Протягом майже двох років у Бучацькій єпархії під патронатом Відділу соціального служіння УГКЦ відбувається впровадження Стратегії розвитку соціального служіння УГКЦ завдяки програмі Карітасу України «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі у житті громад на місцевому рівні».
За цей час соціальні ініціативи вдалося активізувати у понад 20 громадах єпархії, яка знаходиться на території Тернопільської області. Зокрема, 2018 року – у містах Монастириськ, Підгайці і Заліщики, селах Швейків, Жизномир, Трибухівці, Устя Зелене, Біла, Солоне, а також у селищах Золотий Потік і Пробіжна. 2019 рік відкрив команді ще більше населених пунктів, де їх чекали священики і вірні. Це міста Гусятин, Борщів, Бучач і Хоростків, а також села Білокриниця, Улашківці, Увисла, Лисівці і селище Товсте. За кожною з цих назв – громади і парафії, де небайдужі християни прагнуть допомагати ближнім і змінювати на краще ситуацію на своїх теренах. Господь посилав єпархіальній команді різні ситуації, різні виклики та різних людей, особливо багато серед них було саме людей у потребі. Адже Бог завжди посилає ситуації, де людина може виявити милосердя, наше завдання – лише вчитися їх помічати.
Працюючи, ми завжди пам’ятаємо і слова нашого єпископа Дмитра Григорака: «Яка особливість нашого часу? Іти і шукати тих людей в потребі. Вони – на моїй території, і я за них відповідаю». Тому завданням для команди є активізація кожної парафіяльної спільноти. Адже саме вона як ніхто інший може виявити потреби, які є у місцевій громаді, простягнувши руку допомоги. Особливо важливим у цій діяльності є те, щоб і для парафії, і для цілої громади рукою допомоги став сам священик, який зі своєю сім’єю прикладом власного життя здійснює справжнє соціальне служіння. Саме з таким священиком – о. Петром Цвяхом, парохом церкви Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці з міста Хоростків – ми ведемо нашу розмову.
Отче Петре, чим для Вас стала програма, присвячена активізації соціального служіння?
Соціальне служіння – це діяльність на благо потребуючим, яка вже фактично стала моїм життям. Участь у цій програмі відкрила багато нових можливостей. Допомогла активізувати парафіяльну спільноту, щоби ми могли реалізовувати своє духовне життя в служінні Христовій Церкві та ближнім, виявляючи милосердя та солідарність з усіма потребуючими. Я багато аналізував, як найкраще здійснювати різнопланову соціальну допомогу на базі парафіяльної спільноти, а саме виявити турботу людям похилого віку, покинутим стареньким (саме таких є найбільше) та нужденним, щоб їх віднайти та допомогти. А ще завдяки участі у цій програмі маю змогу отримувати багато практичної інформації для діяльності, також і завдяки участі у навчальній програмі «Студії живої парафії», яку Карітас України проводить у партнерстві з Львівською освітньою фундацією.
Розкажіть, будь ласка, про свої враження та досвід від участі в Студіях живої парафії.
Насправді вражень дуже багато. По-перше, я вдячний Богові за чудову можливість побувати на такому вишколі. Всі учасники (священики та миряни) і тренери – гарні, активні, зі щирими прагненнями та добрими ідеями, свідомими намірами багато зробити у благородній справі соціального служіння ближнім. Завдяки навчанню на Студіях у мене виникла ідея створити при парафії волонтерську молодіжну спільноту, якій вже придумали назву «Agape». Її старт можуть підтримати міні-грантом, а загалом наша парафія прагне того, аби ця спільнота надалі існувала постійно.
Знаємо, що у вашій парафії були дуже активні й «соціальні» великодні свята…
Так. Своїм парафіянам я виголосив у церкві, що ми спільно можемо допомогли з великоднім кошиком іншим. Тим нашим братам і сестрам, які не мають, чим його наповнити. Наголосив на тому, що при вході до церкви будуть стояти кошики, де можна поставити різні продукти – паски, масло, сир, м’ясні вироби тощо.
Сам я тим часом звернувся до міської ради, щоби її працівники допомогли мені віднайти всіх тих, які опинилися в складних життєвих обставинах, хворих та немічних, одиноких. Вражений був тим, що люди принесли так багато всього! На 20 потребуючих ми змогли по кількості продуктів скласти по чотири кошики. Були такі люди, які у пасочку ставили навіть гроші…
Це ж треба! Як ви з цим усім справилися?
Двоє молодих хлопців, які вже є нашими волонтерами, і я разом із ними першого дня Великодня розвозили все це на машині одного з них. Враження від зустрічей тих людей із нами залишиться ще на дуже довго… Ми були змучені, але щасливі.
Отче Петре, які б побажання іншим священикам?
Бог присутній в кожній особі в потребі. І жоден із тих, хто потребує допомоги, немає бути поза нашою увагою! Цього я бажаю собі й усім нам.
Інтерв’ю провела Ганна Стасюк, Бучацька єпархія УГКЦ