Одна з найвідоміших і найпотужніших благодійних організацій України «Карітас» (з лат. «милосердна любов»), яка об’єднує мережу регіональних (єпархіальних) організацій у різних регіонах України і входить до міжнародної конфедерації Caritas Internationalis та «Карітасу Європа», від травня розпочала свою діяльність у Чернівцях. Кілька масштабних проєктів уже реалізувала, ще кілька – тривають. Як через надання допомоги потребуючим реалізується покликання християн служити ближньому, як через матеріальне проявляється духовне і що найважливіше у соціальному служінні – розповідає директор благодійного фонду «Карітас Чернівецької єпархії», священник УГКЦ Любомир ІВАНОЧКО.
– Нашим першим кроком в діяльності тут, при храмі (розмовляємо в Соборі Успіння Пресвятої Богородиці – ред.) була акція «нагодуй убогого». Ми в перший день мали на це 150 грн – якраз на три обіди. Хвилювалися, що як раптом прийде купа людей – звідки візьмемо кошти? Тепер щодня даємо харчування 25-30 людям. Тож коли з точки зору світської логіки щось і неможливо – Бог дає можливість. Ще недавно ми робили якісь мізерні кроки, а сьогодні вже 430 осіб отримали суттєву допомогу від «Карітаса». Треба мати відвагу, а її народжує Божа любов і пізнання Бога.
– Що це за допомога, яку вже надав буковинцям «Карітас»?
– Великий проєкт, який відбувається зараз – це допомога постраждалим від червневого паводку в Чернівецькій області на території нашої єпархії. Насправді більшість із тих, кого це не торкнулося, навіть не уявляли до кінця масштабів цієї біди. Уявіть, якби до вас додому зайшла вода, 30-40 см висотою, і знищила постіль, стіни, дім, городину… Переважно постраждали села, де рівень життя і так не був високим чи навіть середнім. Ми зіткнулися з ситуаціями, коли внаслідок різних проблем держава не змогла надати потребуючим належну допомогу. Одні мали якісь юридичні проблеми – хтось не був прописаний, комусь бракувало документів на будинок, інші мали проблеми зі здоров’ям (ногами, зором, слухом), але не мали оформленої інвалідності… Це вразливі категорії населення, які гостро потребували допомоги.
– Звідки вона приходить?
– Щодо саме цього питання ми знайшли відгук у збірки простих мирян Філадельфійської митрополії УГКЦ у США. Вони надавали допомогу поетапно. Спочатку – те, що найнеобхідніше першочергово: засоби гігієни, ліки, питна вода. Другий етап – будматеріали для відновлення житла: дошка, цемент, ламінат, шпаклівка… Третій – постільна білизна за сприяння канадського фонду Кнева, адже багато людей справді залишилися без нічого – з намоклими і замуленими ковдрами і подушками…
А напередодні вересня ми усвідомили, наскільки вразливими є діти: вони постраждали разом з усіма, але згодом батьки спрямували всі зусилля на відновлення житла, а дитячі потреби залишилися поза їх увагою і можливостями. Тож ми зібрали 52 шкільні портфелики для навчання з книгами, зошитами, канцелярією.
Четвертий етап – це допомога напередодні входження в зиму, допомога тим, у кого знищена майже вся городина, а люди ж у селах живуть з городу. Формуємо продуктові набори, які дозволять хоча би з місяць протриматися: олія, крупи, мед, вітамінні набори… Їх вага сягає 40 кг.
Зараз триває заключна фаза цієї допомоги – забезпечуємо потребуючих конвекторами, обігрівачами, дровами для опалення. Для багатодітних сімей маємо ідею придбати планшети для онлайн-навчання, адже вони зіткнулися з новим викликом у зв’язку з пандемією. А з середини вересня стартував новий спільний проєкт двох структур – «Карітас Австрія» і «Карітас Україна»: цільова грошова допомога для понад 600 постраждалих від повені. Наразі проводимо опитування і анкетування, з’ясовуємо рівень вразливості.
Паралельно працюємо з проєктом «COVID-19», адже донедавна Чернівці перебували в «червоній зоні», надали кисневі концентратори для обласної лікарні (два вартістю по 18 тис. грн кожен) і вітамінні набори (в тому числе і для районних лікарень).
А з листопада стартує ще один проєкт – робота з дітками з інвалідністю. Відкриваємо приміщення на Героїв Майдану, 109, завозимо устаткування. Це будуть три великі кімнати для різних занять: спортом, куховарством і для здобуття різноманітних професійних навичок. Допоможемо цим діткам адаптуватися до більш-менш самостійного життя.
– Чому «Карітас» це робить?
– «Карітас» – це практичне, реальне, дієве звершення Божої заповіді «Люби Бога і люби ближнього як самого себе». «Карітас» – це любов, яка діє. Любов, «яка милосердиться» (як сказано в оригіналі Писання). Коли людина пізнала Бога, вірить, зустріла Його, відчула і пережила це відчуття реальної Божої присутності – не обрядовості! – тоді ця любов переповнює її серце. Прагне служити, прагне виливатися на інших. Щоб стати тим, хто чинить милосердя – треба пережити це милосердя. І саме «Карітас» – це є наочне свідчення того, що люди, пізнавши Божу любов, християни, католики служать через Божу любов потребуючим, немічним або просто ближньому. Напевне, «Карітас» – навіть не «організація», а велика сім’я служіння любов’ю ближньому. Це можливість реалізувати цю заповідь любові. Бо кожний християнин покликаний реалізувати цю заповідь любові до ближнього. Це унікальна, солідна, престижна можливість, тому для «Карітасу», який є обличчям церкви, руками церкви, дуже важливо звершувати це якісно. Це служіння, щоби люди відчували цю любов практично. «Карітас» – це не просто надати, роздати допомогу. А насамперед – звістити, що Бог любить цих людей, показати проблему, чому люди втрапили в ті чи інші обставини, показати, що спасіння людини – це не матеріальність, а пізнання Бога і духовність. А також заохочення цих людей до реалізації цієї любові також у їхніх родинах, селах, містах.
– Ви кажете про «якість надання допомоги», що це означає?
– Підхід «Карітаса» і мій як керівника: щоб людина насамеред горіла Божою любов’ю. Бог робить здібними тих, хто прагне служити. Можна, знаєте, мати великі професійні здібності, але виконувати їх абияк, або лиш на свою славу – і нівелювати всі зусилля. Але коли людина є жертвенною і прагне Божої любові – вона обов’язково навчиться.
Тому однозначно першим кроком нашого «Карітасу» були навчальні поїздки в інші «Карітаси» до інших регіонів: Івано-Франківська, Коломиї, Дрогобича, де ми мали 2-3-денні навчання.
Беремо онлайн-курси. Вивчаємо систематизацію, як надавати певну допомогу. Це постійне навчання. Кожен проєкт вимагає критеріїв, стандартів – і вони досить високі в міжнародній організації «Карітас». Ми залучаємо, заохочуємо фахівців, яких не маємо в організації – десь на благодійній основі, десь шукаємо донорів, щоби дати зарплату. Переважно це робота на волонтерських засадах, і люди вчаться нового. Маємо дуже гарний приклад: у нас є в команді лікар-стоматолог, успішний власник клініки, який має велике бажання до служіння – то він зараз вивчає таблиці ексель, щоби подавати звітність «Карітасу Австрії», з яким співпрацює. Це підтверджує: Бог дає здібності. Навіть якщо ти чогось не знаєш – то навчишся!
