Вони щодня вислуховують складні історії, допомагають долати людську біду і бувають тими єдиними, хто може виручити. Вони знають, як працювати з багатьма джерелами інформації з різних галузей, часто мають супутній фах, знання з психології і правових аспектів соцзахисту. 2 листопада в Україні відзначається День працівника соціальної сфери. Читайте три історії тих, кого він вшановує.
Ліля Шлюфіна
cоціальний працівник (медичний напрямок) проєкту Basic Needs Карітасу Краматорськ
5 вересня 2016 року я стала частиною команди Карітасу. Особлива для мене дата! І щороку у цей день кажу колегам, що вже стільки-то років «у справі». Робота на посаді соціального працівника медичного напрямку моя найулюбленіша. Мене веде прагнення допомогти, подарувати надію й віру у краще і довести, що світ не без добрих людей. Що окрім усього поганого, темного і, начебто безвихідного, є й світлий бік у житті. А роблячи добро іншим, ми наповнюємо добром і власні серця.
Ймовірно, я тому так добре розумію наших бенефіціарів, що була на їхньому місці. Мені довелося не один раз втікати від війни.
У 2014-му ми з родиною покинули Донецьк, переїхали у селище Ярова біля Святогірська, де я влаштувалася на роботу і стикнулася з благодійними організаціями. Я спілкувалася з психологом такого фонду і зацікавилася його роботою. Одна з психологинь перейшла звідти у Карітас Краматорськ і порекомендувала мене. За освітою я медсестра, за другою, вищою – психолог. Із задоволенням приїхала на співбесіду з директором і мене взяли в команду.
Я і до цього бачила, які страждання приносить війна. Та тут зрозуміла: є ситуації безвиході, коли люди сам на сам із бідою. Я побачила, що можу бути помічною. І з того часу знаю: усе, що віддається від душі – воно повертається сторицею. У вдячності, в усмішці, у добрих відгуках. У тому, що людина оговтується, їй стає краще, що нашою дієвою допомогою ми впливаємо на її життя. Це окриляє. Ми й правда можемо зробити світ краще там, де це дійсно потрібно. І я знову пересвідчилася у цьому в часи, коли ми тяжко працювали – у 2022-му році…
Соціальний працівник – це посередник між суспільством, між тими, хто дає допомогу і тими, хто потребує. Це теоретично. Але я скажу так: соціальний працівник має серце, що б’ється в ритмі добра! Ми з колегами по проєкту Basic Needs і є тими, хто дарує віру й підтримку потребуючим. В Карітасі вам не скажуть: «Не можете здати документи? До побачення». Ми шукаємо будь-які шляхи, як допомогти, стараємося до останнього. Зате з яким неймовірним душевним теплом нам потім дякують!.. Вдячність не підробиш. І це те, що мотивує працювати далі.
Звісно, непроста робота потребує відновлення. Мені допомагають прості речі, як-от ранкова ходьба. Вранці перед роботою я проходжу 5 км і за цей час гармонізую думки, планую день, налаштовуюся на роботу і… жену з голови недобре. Знаходжу розраду у спілкуванні з сином, читаю книжки з психології і роблю цукерки – це мій солодкий ритуал радості для себе і друзів. Також випікаю різнокольорові смаколики-«горішки», експериментую із начинками.
Можливо, мені було б складніше, якби не наш колектив. Мій колектив! У нас панує взаємоповага, довіра та спільне прагнення творити добро. Наша команда – це підтримка, натхнення і дружня атмосфера, яка робить роботу радісною і змістовною. І це безцінно.
Світлана Вержбицька
соціальний працівник (напрямок МРС) проєкту Basic Needs Карітасу Краматорськ
Доля звела мене з Basic Needs не випадково. За фахом я практичний психолог. Після початку військових дій у 2014-му під час роботи в службі зайнятості я часто зустрічала людей, які опинились в складних життєвих обставинах. У 2015 році в нашому місті розпочав свою роботу для потребуючих благодійний фонд Карітас Краматорськ. Оскільки фонд плідно співпрацював із міським центром зайнятості, то я багато знала про їхню роботу і дуже зацікавилася нею. Адже команда мала справу не тільки з нагальними проблемами, а й з душами людей у біді. Фонд підтримував їхню віру і надію на майбутнє.
Страшні події першого півріччя 2022-го ввели багатьох у складний стан. І мене також. Але Карітас допоміг і мені, адже відгукнувся на моє резюме і дав роботу. З 5 вересня 2022 року я почала працювати у дружній команді проєкту Basic Needs соціальним працівником. Через війну вже тоді це була віддалена робота. Дистанційно ми працюємо і зараз. І може здаватись, що це взаємодія лише з документами й «папірцями». Та тільки не в Карітас. Кожне звернення, кожен телефонний дзвінок – це доля людини, а інколи питання життя і смерті.
Згадую родину, для якої гроші збирали усім селом – молода жінка, багатодітна мама, працювала продавчинею в магазині, і хтось під час її зміни вкинув туди гранату. Вона отримала сильні опіки… Тоді завдяки фінансовій підтримці МРС від проєкту Basic Needs в родини з’явились кошти для проведення дороговартісної операції з відновлення зору постраждалій. І це лише одна з багатьох історій наших бенефіціарів тільки за 2025 рік.
