Упродовж 2024 року три з половиною сотні українців із тяжкими хворобами відчули на собі турботу фахівців мобільної і стаціонарної допомоги Карітасу України. Завдяки злагодженій роботі лікарів, медсестер, соціальних працівників, психологів і духівників, вдалося суттєво покращити якість життя пацієнтів та їхніх родин.
Ці люди – майже чарівники: вони творять Любов навколо стражденної людини і здатні вгамувати її біль, фізичний та душевний. З цих фахівців складаються мультидисциплінарні мобільні команди організацій Карітас Хмельницький, Карітас Надвірна та Карітас Івано-Франківськ, де реалізується проєкт «Паліативна допомога для вразливих категорій населення в Україні».
З січня 2024 року Карітас України надає комплексну безоплатну мобільну паліативну допомогу для вразливих категорій населення. Паліативна допомога спрямована на підтримку людей з невиліковними хворобами та їхніх родин, допомагаючи їм жити з меншими стражданнями завдяки лікуванню, догляду та підтримці у фізичному, психологічному і духовному аспектах.
– Станом на грудень проєктом було охоплено 345 людей із тяжкими захворюваннями та 355 їх родичів.
– Фахівці мультидисциплінарних команд надали їм 37901 медичних та соціальних послуг вдома.
– Психологами в межах проєкту було проведено 674 індивідуальних консультацій та 76 групових занять.
– Бенефіціари побували на 55 терапевтичних майстеркласах й заняттях з арттерапії.
– 69 одиниць реабілітаційного обладнання (різноманітні милиці, ходунки-ролатори, крісла колісні тощо) отримали бенефіціари в тимчасове користування.
– 370 пацієнтів отримали безоплатні рецепти за програмою «Доступні ліки».
– Було проведено 2062 консультації, зокрема навчальних, з родичами та доглядальниками підопічних проєкту.
– 39 волонтерів упродовж року долучилися до проєкту.
Крім того, на початку грудня Карітас Івано-Франківськ відкрив Медичний центр у Войнилові, в якому 15 людей з тяжкими захворюваннями отримують стаціонарну паліативну допомогу.
Завдяки співпраці з НСЗУ та державному дофінансуванню, мультидисциплінарні мобільні команди, і медичний центр з надання паліативної допомоги матимуть змогу продовжувати свою діяльність навіть після завершення проєкту. Підтримка людини у найскладніші моменти її життя є проявом поваги, любові та турботи про збереження людської гідності до останнього подиху. Читайте і пересвідчуйтеся.
Марія Степанівна, «Карітас Івано-Франківськ»
Три роки тому Марія Степанівна була енергійною, соціально активною жінкою. Працювала у паспортному столі, пізніше була адміністратором в ресторані, який на той час мав назву «Україна». Вони з чоловіком любили подорожувати, пізнавати світ.
Однак тяжка хвороба чоловіка змусила її змінити ритм життя: Іван Михайлович мав пухлину легень. Виявили захворювання випадково, оскільки спочатку очевидних симптомів не було. Операцію робити було запізно: залишалося здійснювати якісний догляд і забезпечити знеболення. Жінка зрозуміла, що самотужки не впорається з доглядом чоловіка – він був досить кремезним, і за порадою сімейного лікаря звернулася до благодійного фонду «Карітас Івано-Франківськ».
Соціальні працівники приходили до Івана Михайловича, підтримували гігієну тіла, допомагали сім’ї з веденням господарства. Лікар консультував щодо знеболення та догляду. Однак згодом хвороба вразила і саму пані Марію, не стало сил доглядати чоловіка. Тому останні дні життя Іван Михайлович провів у хоспісі.
Дружина дуже важко перенесла його смерть…
Онкологічне захворювання у пані Марії виявили ще задовго до смерті чоловіка. У 2017 році прооперували. Далі – постійні курси хіміотерапії та променевої терапії.
Наразі Марія Степанівна є підопічною проєкту «Паліативна допомога вразливим категоріям населення в Україні», який забезпечує її всім необхідним для якісного та гідного життя. Жінка регулярно отримує консультації лікаря з приводу знеболення та корекції супутніх симптомів, спостереження за станом здоров’я, рекомендації щодо режиму харчування.
Через слабкість жінці важко виходити з квартири. Соціальні працівники надають їй підтримку в догляді за собою та допомагають із повсякденними хатніми справами, забезпечуючи комфорт і полегшуючи щоденне життя. Пані Марія радо працює з психологом, який допомагає справлятися зі стресом і дарує відчуття спокою.
Підтримка духівника додає сили приймати кожен день як подарунок. Тим самим жінка знаходить у собі сили проживати життя, дароване Богом.
Інна Іванівна, «Карітас Хмельницький»
У 2014 році Інна Іванівна переїхала до Хмельницького з Луганщини, рятуючись від російських окупантів. Тут її чекали діти з онуками. Жінці довелося з нуля налагоджувати побут, влаштовувати життя в новому оточенні.
Зараз пані Інні 83 роки. Почало прогресувати хронічне захворювання, і жити самій їй ставало дедалі важче.
З минулого року вона стала підопічною проєкту з паліативної допомоги благодійної організації «Карітас Хмельницький». За графіком до неї приходять соціальний працівник і лікар. Завдяки проєкту «Паліативна допомога» соціальні працівники й лікар регулярно відвідують її, надаючи необхідну допомогу.
Попри те, що жінка пережила багато труднощів, вона не впадає в паніку і залишається активною. За можливості, залежно від самопочуття, відвідує групові та індивідуальні заняття з психологом, підтримуючи таким чином інтерес до життя. За час перебування в проєкті в жінки суттєво покращився психоемоційний стан, вона познайомилась з іншими учасниками проєкту й уже не почувається самотньою.
Крім того, Інна Іванівна відновила своє хобі – вишивання. Нещодавно вона подарувала Карітасу Хмельницький вишиту власноруч картину «Національний Герб України».
Пані Леся, «Карітас Надвірна»
Пані Леся з Надвірної – жінка, яка не лише долає життєві труднощі, а й знаходить у кожному дні маленькі радощі, підтримуючи рідних і близьких. Її усмішка сповнена щирості, а серце – доброти й чуйності. Попри складні випробування Леся залишається відрадною, милою та надзвичайно сильною людиною, яка надихає своїм прикладом.
Леся виросла у звичайній, але дуже теплій родині. У школі її поважали вчителі та друзі за любов до навчання і відкритий характер. Мрія стати юристом була не випадковою – вона прагнула боротися за справедливість і допомагати іншим. Вступивши до Чернівецького університету, Леся старанно навчалася. Раптова хвороба докорінно змінила життя дівчини. Разом з тим вона знайшла в собі сили успішно закінчити виш.
«Я завжди вірила, що закон має працювати для людей. І досі вірю, хоч життя навчило мене, що справедливість буває тендітною», – розмірковує Леся.
Її зовнішній світ звузився до стін дому, але саме тут, у родинному затишку, вона знайшла сили не здаватися. Їхня сім’я – це острів тепла, де кожен день просякнутий моментами радості. Можна сказати, що Лесина родина – осердя взаємопідтримки.
Батько – після інсульту і потребує постійної уваги. Втім його спокійна впевненість та внутрішня сила стали для Лесі прикладом.
«Мій тато – сильна духом людина. Навіть коли йому важко, він знаходить сили підбадьорити нас», – розповідає Леся.
У щоденних клопотах Леся і мама завжди поруч із батьком. Донька допомагає стежити за його самопочуттям, розділяє і розмову, і татове мовчання. Одного її погляду достатньо, аби розвіяти напруження дня.
Її мама – як маяк, що веде крізь найтемніші часи. Вона не лише дбає про чоловіка та Лесю, а й надихає родину триматися навіть тоді, коли, здається, сил більше немає.
Близько року тому в двері Лесиного дому постукали працівники «Карітасу Надвірна». Відтоді завдяки проєкту з паліативної допомоги і Леся, і її батько отримують не лише матеріальну допомогу, а й медичні та соціальні послуги, моральну підтримку.
«Коли до тебе ставляться з добротою, це немов світло в темряві», – ділиться Леся.
Соціальна працівниця Світлана стала для Лесі не лише помічницею, а й другом. На запрошення психолога-духівника Романа вона регулярно долучається до терапевтичних майстеркласів, де відкрила для себе виготовлення свічок. Хоча через турботу про рідних на творчість не завжди вистачає часу, ці заняття стали для неї віддушиною.
Леся весь час наповнює своє життя маленькими радощами: збирає кулінарні рецепти, насолоджується сонячними днями і спокоєм на ґанку.
«Сонце гріє не лише тіло, а й душу», – каже вона.
Медичну підтримку їй забезпечують фахівці Медичного центру святого Шарбеля, які консультують та надають допомогу. Їхню увагу й чуйність Леся дуже цінує. Хоча повного лікування хвороби неможливо досягти, паліативна допомога дозволяє ефективно контролювати симптоми та забезпечує жінку всім необхідним для якісного й гідного життя.
Зусилля команди спрямовані на те, щоб полегшити фізичні симптоми, надати психологічну підтримку, а також допомогти в самообслуговуванні та побуті.
Карітас став невід’ємною частиною Лесиного життя, допомагаючи долати буденні виклики. У планах команди проєкту – залучити Лесю до нових творчих проєктів, які розсунуть обрії її можливостей.
«Люди в Карітасі – це не просто працівники. Це ті, хто вміє вислухати, зрозуміти й зробити життя світлішим», – так вважає Леся.
Вона мріє про те, щоб люди на кріслі колісному могли вільно пересуватися містом, а підтримка стала доступною для кожного, хто її потребує.
«Коли ти знаєш, що тебе бачать і чують, тоді хочеться жити», – додає жінка.
Історія про Лесю – її силу, любов до життя і непохитну віру – нагадує нам усім: навіть у найважчі моменти життя світло є, і ми самі можемо стати його джерелом для інших.
===
Проєкт «Паліативна допомога для вразливих категорій населення в Україні» реалізується спільно з Caritas Ukraine та за фінансової підтримки Cordaid і Renovabis.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: