У суспільстві, де звикли вимірювати успіх дипломами, посадами та перемогами, ми часто не помічаємо іншої, тихої сили – сили маленьких кроків. Вона непоказна, але справжня. Ми можемо ближче побачити цю силу через історії двох жінок з ментальною інвалідністю – Людмили та Насті – та через роботу з ними психологині проєкту SPEEDY Світлани Запотоцької.
Людмила: голос, який став гучнішим
Коли Людмила вперше прийшла до Карітас Тернопіль, вона була тихою, невпевненою і замкненою. Чотири роки підтримки, спілкування й терплячої присутності змінили її. Спорт став для неї дверима до самої себе: улюблені тренування, участь у «Інваспорті», відчуття сили та результату.
Та зміни не обмежились фізичною активністю. Людмила навчилася організовувати свій день, готувати обід, захищати власні кордони. І навіть проговорила те, що колись здавалося неможливим: «Пані Світлано, я вже знаю, що це вона порушує мої кордони, а я так не хочу!» Це не просто звичайні слова – це внутрішній фундамент, на якому будується її нове життя.
Настя: усмішка замість мовчання
Ще недавно Настя сиділа осторонь, уникаючи будь-якого контакту. Вона нервувала, поспішно відповідала «не знаю», ніби намагаючись сховатись. Замість тиску їй дали простір: можливість мовчати, бути собою, тримати власний темп. Першими місточками стали розмальовки, а згодом усмішки, короткі відповіді, ранкові кола та улюблені танці.
Сьогодні Настя вже ініціює руханки, виконує завдання на кулінарних заняттях, а її очі світяться, коли увага зосереджена на ній. Її кроки маленькі, але водночас кожен з них величезний.
Як народжуються ці зміни?
Світлана Запотоцька пояснює: все починається з безпечного простору та визнання сильних сторін людини.
«Справжня підтримка – це не тиснути й не нав’язувати, а бути поруч, слухати і тонко реагувати. Ми не квапимо. Ми помічаємо навіть найменші зрушення – погляд, усмішку, слово «я хочу».
Для Людмили це було набуття впевненості та вміння озвучувати свої потреби. Для Насті – повільний шлях від найпростіших завдань до складніших, із похвалою на кожному кроці. Спорт, додає психологиня, часто стає рушієм змін:
«Він дає людині відчуття: я можу, у мене виходить, я важлива. Це підвищує самооцінку й знімає напругу».
Чого це вчить нас?
Людмила й Настя показують, що людська гідність не залежить від статусу чи знань. Вона в праві бути собою, у повазі до власних меж і у маленьких перемогах, які варто цінувати. Вони вчать терплячої присутності, чесності, людяності. І, мабуть, головного: успіх – це не завжди гучний тріумф. Іноді це просто відсутність напруги в плечах або вперше промовлене «дай мені».
#підтримка_осіб_з_інвалідністю_в_україні
#SPEEDY#Карітас_України#Caritas_Ukraine
Tags: