Минулого року, під час евакуації з Покровського району Донецької області, виникла ідея створити транзитний пункт для переселенців. Спочатку шелтер відкрили в Межовому на Дніпропетровщині — найближчому великому населеному пункті за межами Донеччини. Проєкт підтримав Карітас України. Після тривалого ремонту об’єкт почав повноцінно працювати наприкінці січня 2024 року як шелтер, склад для гуманітарної допомоги та тимчасове житло для лікарів.
Згодом шелтер перенесли до Павлограду — міста з кращими умовами для логістики.
Тут працюють благодійні організації, місцева влада, а також координується подальша евакуація із зони бойових дій. У Павлограді Карітас України організував гаряче харчування, видачу гуманітарної допомоги та медичну евакуацію.
Благодійна їдальня: серце транзитного шелтеру
Черговий по кухні о 7:30 відкриває намет їдальні, дезінфікує поверхні та починає готувати сніданок. Їжа зазвичай проста й швидка у приготуванні, адже о 8:30 вже починають приїжджати люди.
«Сьогодні, наприклад, у нас вівсяна каша з сосисками на сніданок, на обід — пшоняний суп, перлова каша з м’ясом та салат, на вечерю — овочеве рагу з м’ясом. А завтра плануємо готувати плов і гречану кашу з тефтелями», — розповідає Олександр, керівник благодійної їдальні в транзитному центрі в Павлограді.
Себе Олександр описує як «шахтаря на пенсії, який вирішив підкорити громадське харчування». Родом він із Мирнограда на Донеччині. Пів життя працював шахтарем, а останні кілька років — керував піцерією в рідному місті, яке зараз перебуває в зоні бойових дій. З осені 2024 року він очолює благодійну їдальню Карітасу.
Їдальня в транзитному центрі працює щодня. Щоденно на кухні чергує команда з 4–5 працівників Карітасу Маріуполь, яка готує їжу для приблизно 100 людей. Під час масової евакуації з Покровська у вересні минулого року кількість евакуйованих сягала 250 осіб. Залежно від меню, за день використовують до 2 літрів олії, 5 кг макаронів і 10 кг картоплі.
«Одного разу привезли чоловіка в обід, а в нас саме був борщ. І над тарілкою в цього кремезного дядька градом полилися сльози. Ми розгубилися, не розуміємо, як поводитися. «Вибачте, — каже, — я гарячої їжі чотири місяці не бачив». Це краще за будь-які подяки показує, що ми робимо важливу справу», — розповідає Олександр.
Здебільшого люди приходять до їдальні на обід та вечерю. Снідають зазвичай ті, хто залишається в шелтері на певний час — щоб владнати питання з втраченими, знищеними або простроченими документами, а також ті, хто поки не має куди їхати й очікує на прихисток.
Олександр згадує самотнього чоловіка на інвалідному візку, якого всі мешканці шелтеру називали дядьком Вовою. Його евакуювали з Костянтинівки з напівзруйнованого гуртожитку, де він жив разом із котами. Коли закінчилась їжа, яку він ділив із тваринами, чоловік зателефонував зооволонтерам і попросив евакуювати хоча б котів, щоб ті не загинули з голоду. Волонтери вивезли до Львова і тварин, і самого дядю Вову. Його також прооперували й пообіцяли, що він зможе ходити. Наразі його коти залишаються з ним у безпечному місці.
Після вечері команда їдальні роз’їжджається по домівках, але завжди залишає черговим по шелтеру порції їжі — на випадок, якщо евакуаційні автівки приїдуть пізно ввечері.
Залишки їжі, які не з’їли люди, дістаються котам Чері й Персику та песикам Джульєтті Шаріковні й Лохматому. Усі вони теж переселенці. Їхні господарі вивезли тварин із зони бойових дій, але не змогли взяти далі з собою — і залишили в шелтері.
Організація евакуації: робота Карітасу в дорозі
«Найперше питання під час евакуації — чи є куди їхати?» — розповідає Олексій, співробітник Карітасу Маріуполь.
У вільний час він працює на евакуаційному автобусі Карітасу й особисто вивозить людей із транзитного центру в Павлограді до безпечних регіонів. За першу половину 2025 року він вивіз з небезпечних населених пунктів 246 людей.
Олексій розповідає, що в населених пунктах на лінії фронту люди часто залишаються через складні життєві обставини: проблеми зі здоров’ям, хворі маломобільні родичі, брак коштів.
«І коли вони чують від тих, хто вже виїхав, про труднощі в приймаючих громадах, погані умови проживання чи нестачу грошей, то лише більше переконуються: “Краще під обстрілами, але у своїй хаті”», — каже Олексій.
Сім’ї з дітьми теж часто вагаються виїжджати, тому працівники Карітасу Маріуполь намагаються евакуювати їх якомога швидше — поки ті не передумали й не залишилися в небезпечній зоні.
«Якось вивозив три родини з Покровського району — мами з дітьми. Їх кілька днів поліція та військові вмовляли виїхати. Вони нарешті погодились, але постійно сумнівались: їхати далі чи повертатися. Їм швидко знайшли житло на заході України. І навіть у шелтері ми не дали зайвого часу на роздуми. Дітей дуже шкода. Вони залежні від батьків, не можуть вирішувати за себе — і часто змушені жити в небезпеці», — додає Олексій.
Кожна така поїздка — це 500–800 кілометрів. Автобус для евакуації Карітас України придбав у межах проєкту Emergency Appeal. Транспорт обладнаний усім необхідним для перевезення маломобільних пасажирів: у салоні можна надійно закріпити інвалідний візок або навіть спеціальне ліжко — щоб люди доїхали безпечно й з комфортом.
«Чому я цим займаюся? Бо це дуже важливо — рятувати наших людей», — каже Олексій.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: