Навіть цієї теплої зими до українців прийшли морози. Пережити холоди потребуючим і вразливим допомогли заходи проєкту «Гуманітарне реагування на критичні потреби постраждалого від війни населення в рамках підготовки до зими 2024-2025» за підтримки Гуманітарного фонду для України (ГФУ /UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine.
Дрова для МТП у Коломиї
Двоповерховий тимчасовий прихисток на 60 місць у Коломиї востаннє приймав піцієнтів шкірвендиспансеру у 2019 році, а відтоді стояв порожній. Навесні 2022-го його почали облаштовувати для проживання. Будинок – у комунальній власності, нині тут живуть 40 дорослих і 15 дітей. Із ними працює потужна команда Карітасу Коломиї: кейсменеджери, юристи, психологи, фахівці «Простору дружнього до дитини». А Карітас України поставив їм 50 м3 дров для зимування.
Пані Ірина з Кам’янки
Серед них пані Ірина з селища Кам’янка Пологівського району Запорізької області. Їй 61, і до війни вона завідувала сільськогосподарським підприємством. Зараз опікується онучкою і онуком – донька працевлаштувалася в аптеку. Мешкають у кімнаті вчотирьох.
«Якби не діти, то я б, може, і сиділа вдома, якось би терпіла, але маленька дуже злякана була від вибухів і нам усім прийшлось виїхати заради дітей, заради онуків. Ми спочатку поїхали в Луцьк, а в цьому шелтері в нас кума, і звільнилась кімната, то ми попросилися. Ми живемо тут з листопада 22-го. Знаю, що Карітас допоміг нам дровами, дякуємо, що в нас тепленько. І дуже мені подобається, що приходять і з дітками займаються. Дякую вам».
Дрова для шелтеру у Коломиї
Цей «будинок поважного віку» був психоневрологічним диспансером. Закритий після медреформи, стояв занедбаний, але війна розставила пріоритети: Карітас Коломиї у співпраці з місцевою владою почав облаштовувати тут прихисток для ВПО віком за 60. МТП діє з липня 2023го і повністю відповідає вимогам інклюзії, має пандуси і обладнані санвузли. А його мешканці і мешканки отримують всебічну опіку від Карітасу Коломиї: 4-разове харчування, соціальний супровід, лікування тощо.
Пані Валентина і пані Ніна з Андріївки
Валентині Іванівні 75, і доки снаряди не почали падати на її подвір’я, мешкала у рідному селі Андріївка у Великоновосілківському районі на Донеччині. Її сестрі, Ніні Іванівні, 74 роки.
«Коли начали обстрілювати наше село, я все одно дуже не хотіла виїжджати, хотіла остатися до послєднєго. Але коли бачиш вибухи над своїм двором, то…,- пані Валентина відводить очі, замовкає, взявши паузу, продовжує: – сестра решила вивезти нас усіх. Коли я виїжджала із свого дому, мій дім був ще цілий. Сейчас не знаю. Все там залишилося. Отак в чому ми перед вами, в тому приїхали. Вже третій місяць, як ми тут».
«Я працювала в магазині – пропрацювала 30 років на одному місці. Ми дуже любимо своє село. І коли настала война, уже всі виїжджали, а ми ні. В мене хворий чоловік був. Він сказав: «Я нікуди не поїду», тож коли помер, на наступний день до мене приїхали волонтери із Павлограда. Ну, я з собою потягнула сестричку. Так і виїхали, – розповідає пані Валентина. – У мене дом розбили. І сарай, і все. В мене хазяйство велике було… В мене була знакома волонтер. Я в своєму селі помагала людям, роздавала хліб, гуманітарку, стройматеріали, помагала нашим хлопцям шукати домівки. А потом ця волонтерка порадила мені виїхати сюди, в Коломию. Я перший раз чула за цей город. Ми переживали. Але нас тут добре зустріли, всі до нас добре відносяться, і ми дуже вдячні за це. Тільки додому хочемо…», – і пані Ніна плаче, затуляючи обличчя руками…
Карітас України поставив шелтеру 40 м3 дров для зимування.
Сестра Олеся з монастиря Святого Вікентія в Яремче
Будинок на крутому березі стрімкої річки нагадує пансіонат відпочинку. Дерева, повітря, гори – усе налаштовує на спокій. Це монастир Святого Вікентія в місті Яремче. Цієї зими до його опалення долучився Карітас України, поставивши 50м3 дров.
Сестра Олеся, яка порядкує тут 6 років та опікується мешкацями-ВПО, розповідає, що приймати їх почали навесні 2022 року. Це були люди з Приазов’я, яких спочатку заселили в готелі Буковеля, але через початок туристичного сезону попросили виїхати. Деякі з них жили у монастирі – загалом оселя вміщає до 35 людей. Зараз тут 10 ВПО.
«Я думаю, що наші мешканці мають гідне житло. Ми їх не кормимо, вони кожен собі сам готує і то є для них дуже добре, – розмірковує сестра Олеся про зовнішній локус контролю, який допомагає людині долати стан жертви обставин і повертати владу над своїм життям. – Вони собі то, що хто любить, той і їсть. Ми не встановили їм рамки, наприклад, коли ти мусиш прати, коли не можеш прати. Ну, хіба після восьмої години вечора, в неділю чи на великі свята. А так то вони себе почувають як вдома. Людина нехай втекла від війни, але вона себе тут знайшла, вона собі може тут жити спокійно. Так, є взаємоповага відносин, чи вона здатна, наприклад, ввійти в колектив, чи ні. Тут, як не як, є нас не двоє-троє, а 15, 30… І ти мусиш десь поступитися комусь, десь змовчати, щось сприйняти, прийняти то, що хтось інший щось робить по-іншому. Зберігати атмосферу гідності не є важко, бо якось до нас, Богу дякувати, попадають нормальні люди».
Керівниця Департаменту поселення і харчування, а також напряму первинного реагування Ірина Турянська з Карітасу Коломиї співпрацює з сестрою Олесею не перший рік: «В ній стільки світла і доброти, вона з такою повагою ставиться до кожної людини навіть у напружених ситуаціях, так вміє все залагодити, що в цьому прихистку не було жодного конфлікту».
Пані Наталія з Куп’янська
Наталії Валентинівні 67. Вона приїхала з Куп’янська разом із чоловіком і вже 4 місяці живе в МТП біля річки: «Дуже мені тут подобається. Нас так зустріли! У нас тут така сестра Олеся! Після того, що ми пережили, тут казка. Ми тільки начинаємо оговтуватися… Нам тут добре, нам тут тепло – дров достатньо, мій чоловік разом з іще одним мужчиною кочегарять. Дякувати Богу, тут для життя є усе!».
Пані Наталія мріє возз’єднатися з онуком, який на момент розмови знаходився в Черкасах у патронатній сім’ї: «Ми не хотіли їхати, але потім в мене помер батько і ми виїхали на село під Куп’янськ, у хатинку. Жили там з онуком. Мати його просила, щоб він був з нами. Але потім почалася примусова евакуація і його вивезли до матері. Вона бросила онука, забрали його в патронатну сім’ю. Ми кинули все і виїхали в безпечне місце, щоб забрати дитину. Я вже скільки борюся! І тут пішла в опіку – Марія Степанівна, керівниця, така душевна людина, підказала мені, які документи треба зібрати. Ми відправили їх, надіємося, що онука заберемо. Йому тут добре буде».
МТП у селі Битків
У Биткові, що в 15 кілометрах від Надвірної, стоїть унікальний костел – за легендою, його побудував польський шляхтич для дружини. Тому тут жартують, що ВПО з Прихистку Святої Варвари, живуть під охороною польського магната. МТП розташувалося у старій будівлі амбулаторії. Старому будинку додають шарму дерев’яні сходи і поручні, віконні рами і пічки, оздоблені автентичною плиткою. Зараз тут проживає 23 людини, із них 6 дітей. Прихисток відкрився у липні 2023-го, ВПО почали проживати з березня 24-го року.
Цієї зими їх зігрівали дрова: 40м3 цього палива МТП отримало їх у партнерстві з Карітасом України та Гуманітарним фондом для України (ГФУ /UHF).
Пані Ольга з Вовчанська
Ольга Миколаївна, 68 років, і Віктор Петрович, 65, з Вовчанська. Виїхали звідти 12 травня 2024-го – до останнього не хотіли кидати рідних домівок, але 10 травня почався наступ…
«Виїхали з однією сумкою, приїхали у Харків, людей було! – страх Божий, ну, повністю Вовчанськ, Вовчанськ вивозили. Нам дали гуртожиток, але на 7 поверсі. А ми не могли підніматися, а ліфт не працює, коли через обстріли зникає світло. Порекомендували нам звернутися до Івано-Франківської адміністрації. А там зразу сказали: «Поїдьте в будинок милосердя. Вам там буде добре».
Пані Ольга майже 40 років працювала вчителькою української мови і літератури. Впевнена: опинилася на батьківщині Франка геть невипадково: «Це мене Господь на старість послав. В мене теорія ж була на сході весь час. Я ж тільки про наших корифеїв розповідала і ніколи не була в Західній Україні. І раптом – тут!.. Одного разу до нас підійшли і сказали: «А ви, будь ласка, прийдіть до нас у церкву, в наш костел. І ми дізнаємося, що ви за люди, а ви нас побачите. Місцеві дуже дружні і навіть елементарно можуть підвести нас із Биткова, коли ми йдемо – ніби ми їхні сусіди просто. І ми їм дуже-дуже вдячні, що вони такі щирі і відверті. А скільки ми в них вчимося! Особливо незабутня була Різдвяна ніч, сніжок падав, як у казці. Молоді дівчата і хлопці всі були одягнені в хустках національних. Це було так красиво! Вони весь час співали колядки на вулиці – кажу, це для нас співають, щоб ми побачили, який їхній край. Цей край дав нам не тільки захисток, але дав і науку. Цьому повчитися треба – і релігії, як ставитись до неї, і національним традиціям. Ми ще раз хочемо сказати – щиро вдячні Карітасу Надвірній за підтримку!».
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: