П’ять історій про те, як Карітас України змінює будні самотніх людей старшого віку та людей з інвалідністю на краще.
«Домашня опіка – це комплексна підтримка, що поєднує професіоналізм і людяність, забезпечуючи комфорт, гідність і якість життя тим, хто потребує догляду вдома»,– говорить Марія Сех, менеджерка проєкту «Домашня опіка» Карітасу України.
«Домашня опіка» – це програма Карітасу України, яка з 1998 року надає всебічну підтримку людям старшого віку, особам з інвалідністю, важкохворим та самотнім ветеранам, що потребують постійної або тимчасової сторонньої допомоги.
Станом на сьогодні програма «Домашня опіка» працює у 12 областях України. У 2024 році 1 151 бенефіціар отримав 474 903 послуги з догляду вдома. Їх забезпечили 237 соціальних працівників, 20% з яких мають медичну освіту. Додаткову підтримку надали 307 волонтерів.
Це турбота, яка виходить за межі догляду. Це підтримка, що стає надійною опорою в найскладніші моменти. Це людяність, що залишається незмінною навіть у найважчі часи.
Програма «Домашня опіка» Карітасу України — це не просто послуга, а щоденна присутність поруч. Ми зібрали історії тих, кого підтримують, і тих, хто дарує цю підтримку.
Пані Валентина. «Карітас Хмельницький УГКЦ»
«Щоб доглядати людей старшого віку, потрібно мати добре й велике серце». Зазвичай так кажуть бенефіціари проєкту «Домашня опіка» «Карітас Хмельницький УГКЦ» про соціальних працівників, які ними опікуються. Саме такі слова чує соціальна працівниця Тетяна Рогожан від своєї підопічної пані Валентини.
Пані Валентина переїхала з окупованого Маріуполя до Хмельницького, проживає в одному із гуртожитків. Вона залишилася сам на сам із хворобами, які сильно далися взнаки під час війни. «Довгий час я не хотіла виїжджати з рідного міста, сиділа у підвалі, під обстрілами, все чекала, що минеться, стихне, а воно ніяк… Але коли вже було несила терпіти, мене переконала виїхати незнайома жінка. Здається, вона була волонтеркою і допомогла мені виїхати у безпечніше місце», — згадує пані Валентина.
Рідних і близьких Валентина не має, проживає одна. Каже, соціальна працівниця Тетяна для неї, як світлий промінчик. Особливо в час, коли почалися проблеми з очима. Тоді Тетяна допомогла жінці в усьому, супроводжувала на операцію, піклувалася в післяопераційний період. Згодом допомагала і з оформленням документів на встановлення групи інвалідності.
«Окрім постійної турботи та опіки, вона завжди потішить теплим словом, підтримає», — каже пані Валентина і жаліється, що немає куди повернутися з лікарні, адже в гуртожитку довго проживати не дозволяють. Зараз разом із соцпрацівницею шукає інше житло.
«Кожна людина — це окрема життєва історія та щоразу інші запити на допомогу. Але ми супроводжуємо кожного і кожну підопічну, допомагаємо саме в тому, чого потребує людина, підключаємо всі можливості фонду, колективу, волонтерів та усіх, кого треба, щоб максимально розв’язувати питання підопічних», — каже Тетяна Рогожан.
Соціальна працівниця відвідує пані Валентину тричі на тиждень, крім того, до неї додому приходить психолог, адже виходити з помешкання жінці важко.
Пан Анатолій. «Карітас Броди»
Пану Анатолію 66 років. Вони з дружиною мешкають у селі в 10 км від міста Броди що на Львівщині. Через отримані травми та параліч нижніх кінцівок після автомобільної аварії чоловік пересувається на кріслі колісному. Це нелегка задача для людини в сільській місцевості, де якість дорожнього покриття залишає бажати кращого. Дітей у подружжя немає, будинок чоловік самостійно облаштовував під свої потреби пересування.
Поза домом труднощі, пов’язані з доступністю, чатують на пана Анатолія на кожному кроці. Йому важко користуватись громадським транспортом, відвідувати громадські місця. Чоловік часто почувався ізольованим та безпорадним. Тож додаткова допомога була вкрай потрібна.
Звернувшись до «Карітас Броди», подружжя дізналось про проєкт «Домашня опіка». І їх помічницею стала соціальна працівниця Надія. Згаслий власний вогник знову спалахує від іскри іншої людини. Надія надає допомогу у веденні домашнього господарства, забезпечує різними необхідними для життя засобами, залагоджує питання соціального характеру.
«Ми всі мали справу з чимось, що нас змінило, – каже пан Анатолій. – Зазнавали поразки, страждання, випробування, переживали втрати. Зрештою ми знайшли чуйну до чужого болю людину, яка наповнила наші дні співчуттям, ніжністю і глибокою вірою. Тепер мені є кому розповісти, що засмучує і радує моє серце. Тепер я просто дозволяю собі сподіватися».
Історія цього мужнього чоловіка є натхненням для тих, хто втратив віру в себе, адже навіть у найскладніші часи можна знайти нову надію. Люди з великим серцем об’єднуються для добрих справ, спільні зусилля творять дива.
Пані Соломія. «Карітас Львів»
Корінна львів’янка пані Соломія (ім’я змінено) багато років пропрацювала на виробництвах – на заводах телеграфної апаратури та годинниковому, на шкіряно-галантерейній фабриці.
Після Чорнобильської катастрофи у жінки почав різко падати зір і незабаром вона втратила можливість бачити зовсім. Те, що раніше було простим завданням, тепер стало непереборною перешкодою. Від прибирання домівки – до приготування їжі, контролю артеріального тиску та читання важливих повідомлень.
На допомогу пані Соломії прийшов проєкт «Домашня опіка» «Карітас Львів УГКЦ», в якому вона зустріла свою соціальну працівницю Наталю.
«Надзвичайно добре, що ви є, інакше не знаю, як би жили такі люди, як я. Ви робите велику і важливу справу, підтримуючи тих, кому, як повітря, потрібна допомога. Нехай ваш проєкт процвітає і розвивається надалі, щоб давати надію та опору людям у потребі, повертати відчуття безпеки та затишку, можливість жити повноцінним життям», – каже підопічна Карітасу Львів.
Пані Надія. «Карітас Донецьк у м. Дніпро»
Все своє життя пані Надія прожила в Авдіївці, тут вийшла заміж, народила дітей, працювала, провела щасливі часи та сподівалась, що так буде завжди. Однак сталось інакше. До її рідного міста прийшла війна. За 300 м від дому була лінія фронту, тож жінка на все життя запам`ятала, як ворог стріляє по домівках мирних людей.
Знайомі і сусіди почали виїжджати, залишаючи нажите добро, однак жінка до останнього сподівалась на стабілізацію ситуації, аж поки ворожий снаряд не зруйнував її дім. Це і спонукало родину виїхати до Дніпра.
Їх прийняла Новоолександрівська громада. Будинок, який їм надали, довелось приводити до ладу. Після евакуації жили у скруті, грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше.
Чоловік пані Надії переніс декілька інсультів, внаслідок чого став обмеженим у русі. Весь побут ліг на плечі жінки, самотужки вона ледь справлялась по господарству. Ситуацію ускладнив тяжкий перебіг коронавірусної хвороби, через що вона опинилась в реанімаційному відділенні. Як наслідок захворювання має нині астму, а відтак не може далеко ходити і фізично навантажувати себе.
«Ми втратили все, що наживали власними руками, і не знаємо чи побачимо колись рідне місто взагалі», – зі сльозами на очах говорить жінка своїй помічниці – соціальній працівниці Наталії із «Карітас Донецьк у м. Дніпро».
Та додає, що завдяки знайомству з Карітасом її життя змінилось на краще. Родина отримала підтримку у вигляді продуктових наборів, речей, фінансової допомоги. Але найголовніше – завжди поряд соціальна працівниця, яка допомагає вести домашнє господарство, закуповує ліки, харчові продукти, стежить за станом здоров’я.
А ще підтримає добрим словом, вислухає та обійме!
Катерина Школенко, соціальна працівниця «Карітас Харків»
Понад 9 років в найтривалішому проєкті Карітасу Харків «Домашна опіка» працює віддана своїй справі соціальна працівниця Катерина Школенко. Її шлях у соціальній роботі розпочався з бажання підтримувати людей:
«Я дуже люблю працювати з людьми, надавати їм допомогу. Напевно, це те, що у мене виходить найкраще», — ділиться Катерина.
До роботи в Карітасі вона допомагала дітям у церкві, і ця діяльність наповнювала її енергією. Зараз, працюючи з самотніми людьми та людьми з інвалідністю, вона відчуває потребу бути джерелом підтримки для тих, хто не має рідних.
До війни Катерина здебільшого опікувалась переселенцями — лише 30% бенефіціарів були харків’янами. Від початку команда знаходила індивідуальний підхід до кожного бенефіціара: враховувала стан здоров’я та фізичну активність людини, складала індивідуальний план підтримки.
Катерина також говорить, як важливо отримувати підтримку самій. З початку повномасштабного вторгнення психологи працювали з командою фонду «Карітас Харків». Вони допомогли працівникам краще впоратися зі стресом і зберегти емоційний баланс у складних умовах.
«Ця допомога була дуже потрібною. Ми навчилися краще розуміти себе й правильно реагувати на виклики. Це зробило нас сильнішими», — ділиться соціальна працівниця.
Через повномасштабне вторгнення робота значно ускладнилася. Мешканці Харківщини опинилися в критичній ситуації. Катерина зазначає, що змінилися й виклики — тепер більшість її підопічних потребують насамперед психологічної підтримки. Це самотні люди, які не мають з ким поговорити, тож жінка завжди знаходить час, щоб вислухати, дати пораду чи просто побути поруч.
Катерина є прикладом того, як відданість роботі може змінювати життя людей. Її внесок — це не просто допомога, це сила, яка повертає бажання жити й відчувати себе потрібними.
= = =
Проєкти «Домашньої опіки» реалізуються місцевими організаціями «Карітас України» за підтримки уряду Німеччини та Карітасу Німеччини, Карітасу Австрії, Карітасу Італії.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: