Image

«Завжди треба робити крок у невідомість, нізащо не залишатись там, де тобі важко» – 27-річний інвалід з Вінничини

0 Comments

13.02.2014, Вінничина
Близько 30грн* – такою є сума коштів, яку українська держава визначає достатньою для 1 дня життя і здоров’я людини похилого віку чи особи, яка втратила працездатність. Відтак щомісяця до офісу Карітасу України та регіональних організацій Карітасу надходять сотні звернень від людей, яким потрібен догляд, матеріальні засоби, продукти харчування, медична опіка і препарати, реабілітаційне обладнання, грошова допомога.

В міру своїх фінансових і людських ресурсів Карітас України опікується цьогоріч майже 600 людьми похилого віку та тими, хто потребує стороннього догляду, в рамках проекту «Домашня опіка». Загалом за останніх 12 років на базі своїх організацій у 8 областях України нами зійснено опіку над 7 тисячами ** людей похилого віку, інвалідами, людьми, які живуть з ВІЛСНІДом, паліативними хворими, жертвами тоталітарних режимів, остарбайтерами. Лише за останні 5  років ***Карітас України витратив на опіку людьми, що потребують сторонньої опіки, більше 20 млн. грн.

Розповідає Галина Курницька, координатор програми «Домашня опіка»: «Близько року тому до Карітасу України надійшов лист з Міністерства соціальної політики України з проханням надати Володимиру Побережному з Вінниччини матеріальну допомогу. Молодий чоловік перебував і перебуває у кризових життєвих обставинах будучи безробітним і обмеженим у житловій площі і фінансах, живучи в інвалідному візку.

Не вдаватимусь у деталі, чому Міністерство соціальної політики переадресовує такі листи нам, а не виконує своїх прямих функцій, і скільки ця ситуація ще триватиме у країні. Найважливішим є інше: ми знайшли для Володимира інвалідний візок та деяку матеріальну допомогу і це суттєво посприяло йому у зміні свого життя!», – з приємністю зазначає Галина Курницька.

Ви можете прочитати лист-заклик Володимира про допомогу тут.

Володимир Побережний, з яким ми познайомились у січні минулого року, виявився надзвичайно життєрадісною, сильною, неординарною особистістю. Прикутий до візка інвалід з дитинства з вродженою спинномозковою грижою все життя прожив у селі Вінницької області. Ставлення рідних і батьків було принизливим, можливості отримати середню чи вищу освіту не було. Але постійні утиски, відкинення та ізольованість не зробили із Володимира відчужинця чи соціопата – навпаки юнак сповнений віри, мрій, бажання розвиватись і подорожувати.

«Нещодавно ми отримали від Володі подячного листа і звісточку про успіхи – це неймовірно тішить і надихає до ще сумліннішої роботи на користь людей, які перебувають у кризових обставинах життя! Ділимось цим чудовим листом із Вами, наші друзі, партнери і донори», – каже Галина Курницька.

«Добрий день, Галино!

Щиро вітаю Вас з новим 2014роком, минулими різдвяними святами, що – певен – принесли Вам затишок і ще більше віри у краще майбутнє!!

Бажаю Вам гарного настрою протягом всього року, здоров’я Вам і Вашим рідним, щастя, злагоди та добробуту, щедрого та успішного року, невичерпного життєвого оптимізму і здійснення усіх сподівань! Хай в усьому щастить особисто Вам і усім працівникам Карітасу!

Також дуже вдячний вам  за подарований інвалідний візок. Де він тільки не бував!? Літом я їздив на Закарпаття, в Берегово, проходив курс лікування в термальному басейні. Потім в кінці серпня поїхав  в Крим, в Саки на лікувальне озеро. Пройшов там курс лікувального масажу в дуже хорошого масажиста. А зараз знаходжусь на Київщині. Невдовзі буду повертатись на Вінниччину вже.

Якби не було цього візка, то далі свого села я б нікуди не зміг потрапити. Так би і жив з дня в день в сільській хаті з батьками, бабусею, зведеним братом, його дружиною та їх 2-річною дитиною. В цій хаті в мене навіть власного кутка, де б я міг просто полежати в тиші і спокійно відпочити, адже  живу в прохідній кімнаті…

Я Вам вже розповідав, що навіть переодягти підгузника спокійно не можу – ховаюся і прислухаюся, чи ніхто не йде. Туалету в нас немає теж. Мій інвалідний візок  в хатні двері не проїжджає, пороги оминати не можу.  В селі  всі дороги, крім центральної вулиці, мають ґрунтове покриття, а це значить, що десь з листопада і до квітня я перебуваю вдома.

Завдяки вам я нарешті відчув, що життя не минає повз мене – я є його частиною! ДУЖЕ вам дякую і нехай Бог береже та примножує Вашу роботу!»

З повагою, Володимир Побережний


Більше про «Домашню опіку» Ви можете дізнатись тут.
Зробити пожертву на цей проект Ви можете тут.


* місячний прожитковий мінімум і мінімальна пенсія в Україні, визначена на період 1 січня-1 грудня 2013 року у розмірі 894 грн
** це приблизна цифра, оскільки протягом 12 років у зв’язку зі змінами у фінансуванні проекту змінювались і кількість центрів «Домашньої опіки», і кількість підопічних; середня кількість користувачів цього проекту щороку становила приблизно 500 осіб
*** мається на увазі 2008-2013 роки

Categories: Новини

Залишити відповідь

uk Ukrainian
X
%d bloggers like this: