» бідність. Якщо ми зустрінемо вбогу людину на вулиці, то не побачимо за зовнішнім виглядом, що вона потребуюча. Вона старається, що б ніхто не знав про її нужду. А коли прийдете до неї додому, то побачите, що в неї нічого нема. До прикладу, ліжок для всіх дітей. Вони сплять на зіставлених кріслах, недостатньо харчуються. Уявіть собі стан людини, яка розуміє, що не може дати своїм дітям розвитку! В деяких частинах буферної зони (про це пишуть організації від ООН, які моніторять ситуацію) батьки забирають дітей зі школи, бо не можуть забезпечити всім необхідним, щоб вони могли вчитися. Це страшні ситуації для XXI століття. Зростає проблема проституції через бідність. Літні люди змушені приймати неймовірне рішення: що купити – ліки чи харчі? Це рішення бідності, це неможливість забезпечити базові потреби, а не якісь додаткові потреби. Це те, про що ми в Україні, на жаль, замало знаємо…
Розмовляла Лідія Мідик
Повністю інтерв’ю читайте у паперовому варіанті журналу «Патріярхат» або електронній версії на сайті jornals.ua