«Карітас» – це велика родина християн, які діляться своїми ресурсами – і йдеться не тільки про кошти, а й про пожертву своїм часом, ресурсами, фаховими знаннями… Хтось безкоштовно навчає потребуючих англійської мови, хтось має аптеку і дає безоплатно людям необхідні ліки…
Звичайно, вчитися треба багато. Є складніші проєкти, де залучається більше фахової допомоги, і люди проходять курси, тренінги, отримують сертифікати, працюють відповідно до розроблених протоколів, посадових інструкцій для кожного працівника, аби забезпечити якісну співпрацю між бенефіціарами, жертводавцями і самим персоналом. Система «Карітасу» дуже відповідальна. Інакше жоден міжнародний донор католицької церкви не буде співпрацювати. І це політика, яка діє однаково в усіх організаціях «Карітасу» у всіх країнах – вимоги і контроль однакові.
– Чи контролюєте, як використовується надана допомога?
– Ми не є контролюючою організацією, але дуже переймаємося, щоб це ефективно використалося. Наше ім’я і якість наданої допомоги – на першому місці. Тому ми аналізуємо, як використані надані нами матеріали – може, треба щось додати, доповнити…
Долучається до відновлення житла організація «Будуємо Україну разом». Церква має розроблену структуру для співпраці з державою у плані інформування – але покладаємося на своїх соціальних працівників. Адже часом у списках, наданих державними органами, є люди, які самі можуть дати собі раду, або навпаки – до них не потрапляють ті, кому допомога найбільше потрібна. Тому в нас є дві групи людей, команди соціальних працівників, які поїхали в різні кінці області і збирають дані самі. Роботи стільки, що зараз люди задіяні, можна сказати, навіть не на один повний робочий день, а на два. Адже «Карітас» – це родина християн, які люблять Бога і звершують своє покликання. Бо настане час – і ми постанемо перед Вічністю, і що залишиться? Тільки наші добрі вчинки.
– Як можна пояснити те, що організація, яка потужно діяла в Україні офіційно з кінця 90-х, на Буковині з’явилася тільки зараз?
– Запитання, може, не зовсім до мене… Але на моє особисте бачення, так сталося через те, що католицька церква на Буковині не така поширена – волею історичних обставин. Все-таки цей благодійний фонд народжений католицькою церквою і Ватиканом – хоча допомогу надає незалежно від віросповідання і релігійних поглядів, і сьогодні серед наших підопічних у Чернівецькій області 80% – парафіяни московського патріархату, а є й іудеї є, і атеїсти…
А друга причина, що «Карітас» так довго тут не був – мабуть, ми, як християни, до кінця забули про цю другу заповідь «Люби ближнього як самого себе». Але Господь стукав – і бачимо, як ця організація відродилася. Заснувалася вона, коли відродилася єпархія – велика заслуга в цьому нашого правлячого єпископа Владики Йосафата, який призначений 2018 р., і це його ініціатива була заснувати при єпархії «Карітас», бо це нероздільні процеси. Десь півтора року тривали організаційні процеси. Вони вимагали навчання, підготовки, навіть завоювання довіри іноземних донорів, міжнародних фондів. Ефективність виконання служіння досить сильно залежить від довіри.
– А як Ви прийшли до свого покликання?
– Я особисто займаюся соціальним служінням уже понад 22 роки. При кожній церкві, де я служив, були такі спільноти. І коли є таке розуміння і таке пережиття Бога – ти прагнеш ділитися цим. Ти пізнав любов – вона просто виливається з твого серця. Мова навіть не йде про фонди, фінансування. Якщо ти пізнав – ти не можеш не чинити добра. Якщо християнин не чинить добра – значить, щось не те з його християнством.
Значить, він ще не пізнав Бога, його християнство є лише зовнішнім. Якщо ж розумієш, наскільки Бог тебе любить – народжується унікальний момент, коли бачиш, що Бог співдіє з тобою, помножує твою працю. І коли це відбувається – ти бачиш, що навколо тебе міняється світ. Бо ж не все в цьому світі є земне…
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
Tags: #карітас чернівці