Щоранку я включаю ноутбук, телефон і починаю відповідати на звернення людей. Моя задача – вислухати, почути, допомогти. Враховуючи обстріли, відсутність світла і загальну складну ситуацію в регіоні, де діє наш проєкт, тамтешні мешканці у своїх потребах звертаються в будь-який час. Як частина великої команди Карітасу, я не просто опрацьовую звернення з гарячої лінії, консультую і інформую, а відчуваю кожну людину в потребі. «Де у вас стільки терпіння, що ви так спокійно і чітко нам підказуєте!», – частенько чую у своїй слухавці фразу, коли допомагаю людям похилого віку переслати геодані, необхідні для підтвердження місця проживання. «Дякую вам велике за чуйність і розуміння», – кажуть вони, коли вже отримали допомогу.
Щовечора, вимкнувши телефон, дорогою в тренажерний зал або на прогулянку, я вкотре підбиваю підсумки. Йду з думками, що сьогодні мені вдалось хоч трошки огорнути теплом та турботою кожного, кого почула. А якщо день видався нелегким, я відновлю сили холодним душем (він добре виводить кортизол і тоді легше спиться). Окремою розрадою та острівком безпеки є моя родина та домашні улюбленці – кішка-«ВПошниця» Фасоль і місцева «знахідка» під двигуном авто – Мерседес.
Підтримка колег проєкту Basic Needs, можливість зустрітись з ними очно хоч раз на півроку також додає сил і надихає і надалі робити свою справу. І кожна наша зустріч – це не тільки обмін досвідом, а ще багато гумору і відчуття себе живим тут і зараз. Я вдячна долі можливість працювати в такій команді.
Оксана Чернікова, соціальний працівник (медичний напрямок) Карітасу Запоріжжя
10 років тому, у березні 2015-го, до мене звернувся отець Андрій Бухвак і запропонував працювати у фонді, який саме відкривався в місті – це був Карітас Запоріжжя. Я з радістю погодилася: за освітою терапевтка, маю 35 років стажу. В юності пішла вчитися на лікаря, щоб допомагати людям. І нехай це прозвучить пафосно, але це моє покликання. Як практикуюча християнка я була щаслива працювати у фонді, який сповідує і втілює християнські цінності.
Соціальним працівником може стати той, хто має емпатію до людей. Коли людина ставитиметься до ближнього зі співчуттям, вона зрозуміє усі його проблеми.
Я лікар, але вважаю, що усе в Божих руках. Людина може померти від простої простуди. А з іншого боку, які бувають надскладні випадки онкології, коли, здавалося б, як можна жити?! – а людина живе… І живе довго.
Ми надаємо допомогу важкохворим на дороговартісне лікування – на операції, обстеження, медпрепарати. Я працюю із потребуючими. Сьогодні була на виїзді, приймала заявки на медичну допомогу: хтось приніс чеки, щоб прозвітуватися за куплені ліки, хтось приніс документи із підтвердженням діагнозу. З кожним візитером потрібно детально поспілкуватися, часто й підтримати психологічно.
Медичний досвід стає в пригоді постійно. Я маю грамотно прочитати документи й грамотно поспілкуватися з людиною у потребі. Не йде з пам’яті випадок, коли до нас прийшла жінка, якій раптово стало зле під час прийому. Ми викликали «швидку», доки вона їхала, я надавала їй усю можливу допомогу. Вона впала в кому. З’ясувалося, що в неї стався інсульт – вже втретє. На жаль, потім жінка пішла з життя.
В інші дні я «сідаю на телефон»: обдзвонюю отримувачів нашої допомоги, вони повинні обов’язково прозвітуватися на всю суму, адже наші грошові гранти – допомога цільова.
На жаль, зараз я спостерігаю збільшення онкозахорювань в рази. Взнаки даються ті колосальні стреси, які ми переживаємо… Це тяжко усвідомлювати. На щастя, в мене є місце, де я щодня відновлююся – це наша церква. У Господі я черпаю свої сили. Ми їздимо на прощу, я входжу у спільноту Матері в молитві» і розмовляю із ними, в рамках проєкту ми із колегами проходимо психологічні тренінги – усе це дуже підтримує. І, звісно, надзвичайно надихає повсякденна служба Божа, на яку я намагаюся потрапити кожного дня.
Що б не було, попри всі негаразди, в мене, у моїх колег є величне бажання допомогти й послужити своєму ближньому. Це і веде нас вперед.
Проєкт Basic Needs (Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих людей, що постраждали від війни, які проживають у зоні 0-50 км уздовж лінії зіткнення на Півдні та Сході України) реалізується у співпраці з Caritas Ukraine та фінансується Caritas Deutschland (Карітас Німеччини) та Auswärtiges Amt (Міністерство закордонних справ Німеччини).
#ГуманітарнаДопомога #HumanitarianAid #BasicNeeds #БагатоцільоваГрошоваДопомога #MPCA
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: