Загарбники 15 діб утримували Ігоря Бондаренка в катівні, били струмом та морили голодом, щоби змусити працювати на Росію.
Ігорю Бондаренку – 47 років. До 2017 року він працював журналістом на радіо «Софія» в Херсоні, режисером монтажу на релокованій із Криму Чорноморській ТРК, грав у кіно. Про те, як став жертвою сучасного рабства, про російські катування Ігор Бондаренко розповів Укрінформу.
«В ОКУПАЦІЇ НАВЧИВСЯ БУТИ ЛЮДИНОЮ-НЕВИДИМКОЮ»
Ігор каже, що раніше займався антикорупційною журналістською діяльністю і стикався з нині «відомими» у Херсоні й не лише постатями.
– Є люди за Україну. Є ті, що за Росію. А є такі, що за гроші. Сальдо, Семенчев, Стремоусов – саме ця категорія. Звали працювати на них, я відмовився, – згадує.
Продовжує, що його родина потребувала грошей, тому він вирушив на заробітки до Польщі. Там працював водієм вантажівки, а у грудні 2021 року повернувся до Херсона через проблеми зі здоров’ям.
– Довгий час я не знав про хворобу, вона перебігала безсимптомно. Потім потрапив до безкоштовної державної програми з лікування і мав здати пакет аналізів. Мені залишалося пройти останнє обстеження, як почалася окупація. Десь у березні зателефонувала гепатолог із нашої інфекційної лікарні й сказала, що я можу отримати ліки. Я одразу пішов до лікарні, але дорогою мені зателефонував медпрацівник, який попередив, що мною цікавиться ФСБ і що їхні люди чекають на мене. За два тижні той самий лікар таємно передав мені ліки, – розповідає Бондаренко.
Курс лікування становив 84 дні, на цей час Ігор вирішив залишитися в Херсоні: переживав, що на блокпостах під час виїзду можуть відібрати ліки. На питання, як жив у окупації, із сумом відповідає: ховався.
– Мав певні заощадження, які дозволили вижити. Навчився бути людиною-невидимкою. Пересувався лише дворами. Знайомі активісти попереджали, що треба виїжджати, але я сподівався, що росіяни залишать Херсон. Спочатку навіть ходив на мітинги – в натовпі мене було важко впізнати. Але коли в місті почали зникати люди, а в лісі знаходили тіла, стало зрозуміло, що росіяни не жартують, – згадує чоловік.
Закінчивши курс лікування, Ігор почав готуватися до виїзду. Першою Херсон залишила його дружина із сином.
ВИЇЗД І ЗАТРИМАННЯ
– Я боявся, що їх можуть затримати разом зі мною. Коли родина дісталася Німеччини, зважився на виїзд. Ретельно підготувався: почистив телефон, видалив усі номери, фото, що могли б привернути увагу росіян. Це було 10 серпня. Кілька блокпостів пройшов без перешкод, а в Каланчаку в мене забрали телефон і документи. Завели в маленький вагончик і наказали чекати. Зайшов ФСБшник. Перше його питання: «Хто така Наталя Вотеічкіна?» А це моя сусідка з третього поверху, лідерка “Правого сектора” у Херсоні. Тоді я зрозумів, що “приплив”, – продовжує.
Потім його почали залякувати: «Ти поїдеш у Сімферополь – і там зникнеш назавжди». Зрештою, відвели до сталевого контейнера, де вже сиділи двоє чоловіків – їх затримали через знайдені у телефоні фото українського прапора.
– Удень контейнер під сонцем нагрівався так, що було неможливо дихати. Вночі, навпаки, було дуже холодно – наче в морозилці. Не давали навіть води. Вранці мене вивели на дорогу і сказали, що мені заборонено в’їзд на територію РФ. Посадили в «бусик» з літерою Z, накинули ганчірку на голову, стягнули руки і повезли у невідомому напрямку, – розповідає.
Приблизно через 40 хвилин «подорожі» автобус зупинився, Ігоря вивели назовні.
– Коли з обличчя зняли ганчірку, я одразу зрозумів, що на Херсонщині, а не в Криму. Мене провели метрів із 50, зупинилися біля ями завдовжки близько чотирьох метрів. Там лежали тіла. Мене запитали, чи хочу я до них приєднатися. Я відповів, що не хочу. Тоді над моєю головою пролунав постріл, а один із росіян зі всієї сили вдарив прикладом у спину. Я впав, росіяни почали реготати: «Хоч не обісцявся». А мені вже було нічим – уся вода вийшла з потом у тому контейнері, – згадує Ігор.
Після цього йому знову закрили обличчя і повезли автобусом далі. За годину окупанти доставили чоловіка на свою базу. Завели до сторожки, яка слугувала їм катівнею.
УДЕНЬ – ДОПИТИ, ВНОЧІ – КАТУВАННЯ
– Мене прикували ланцюгом до буржуйки. Я весь час лежав на лівому боці на старому кафелі. Він був холодний, відтоді маю проблеми зі спиною та лівою рукою. Чотири дні мене допитували, чотири ночі – катували й принижували останніми словами. Питали одне й те саме: кого знаю з активістів, хто залишився в місті, де їх шукати, як довго працюю на СБУ. Один кат увесь час повторював, що «воює з “правосєками” з 2014 року на Донбасі» і тому зараз мене покалічить. Увесь цей час я лежав прикутий до буржуйки. На другий день до побоїв додали удари струмом. У спину б’ють струмом – ти падаєш уперед, і в цей момент б’ють ногою в живіт. Це насильство заради насильства. Їсти не давали п’ять діб, лише приносили півлітрову пляшечку води. Також об мене зламали швабру і уламком намагалися зґвалтувати. У мене пішла кров, і шорти прилипли до тіла. Коли вивели до туалету і я намагався їх зняти, було відчуття, що знімаю скальп, – каже Ігор.
Ігор пояснював росіянам, що не має стосунку до українських активістів та спецслужб. Що журналістикою займався давно, а останніми роками працював далекобійником.
Його утримували окремо від інших, але він постійно чув крики бранців під час допитів.
– Я був один, без спілкування. Тоді голова працювала, як комп’ютер: пройдеш гру – вийдеш живим, не пройдеш – програєш. Найважче – туалет. Треба було тарабанити у двері й просити, щоб тебе вивели. Бувало, що охоронець не випускав – доводилося справляти нужду в кутку. Вранці змушували прибирати це руками. А потім – їсти цими ж руками, – каже.
Катування припинилися 16 серпня.
ПРИМУСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
– Мені наказали працювати на росіян – вести пропагандистський телеграм-канал. Якщо відмовлюся, сказали, що лежатиму в ямі з трупами, яку бачив п’ять днів тому, – розповідає Ігор.
Далі, за словами чоловіка, він був змушений погодитися. Йому видали мобільний телефон і він створив канал. Каже, що підписниками були лише «накручені боти».
– 17 серпня я дізнався, що мене шукають. На сайті «Мост» з’явилася публікація, що мене викрали, – розповів Ігор.
Того ж дня чоловік вийшов на зв’язок із родиною. Він написав зашифровані імейли дружині та сестрі. У листах йшлося про місця та події, які не були відомі нікому іншому.
– За геолокацією я дізнався, що перебуваю в Скадовську. Написав сестрі спогад із дитинства: коли я був у них у гостях, згадав про тепле море. Таким чином дав знати, що живий, – пояснює співрозмовник.
Ігоря відпустили 25 серпня. Росіяни вивезли його на автобусну зупинку і там залишили. Він доїхав до Голої Пристані, а далі добрався моторним човном до Херсона. У місті на нього чекав новий куратор, який мав контролювати ведення каналу.
– Він зв’язався зі мною 2 вересня. До того часу я звітував про своє місцезнаходження «капітану» в Скадовську. Куратор – молодий хлопець, якийсь “підмажорений” синок ФСБшника. Приїхав на зустріч обдовбаний, “доганявся” чаєм. Так розумію, усі гроші, які йому зверху виділяли на ведення мережі, він спускав на наркотики. Моя робота його не цікавила, – розповідає Бондаренко.
Коли Херсон звільнили, чоловік одразу звернувся до поліції. До того часу офіційно вважався зниклим безвісти.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ ТОРТУР
Минув час, і не знайшовши роботи в Херсоні, Ігор вирішив тимчасово переїхати до Одеси, де влаштувався водієм на міжнародні рейси.
– Улітку минулого року отримав статус цивільного полоненого, мене відправили у шпиталь. Такий список хвороб… Дифузні зміни печінки та підшлункової, по спині – безліч гриж, компресія нерву, остеохондроз. Також з’явилися проблеми з пам’яттю. Буває, наче “випадаю” на певний час, не можу згадати, що робив 10 хвилин тому. Зрештою, пройшов ВЛК та отримав третю групу інвалідності, – каже.
Здоров’я погіршувалося, чоловік втратив роботу водія. Тоді він звернувся по допомогу до благодійного фонду «Карітас», про який почув від друзів.
За словами Ігоря Бондаренка, про те, що він став жертвою торгівлі людьми та сексуального насильства, дізнався лише влітку минулого року. Пройшов низку консультацій із психологом та нещодавно за допомогою фонду оформив статус особи, постраждалої від торгівлі людьми. Зауважує, що тепер зможе отримати матеріальну допомогу.
– За шість консультацій неможливо повністю змінити своє життя. Але найважливіше, що психолог порадила мені більше говорити про пережите, випустити біль назовні. Тому я зараз і розмовляю з вами. Раніше я не говорив про сексуальне насильство. Зараз уже можу розповісти про це, бо мені стало легше. Психолог пояснила, що ключ до мого порятунку – зайнятість. Так, через проблеми з хребтом я не можу працювати водієм, але в Одесі чимало людей не можуть навіть розетку полагодити. Я розмістив оголошення в інтернеті, що допомагаю в побутових питаннях, і вже є перші результати. Потроху заробляю на лікування, – ділиться чоловік.
Зазначає: якби не скрутна фінансова ситуація, то, ймовірно, не звернувся б по допомогу до фахівців.
– У нашій групі підтримки полонених «Бранці Херсона» кажуть: «Живий виповз – і слава Богу». У нас змінилося сприйняття світу. У мене є знайомий, він досі живе в Херсоні. Був у полоні вісім днів. Не знаю, що з ним там зробили, але в 50 років він виглядає на 70. Я запитую у нього, чи отримав статус, чи звертався до поліції? А він відповідає, що не хоче, і додає, мовляв, сам собі заробить. Люди не прагнуть говорити. Ще один мій знайомий після полону пішов добровольцем до ЗСУ. Через три місяці загинув. Обв’язався гранатами і стрибнув до кацапського окопу, що на лівому березі. Молодий хлопець. Коли ми разом проходили ВЛК, він казав, що хоче всіх їх убити.
Зауважує: не кожен може зізнатися, що в якийсь момент був слабким.
– Я в полоні помер, а з полону вийшла інша людина. Іноді здається, що біля тієї ями з трупами мене таки розстріляли, а зараз живе хтось інший. Або що це якесь чистилище, – каже Ігор.
Додає, що плани більш ніж на одну добу не будує, проте й оптимізму намагається не втрачати.
– Поїдьте в Херсон, якщо не розумієте, чому. У нас кажуть так: «Зранку прокинувся, до обіду дожив, і хвала Богу». Люди живуть одним днем. Ти можеш загинути будь-якої миті. Однак у мене є мрія. Я хочу звозити свою доньку, яка зараз живе у Франківську, в гості до її сестри в Італію. Одна частина мене хоче виїхати з України назавжди, а інша каже, що у такому випадку я зраджу свою країну і виглядатиму, як ухилянт. І я залишаюся, – каже Ігор.
Історія Ігоря – свідчення того, наскільки глибоким може бути людський біль і водночас доказ, що повернення до життя можливе, воно починається з визнання травми й звернення по допомогу.
Проєкт, спрямований на підтримку постраждалих від торгівлі людьми, у «Карітасі» триває. У фонді закликають звертатися до них. Кажуть, що постраждалі проходять оцінку своїх потреб, для них складають індивідуальні плани реінтеграції, надають психологічну або психотерапевтичну допомогу, соціальні, юридичні, матеріальні послуги, підтримку в пошуку роботи тощо.
– Є багато людей, які просто не знають або не розуміють, що вони можуть скористатися такою допомогою, бо не вважають себе постраждалими від торгівлі людьми. Людям, які пережили стресові події, потрібно пояснювати, що саме з ними сталося, скеровувати їхні подальші дії. На жаль, ми не можемо допомогти всім, хто повернувся з полону. У нашому проєкті важливо, щоб людина пережила саме трудову експлуатацію. Інтелектуальна експлуатація, як у випадку з паном Ігорем, також підпадає під це визначення, адже це – вимушена, примусова експлуатація, – каже керівниця проєктів БФ «Карітас Одеса УГКЦ» Світлана Колодчин.
За даними фонду, внутрішня торгівля людьми під час повномасштабного вторгнення значно зросла. Лише за офіційною статистикою, наданою Державною соціальною службою, у 2022–2024 рр. постраждали від торгівлі людьми 347 осіб. У фонді кажуть, що за перший квартал 2025 року вже зафіксовано «56 ідентифікованих випадків торгівлі людьми та 39 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом». Понад 70% постраждалих стали жертвами змішаних форм експлуатації, найчастіше – у полоні. Їх експлуатували сексуально, використовували як робітників, домашню прислугу або залучали до участі у воєнних діях.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: