У затишних просторах інклюзивних центрів, які функціонують при місцевих організаціях Карітасу, щодня відбуваються маленькі й великі дива. Відвідувачі не просто отримують підтримку – вони творять, навчаються, долають бар’єри й досягають того, що ще вчора здавалося недосяжним. Їхні історії – це не про обмеження, а про силу духу, спільноту та людяність.
Сьогодні ми хочемо поділитися з вами здобутками деяких наших друзів, які переконливо свідчать про те, що інклюзія у Карітасі – не просто красиве слово, а дієвий механізм змін якості життя людей.
Історія Дмитра – крок за кроком до відкритого діалогу
Один із відвідувачів інклюзивного простору для дорослих Карітасу Тернопіль 27-річний Дмитро приїхав з Нової Каховки. Хлопець розумів звернену мову, але не ініціював розмов і не просив про допомогу навіть у ситуаціях, які цього потребували. Мовчання було його звичною реакцією на труднощі.
Команда фахівців Карітасу Тернопіль створила стратегію підтримки для розвитку комунікативних навичок молодого чоловіка. Вона включала змодельовані ситуації, які спонукали до вербальної взаємодії – запитати, повідомити, попросити. У таких моментах Дмитро отримував підказки щодо можливих виразів і способів висловлення думки. І поступово почав застосовувати їх у повсякденному спілкуванні.
Одним із ефективних інструментів стала гра з кубиком з запитальними словами: «Як? Де? Коли? З ким? Для чого?» Дмитро отримував візуальні підказки – сюжетні картинки, до яких мав сформулювати запитання. І щоразу кількість таких запитань збільшувалася. Фахівці підтримували цю динаміку, допомагали вдосконалювати мовлення, розширювали спектр ситуацій для застосування нових навичок.
«Мене дуже тішить, що Дмитро поступово виходить у простір комунікації. Його бажання взаємодіяти з іншими, допомагати, брати участь у спільних активностях – це результат системної та чуйної підтримки команди. Ми бачимо поступову, але стабільну динаміку. І кожен маленький крок – це справжня перемога», — розповідає психологиня Карітасу Тернопіль Світлана Запотоцька.
Зараз спеціалісти проєкту тішаться, спостерігаючи за тим, як Дмитро починає не лише озвучувати свої потреби, а й проявляти турботу про інших. Наприклад, готує чай не лише для себе, а й для друзів. Пропонує спільні ігри, організовує коло, пояснює правила. Хоча ще не завжди уточнює, чи допомога доречна, фахівці вчать його запитувати: «Чи тобі потрібна моя допомога?».
Ще один напрям – розвиток навички запам’ятовування. Хлопець тренується коротко фіксувати інформацію з «ранкового кола» на папері, щоб наприкінці дня обговорити, що запам’ятав. Навіть одна згадана подія – це вже важливий крок уперед.
Мирон Пігут. Людина, після зустрічі з якою світ стає добрішим
Мирон Пігут – один із перших вихованців центру «Дивовижні долоні» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Колись його привела мама. Вона дізналася, що в Дрогобичі з’явився простір, де інклюзія – не просто слово, а реальна дія. Простір, де її син із синдромом Дауна отримає шанс бути почутим, прийнятим і потрібним.
Минуло вже 15 років. І за цей час Мирон розцвів. З мовчазного, невпевненого хлопця він перетворився на людину, яка знає собі ціну, поважає інших і має голос. Його особистісне зростання, інтелектуальний розвиток і комунікаційні зміни – вражають. Сьогодні Мирон самостійно купує продукти, долає шлях від дому до Центру «Дивовижні долоні», активно бере участь у заняттях, декламує вірші, співає, читає, малює. І – надихає. Не словами, а своєю присутністю, спокоєм, посидючістю. Той, хто колись був уразливим, став опорою для інших.
«Його залученість до інтелектуальних ігор, рівень малюнків, уважність і врівноваженість – усе це результат глибокої внутрішньої трансформації, – ділиться психологиня Центру Оксана Кугівчак. — Він впливає на інших своїм душевним світлом».
Історія Мирона — це доказ: інклюзія працює, інвалідність – не вирок. Простір прийняття змінює життя.
«Коли три роки тому я вперше розмовляв із Мироном, то вже за кілька хвилин зовсім не помічав, що в нього синдром Дауна – бо ми говорили на рівних. Він був щирий, іронічний, з добрим гумором. На моє запитання, що йому найбільше подобається у «Дивовижних долонях», він посміхнувся і відповів: «Приходьте частіше і самі все побачите, красень ви наш», – ділиться своїми спогадами Валерій Кіхтенко, фахівець з комунікацій Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
І справді – поруч із Мироном світ стає добрішим.
Сьогодні Мирону 40. І він – приклад того, що інвалідність не визначає людину. Визначає любов, прийняття і середовище, яке вірить у тебе.
Світ Артура Співака: шлях розвитку, дружби й власних перемог
28-річний Артур приїхав до Стрия з села, що на Донеччині. Молодий чоловік не лише займається в Інклюзивно-ресурсній майстерні при «Карітасі Стрийської єпархії УГКЦ», але й став одним із перших мешканців Будинку підтриманого проживання ДІМ.
«Карітас допомагає. Для мене цінно, що тут є Будинки підтриманого проживання. Зараз я ходжу до церкви, багато молюся», – так починає свою розповідь про Карітас Артур.
Про перебування в Майстерні хлопець розповідає: «Заняття в Інклюзивно-ресурсному центрі мені до душі. Особливо подобаються творчі заняття, де я вмикаю свою уяву і втілюю її в життя. Ми часто робимо вироби своїми руками. Пам’ятаю, як спочатку на заняттях я вчився набирати бісер, дуже було важко це зробити самому, мені допомагали друзі. І коли почало вдаватись, я дуже зрадів цьому досягненню і пишався собою. Також мені дуже подобається малювати картини за номерами, маю їх вже чимало. Окрім цього, ми на Майстерні готуємо виступи, співаємо пісні. Відколи я тут, в мене навіть з’явилась улюблена пісня – це «Червона Рута», люблю, коли ми співаємо її разом».
Особливе хобі Артура – кулінарія. Хлопець дуже добре засвоює нові рецепти та згодом відтворює їх: «Ми купуємо продукти для кулінарних днів. Я дуже люблю готувати, особливо салати – олів’є, шубу. Також моїми улюбленими заняттями є такі, що сприяють патріотичному вихованню – про значення прапора, про національний гімн, нашу історію. Подобається, що на Майстерні працює психолог – ми багато розмовляємо, обговорюємо труднощі, конфліктні ситуації. Вчимося, що все можна вирішити, проговоривши».
Артур полюбляє заняття з фізичним терапевтом, спорт і здоровий спосіб життя йому дуже до душі.
«На початку нашої роботи при виконанні вправ одразу було помітно, що в хлопця є утруднене відведення руки в плечі за спину. В результаті наших занять у Артура покращилася рухова активність, збільшилася сила та амплітуда руху. Артур є дуже старанним, він постійно про себе нагадує, виконує всі вправи чітко, прислухається до кожної поради та намагається якнайкраще викластися під час тренування», – коментує досягнення Артура фізичний терапевт.
Одним із здобутків Артура є друзі – близьке коло ровесників, якого йому дуже бракувало після переїзду: «Тут я знайшов друзів – Назара, Марину, Сашу, Аню. Ми любимо разом гуляти, багато спілкуватися».
«Цього року я вперше в житті був у таборі. Для мене це щось нове. У новому місці спочатку було все незвичним, але згодом були цікаві заняття, багато ігор та екскурсій і емоції мене досі переповнюють. Мені все дуже сподобалося, я вперше був на такому відпочинку», – ділиться Артур.
Для хлопця особливо притаманні дві риси – працелюбність та бажання допомагати іншим, і Карітас всебічно сприяє їхньому розвитку: «Я дуже люблю допомагати. Ми набираємо воду, купуємо продукти, допомагаємо розвозити їх у будинки підтриманого проживання. Тут я навчився бути працелюбним. Був такий випадок: одного разу я побачив, як впала дівчинка – і допоміг їй піднятися. Вважаю, що так повівся б будь-який інший чоловік на моєму місці. Також я допомагав фасувати пакунки для людей, які в потребі – в мене від такої можливості настрій покращується. Допомагати потрібно всім».
Історії відвідувачів наших інклюзивних просторів свідчать про те, що фахова підтримка, людяність та прийняття стають рушієм відчутних змін. Місцеві організації Карітасу, де втілюються такі важливі ініціативи, є платформою для розвитку, соціалізації та багатьох інших здобутків наших підопічних.
І ми щиро тішимося, що люди долають обмеження, страхи, скутість. А здобувають впевненість, самостійність і довіру до цього світу.
Менеджерка проєкту Карітасу України Оксана Кузьменко коментує:
«Місія нашого проєкту – це створення просторів, де люди з інвалідністю не просто отримують допомогу, а й змінюються. Вони знаходять друзів, вчаться чомусь новому, починають вірити в себе і радіти життю. Фахівці спостерігають, як з кожним днем наші вихованці стають більш відкритішими, впевненішими, щасливішими. Все це стало можливим завдяки підтримці наших партнерів – Карітасу Італія та Карітасу Іспанія. Щиро дякуємо їм за довіру та підтримку».
Проєкт “SPEEDY – підтримка осіб з інвалідністю в Україні” реалізується за підтримки Caritas Italiana та Caritas Espanola.
Tags: