Активне дозвілля, реабілітація та підтримуюче середовище – речі, до яких люди з інвалідністю часто не мають доступу. Тим паче під час війни. Ізоляція починається від порога власного будинку і без перебільшення може тривати все життя. Саме тому будь-яка можливість соціалізуватися – навіть якщо це буденний похід в магазин – є надзвичайно важливою. А відпочинок в інклюзивному таборі з можливістю набути навичок самозарадності, відчути самостійність, свободу і повноцінну участь у житті громади, для більшості є недосяжною мрією.
Здійснити її взявся Карітас Івано-Франківськ. На початку року організація провела аукціон зустрічей, щоб зібрати кошти на літній табір для молоді з інвалідністю, що відвідує місцевий інклюзивний центр. При початковій цілі у 90 000, команда зібрала понад 260 000 гривень. В чому «секрет» такого успіху і що залишилося за кулісами видимої роботи?
Про вдалі рішення і помилки ми поговорили з фандрейзеркою ініціативи Юлією Данилів, а також підготували приємний бонус для майбутніх організаторів – покрокову інструкцію, як провести свій перший аукціон. Хай множиться добро!
– Аукціон закінчено, всі кошти пораховані, звіти оприлюднені, але я знаю, що вас досі переповнюють емоції. Розкажіть детальніше про результати і що відчуваєте зараз, коли після аукціону минув вже певний час?
– Так, ми зібрали 262 080 гривень: 225 400 за самі зустрічі і ще 36 680 гривень від тих, хто просто хотів підтримати ініціативу. Найбільша ставка була 50 000 гривень, найменша – 400 і всі ці внески важливі. Я сильно переживала – раптом збір на табір для молоді з інвалідністю «не на часі»? Раптом мені не вдасться зібрати потрібну кількість людей? Раптом ніхто не задонатить? Але нам вдалось перевершити всі очікування. Тепер на душі тільки вдячність і спокій, бо влітку відвідувачі нашого центру поїдуть в Карпати і проведуть там свій незабутній час.
– Серед всіх можливих активностей для фандрейзингу ви обрали саме формат аукціону, чому?
– Я вважаю це формат, актуальний в будь-який час. І наш аукціон тільки підтвердив цю думку – попри війну, коли чимало зборів на військо, ми змогли зібрати велику суму на потреби людей з інвалідністю. Мій попередній досвід також став в пригоді – раніше за схожим форматом ми пропонували консультації із психологами Карітасу. З тою різницею, що тоді зустрічі були безкоштовні. І насправді люди на них майже не відгукнулися, вочевидь так працює наша психологія – безкоштовне не цінується. Маючи це на увазі, в мене виникла ідея масштабувати формат і зробити платні зустрічі з людьми різних професій. Щоправда треба було одразу включити ще і бізнес-мислення, я збагнула це пізніше.
– «Бізнес-мислення» в аукціоні? Розкажіть детальніше.
– Коли шукала людей для участі, основою пошуку був критерій «цікавості». Я думала: «З тренером по бігу точно піде той, хто бігає або хоче почати і т.п.». Фокус уваги був виключно на тих, хто буде донатити. Цей критерій частково спрацював, частково – ні. На деяких людей не було жодної ставки, почала аналізувати – навіть їхні друзі, колеги не робили бодай символічних ставок, аби підтримати. Тому організовуючи аукціон, не завадить включити і бізнес-мислення – запропонувати таких гостей, на кого точно поставлять. Чи вони відомі, чи мають активне оточення, друзів, які підтримають участь гарними ставками? Важливі питання, які варто дослідити перш ніж запрошувати учасників.
– Тим не менше ставки врешті були на всіх «лотах». Як вам вдалося зібрати учасників, залучити авдиторію, і як ви поширювали меседжі про свою ініціативу?
– Тут є як людські фактори, так і суто технічні моменти. З останніми простіше.
Основним майданчиком аукціону був фейсбук. Там ми створили окрему сторінку. Спочатку на ній було всього 30 підписників, що згодом виросли до 1700. Як виявилось, цього є цілком достатньо, щоб про ініціативу дізнались як у Франківську, так і далеко за його межами. Людей я також шукала переважно на Фейсбуці, серед своїх контактів і друзів друзів. «Стартовий капітал» ваших знайомств не є обов’язковою умовою, але суттєво полегшує пошук майбутніх учасників. Я писала людям і поза колом своїх знайомих. Так, наприклад, було з Нікітою Тітовим, я просто побачила його ілюстрації і подумала, що це надзвичайно цікава людина для зустрічі. До речі, він одразу погодився і саме на нього була найбільша ставка – 50 000 грн. Деякі люди погоджувались на участь, але потребували допомогти із текстом-описом про себе. Деякі навпаки були проактивними і дізнавшись про аукціон писали перші, пропонували залученість. Ми публікували три «лоти» на день, а пошук учасників був безперервним процесом майже до кінця аукціону.
Помітила, що дуже важливу роль грає залученість кожної людини, з якою ви домовляєтеся. Мінімально це поширення інформації про участь на персональних сторінках, тому що сторінку аукціону бачать не всі. Максимально – наші запрошені і тексти про себе писали, і думали, як поставити кнопку оплати для швидких донатів, і навіть самі робили ставки на інших.
Платної реклами не було, поширювали інформацію через особисті сторінки, розповіді. Я впевнена, що технічна складова не працюватиме злагоджено без заряджених людей поруч. Наприклад, наш місцевий підприємець і «лот» Андрій Семанів був справжнім двигуном початку аукціону. Він робив ставки, хоч сам був лотом. До нього доєднались працівники самого Карітасу – і також робили свої ставки. Разом вони вселили в мене віру, що аукціон піде.
– Аукціон тривав цілий місяць, а в стрічці постійно з’являлися нові імена. Всього ви залучили 74 людини. Чому саме ця цифра стала оптимальною для аукціону?
– Від початку був зовсім інший план. Я тут не наведу конкретної формули, скоріше поділюся досвідом. Нам потрібно було 90 000 гривень і я думала залучити 90 людей, з розрахунком, що на кожного поставлять хоча б 1000 гривень. В результаті ми долучили менше людей, а грошей зібрали майже втричі більше. Як бачите, моя «математика» не спрацювала (сміється). Думаю, кількість учасників багато в чому залежить від вашої цілі, але будьте готові, що передбачити суми ставок наперед навряд чи вдасться.
– Комунікувати із великою кількістю людей і запитів – це завжди завдання із зірочкою. Яка команда має працювати над таким проєктом і якими навичками має володіти?
– Аукціоном із таким масштабом, на мою думку, має прицільно займатися щонайменше дві людини. В цій роботі багато складових: пошук, домовленості, підтримка комунікації, вичитка текстів, публікації в соцмережах і реагування на процеси в них, тощо. Спочатку це безперервний пошук людей, спілкування з ними у різних месенджерах і різних етапах: тут телефонна розмова, паралельно чати з учасниками, комусь скидаєш зразок тексту для опису, іншою рукою його редагуєш, хтось записує тобі голосове… Я в житті стільки багато не говорила і не писала за такий стислий час. У нас була мінікоманда, проте всі основні функції фактично виконувала одна людина і це важко. Я вже казала за бізнес-мислення та, в першу чергу, потрібні відточені навички комунікації. Бо спілкування буде дуже багато. Дуже. І воно буде різним, як надихаючим, так і не завжди приємним. Будуть певні непорозуміння і від комунікатора дуже залежить, чи вони переростуть у конфлікт, чи зійдуть на жарт. Не завадять також навички самоорганізації і натренована пам’ять. Бо коли комунікації так багато, не дай Бог про когось забути. Постійно маєш слідкувати, вчасно відповідати і нічого не опустити.
– Чи сталися якісь курйози, про які хотілося би розказати?
– Насправді у нас було двоє людей, які виграли зустрічі, але не відгукнулися після завершення аукціону. Не сказати проігнорували – просто перестали заходити у фейсбук. Як не шукали, достукатись до них не змогли. Ще двох людей допомогли знайти самі лоти. Зібрати кошти, виявляється, це також великий шмат роботи.
– Кінець аукціону зазвичай – найгарячіша пора. Як було у вас?
– За дві години до кінця здається пів фейсбуку згадало про наш аукціон. 10 вечора – а в мене телефон закипає – люди активно перебивають ставки. Я маю реагувати, відповідати, що от тепер найбільша ставка така-то. Це були такі неймовірні емоції, такий навіть азарт, а хто ж переможе? Вже 00:00, а ще робилась остання ставка.
– Чи всі учасники вже зустрілися між собою і чи відомо, як проходили ці зустрічі?
– Зустрічі ще тривають і я щиро тішуся, коли отримую усміхнені фотографії учасників. Цей етап роботи вже не потребує моєї прямої участі, хоча є виключення. Наприклад, я координувала зустріч із анонімною ставкою – це була така інтрига! Два чоловіки робили анонімні ставки на нашу франківську лікарку, один поставив 5 000, а інший прямо під кінець аукціону перебив 5 500. Побажав залишитися анонімним, щоби ця зустріч була несподіванкою. Але є питання банальної безпеки, то я спочатку спитала, чи вона згодна піти на зустріч «всліпу». Після її згоди я стала таким, знаєте, переговорним пунктом між ними. Це було так цікаво! Де і коли вони зустрінуться, як впізнають один одного. Не знаю, чи врешті я була причетна до чогось романтичного, але точно до чогось дуже гарного, теплого і приємного. Важливою була і загальна подячна зустріч – по закінченню аукціону ми зустрілись із багатьма учасниками вживу і організували невелике свято в нашому офісі.
– Що особливо вразило вас під час роботи над аукціоном?
– Якого би рівня не була людина, чого би він/вона не досягли в житті, дуже прості були в спілкуванні, дуже скромні. Андрій Семанів питав мене: “А якщо ніхто на мене не поставить?”. А на нього 20 000 поставили. Вразила чесність людей, їх розуміння того, в якій ініціативі вони беруть участь. Був такий випадок: чоловік заплатив немалу суму за зустріч з актором нашого Франківського драмтеатру Іваном Бліндаром – 3 700 гривень, а через кілька днів ця оплата йому повернулась. Ми би довго не знали про це, якби він сам не написав мені. Міг би сходити на зустріч і радіти: “О, просто так пішов”. Але він написав: “Спитайте бухгалтерію, яка причина повернення? Я ще раз перешлю кошти”. Наступного ж дня ми все з’ясували і він ще раз оплатив.
З Хмельницького людина виграла зустріч, а потім написала мені, що у себе в місті теж хоче зробити такий аукціон. Просто червоними літерами хочеться написати – у нас неймовірні люди. Дуже дякую всім за порядність. Здивувало також, скільки не тільки організаційних, але і екзистенційних запитань поставив аукціон особисто переді мною.
– Над чим саме ви замислились?
– Я багато аналізувала, думала за кожного учасника, чому за одного донатять, а за іншого ні. І головне питання, яке я поставила собі: чи є я такою людиною, за зустріч з якою хотіли би задонатити? Бути крутим фахівцем важливо, але чи не важливіше все ж бути людиною хорошою, приємною, що з тобою інша людина захоче піти на зустріч, поговорити, випити каву? І я сама себе запитала про це і знаєте, це таке питання, що надихає самовдосконалюватись. Жити треба так, щоби зустріч з тобою захотіли купити.
– Яке головне спостереження винесли для себе після аукціону і чи маєте плани на проведення наступного?
– Аукціон, що вдався – це завжди заслуга багатьох людей. Карітас, «лоти» і ті, хто донатив, – ми спільно створили такий результат. Врешті, сама ідея, щира і заряджена, зібрала коло себе неймовірних людей. Я вже бачу, як наступного року знову робитиму аукціон. Думаю, кого запросити, як оптимізувати зусилля… Дай Бог, щоб все вдалося! Бо навіть під час війни ми не маємо забувати про тих, хто потребує нашої підтримки.
БОНУС: Як організувати свій перший аукціон зустрічей?
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: