З серпня до грудня 2024 року тривав проєкт «Відновлення надії: ремонт житла у Миколаївській області». Він став можливий завдяки підтримці Карітасу Німеччини.
У межах цього проєкту 108 сім’ям відремонтували житло.
«Ми допомогли 170 людям, ‒ ділиться результатами проєкт-менеджер Уляна Крись. ‒80-ом сім’ям робили ремонти через підрядників, а 28 домогосподарств отримали грошову допомогу на ремонт».
Цей проєкт був скерований виключно на мешканців Миколаївської області через Карітас Миколаїв. Ремонти проводились у Первомайському, Партизанському, Новомиколаївці, Костянтинівці, Засіллі та Благодатному.
Особливу увагу ми звернули на селище Первомайське. Хто тут побував, точно не спитає, чому так багато зусиль спрямовується саме сюди: будинки зустрічають приїжджих зяючими пустотами вікон, кістяками потрощених дахів, вивороченими стінами і пусткою всередині, адже в таких помешканнях неможливо жити. Сьогодні в Первомайському з довоєнних трьох тисяч жителів залишилася приблизно половина. Але разом із тим, тішать око і відновлені будинки.
Завдяки цьому проєкту в Первомайському вдалося відновити 75 квартир та будинків.
Одна з бенефіціарок Первомайського ‒ Надія Миколаївна. Їй 71-рік. Усе життя вона працювала в школі. Про війну розповідала дітям на уроках історії, але не думала, що самій доведеться переживати те, про що читала у книжках чи бачила у художніх фільмах.
«З перших днів війни в нас тут стріляли, били страшно, навіть біля мене поряд снаряд розірвався, ‒ Надія Миколаївна показує на місце в кількох метрах від свого дому. ‒ Тут і російські окупанти були: по вулицях ходили, заглядали. Спочатку в шоці були, не розуміли, що воно й до чого. А тоді прийшли наші українські військові і почалися вуличні бої. Сиділи в основному в підвалах: групувалися вулицею і в кого глибший та зручніший підвал, туди і йшли. Там і сніданок, і обід, і вечеря, і сон, і все там було. А самому страшно, коли бомблять. Снаряди рвалися. У хаті дах то підіймався, то опускався».
Витримати в такому режимі пані Надія змогла кілька місяців, потім з онуками виїхала на Житомирщину. Її дім пережив страшні випробування: вибухи, обстріли, а згодом став прихистком для біженців із сусідньої Киселівки. Пані Надія, розповідає познайомилася із ними, коли повернулася додому у січні 2023-го:
«Ішла жінка зі своєю 84-річною мамою. Бачить, будинок відкритий, а її мама далі йти не могла – вони і поселилися в моїй хаті. Вікна плівкою закрили, де що знайшли, прикрили, так і жили. У січні 23-го року приїхала я і ми жили втрьох, разом їсти варили і все разом. До травня місяця. А в травні, так само, як і я колись плакала, стала ця бабуся проситись додому».
Після повернення пані Надії довелося брати кредити, аби хоч якось підремонтувати свою оселю: поновила 6 вікон, решту 2 підклеїла підремонтувала, як змогла, щоб хоч зиму перезимувати. Але найбільшою бідою був побитий дах.
«Аж коли появляється Карітас Миколаїв. Хочу подякувати їм ‒ це люди од Бога. Я не сподівалася, що це буде так швидко. Протягом місяця вони мені дзвонять і кажуть: ми приїдемо до вас дах робити, ‒ розповідає Надія Миколаївна. ‒ Боже, ви не уявляєте, яка це була радість! Через тиждень приїжджають хлопці ‒ Вадим, Едуард і Назар. Я дякую тим батькам, які виховали цих дітей, це прекрасні діти. Бригада взагалі чудова: за три дні зробили».
Для пані Надії цей ремонт став більше, ніж просто відновленням дому. Він повернув їй віру в те, що людяність ще існує навіть у найтемніші часи.
«Оце сьогодні вони закінчили, ‒ згадує бенефіціарка, не приховуючи радості, ‒ а на завтра починаються дощі, просто злива, уявляєте! Вночі пішов дощ, а хата вже накрита. Я вийшла о 4 ранку на веранду – і Богу дякувала, і хлопцям дякувала, і Карітасу дякувала – всім!»
Інша бенефіціарка з Первомайського ‒ пані Валентина. Вона з чоловіком вже рік як наново будують життя у рідному селищі.
У 2022 році, коли воно було в епіцентрі бойових дій, родині довелося залишити домівку і виїхати до рідних на Київщину.
«У нас тут 8 місяців була війна, стріляли з обох сторін день і ніч. Наш дім трясло, як у гарячці. 28-го, 29-го і 30-го квітня тут марево робилося – град так стріляв, що жах! Ми не знали, куди дітися. Вийшли на двір – чотири години дня, було темно. Сусіди на нашій вулиці 19-го березня вже всі виїхали: залишилися тільки ми з чоловіком та в першій хаті старенька 80-ти років. Ми евакуйовувалися звідси 2-го травня. Усе відбувалося під обстрілами. Ми повипускали птицю, вигнали собак, сухарів-хліба понасипали та поїхали».
Пані Валентина з чоловіком повернулися в Первомайське в грудні 2023-го. Почали облаштовуватись заново. А цього року звернулися до Карітасу Миколаїв.
«Карітас дав нам два транші по 43 тисячі гривень, ‒ розповідає бенефіціарка. ‒ За перший транш і половину другого ми покрили дах, бо в нас велика хата. На залишок другої частини грошової допомоги ми замовили двері в хату, вікно та вікно на горище. Дуже вдячна Карітасу! Усе було дуже оперативно. Ставлення до нас теж було хороше».
Також у Первомайському у межах проєкту відремонтували два багатоквартирних будинки: закривали тепловий контур.
На фото ‒ один із цих будинків. Насамперед, закривали дах. Для будь-якого помешкання ‒ це, зазвичай, найбільш проблема і дорога частина ремонту. Далі ‒під’їздні двері та вікна ‒ це і безпека, і додаткове утеплення. А наостанок ‒ ремонт у постраждалих квартирах – заміна вікон, міжкімнатних та вхідних дверей тощо.
88-річна Тамара Василівна показувала Карітасу свою квартиру до ремонту та розповідала: тут кожна кімната може розповісти свою історію про шкоду, яку завдали російські війська. Ось, наприклад, одна зі стін кухні досі береже сліди від уламків.
«П’ю таблеточки і чую якийсь шум. Я заскочила у ванну. Чую ‒ шарах! Двері вивалились і впали сюди. Я в шоці, все тут захаращено, нічого не видно було! Вискочила на двір, поки це осіло. Заходжу назад ‒ двері лежать, повно скла!» ‒ згадує Тамара Василівна.
У її спальні стіна має 17 осколків від ворожого снаряду. А в сусідній кімнаті досі не працює електропроводка, бо через пошкоджений дах квартиру заливало дощами.
Тепер проблему з опадами вирішено, адже завдяки цьому проєкту відремонували дах багатоповерхівки, а Тамарі Василівні поставили нові вікна та двері у квартирі.
Ще одна мешканка будинку пані Світлана згадує, як будучи в евакуації з меседжерів дізнавалася про прильоти в рідному Первомайському. Каже, їхній мікрорайон довго не зачіпало, а потім ніби прорвало ‒ приліт за прильотом. Коли повернулася з родиною додому, то і власне житло, і будинок загалом застала в плачевному стані.
«Ми приїхали, то вікна були вибиті, двері й дах пошкоджені. Люди, які перші поверталися, ще не мали міжнародної допомоги, тому ставили все за свій кошт, хто як міг, ‒ розповідає бенефіціарка Світлана. ‒ Найбільше я хотіла, щоби відремонтували під’їзди, бо якщо на власні квартири люди ще якось можуть знайти кошти, то на відновлення самого будинку навряд. Тому коли Карітас взявся повністю закрити тепловий контур будинку, я дуже зраділа!»
Ще 33 сім’ї отримали ремонт житла у Благодатному, Партизанському, Засіллі, Новомиколаївці та Костянтинівці.
Кожен відновлений будинок — це не лише фізичне відновлення, але й моральне. Мешканці, навіть після пережитих трагедій, відчувають, що вони не залишилися самі зі своїми зруйнованими домівками.
Ми дуже вдячні Карітасу Німеччини за реалізацію цього проєкту допомоги!
Проте масштаб руйнувань на Миколаївщині свідчить, що роботи тут ще дуже багато.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: