Інтерв’ю тижня

Соціально-економічні труднощі примусили мільйони українців виїхати за кордон на заробітки. Фахівці Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ створили соціальний центр для дітей, які лишилися без батьківської уваги, виховання та догляду. Координатор проекту Юлія Марунчак та психолог Галина Демків розповіли про діяльність центру,

специфіку роботи з дітьми заробітчан та плани розвитку.

– Чим викликана необхідність створення у Дрогобичі Центру для дітей, батьки яких виїхали на заробітки?
Ю.М.: Діти, які лишилися без батьків, потребують перш за все моральної підтримки і, на жаль, опікуни не можуть їм забезпечити належної уваги. Тому маємо на меті допомагати таким дітям в моральному плані різними вишколами і цікавим проведенням часу.

 

– Серед ваших підопічних дітей якої вікової групи віку більше за всіх?
Ю.М.: Ми поділили дітей на три групи: молодша, середня і старша. За нашими спостереженнями, більшість дітей припадає на середню групу – 12-14 років. Менше підопічних припадатиме на старшу групу – тим кому близько сімнадцяти років, бо вони вже самостійні.

 

– Чи можете розповісти про основні небезпеки, з якими стикаються діти заробітчан?
Ю.М.: Ці діти вважаються матеріально забезпеченими. Мають більшість матеріальних можливостей ніж інші, бо батьки компенсують грошима відсутність свого виховання. Також вони, певною мірою, є відкинутими від суспільства. Маючи кошти діти можуть потрапити під шкідливий вплив, використовувати свої фінансові можливості на алкоголь, наркотики. Починаючи з середньої групи вже можна очікувати на подібні проблеми. В інших є труднощі із соціалізацією, оскільки не мають доброї підтримки від близьких. Це відкладається на психіці дитини. Отже виховання розвивається у неконструктивному русі.

 

– Наскільки діти, що лишилися без батьківської уваги, більше схильні до зловживання алкоголю, наркотиками тощо?
Ю.М.: Соціологічних досліджень на руках ми не маємо і для себе так само поки що не проводили. Але можемо сказати, що для цих дітей характерні подібні проблеми, як й для інших наших підопічних.

 

– Як часто батьки, що перебувають за кордоном на заробітках, бачаться зі своїми дітьми?
Ю.М.: Це залежить від умов перебування тих батьків за кордоном. Якщо вони там вже легальні, то приїжджають не частіше як раз на рік і не на тривалий період – до місяця часу. Ті які на нелегальному статусі ще рідше приїжджають на батьківщину, оскільки турбуються, що назад (за кордон) їм буде важко повернутися. В нас є дівчинка шести років, яка вже не бачила маму більше року. Матір контактує з дитиною, але не має можливостей приїхати, оскільки не має документів. Тобто боїться , що то її останнє перебування за кордоном.

 

– Ваш Центр надаватиме психологічну підтримку дітям. На що саме ви звертатиме увагу?
Ю.М.: У нас в центрі працюватиме психолог, наразі ми шукаємо соціального працівника. До них безпосередньо діти можуть звернутися. Вивчивши їхні проблеми, спеціалісти зможуть вже надати кваліфіковану допомогу.

 

Г.Д.: Не можу сказати у загальному. Насамперед, в них проявляється агресія і протест по відношенню до суспільства. Треба зрозуміти їх, треба показати, що батьки не проти них. Вони дуже добрі, але через свою агресивну поведінку намагаються себе захистити.

Через наявність великих грошей вони починають рано палити, вживати алкоголь. Отже хочуть довести свою дорослість. Тому проводитимемо для них тренінги щодо соціалізації, сприяння відкритості до спілкування з іншими людьми.
 

– Ви вже маєте власні напрацювання або запозичили чужі розробки тренінгів?
Г.Д.: Нещодавно у Дрогобичі відбулася конференція з представниками інших громадських міжнародних організацій, які презентували свої методики, активно ділилися з нами. Також за час роботи з дітьми ми вже напрацювали власні схеми та підходи.
 
– Яку кількість дітей розрахований ваш центр?
Г.Д.: Ми сподіваємося залучити дітей, які будуть в нас знаходитися на регулярній основі, так й тих, що будуть час від часу відвідувати центр. Загалом ми зараз можемо опікуватися приблизно 35 дітьми, які будуть постійно ходити до центру.
 
– Скільки фахівців потребується для функціонування центру?
Г.Д.: Інколи ця робота проводитиметься  в школах. Скажімо молодші класи не мають можливості відвідувати центр, але теж потребують допомоги. І ми будемо приходити до них і займатися вже у стінах школи. Зараз важко ще сказати яка точна кількість фахівців потрібна, оскільки формуються групи дітей.

 

– Чи можете розповісти про те, як проходитиме процес роботи з дітьми?
Г.Д.: Робота буде проводитися після обіду – до цього часу вони в школі. Також ми зосередимо нашу увагу не тільки на дітей: працюватимемо з педагогами та опікунами. З дітьми, що мають девіантну поведінку або проблеми з навчанням буде індивідуальний підхід. А так спілкування та виховання підопічних вестиметься у групах. Щоб діти краще засвоювали теми наших обговорень, будемо робити імітації певних життєвих ситуацій, із наступним обговоренням. Тут нам принагідним стануть перегляди фільмів, через які будемо доносити до дітей певні цінності.
 
Оскільки підопічні регулярно спілкуються з батьками, то ми повідомлятимемо останнім про проблеми їхніх дітей, про те як триває процес виховання.

 

Під час занять фахівці центру обговорюватимуть різні теми, наголошуватимуть на протидії шкідливим звичкам. На це літо заплановано відпочинковий табір, на який шукаємо кошти. Зараз домовляємося із дирекцією одної школи, де плануємо проводити табір.

 

– Чи вистачить Центру коштів для того, щоб забезпечити якісне дозвілля дітям? Бо відвідування вистав, кінотеатрів тощо вимагає чималих грошей.
Г.Д.: Звісно, тих грошей, що виділено на цей проект недостатньо для повноцінного забезпечення дозвілля нашим підопічним. Але ми думаємо працювати із опікунами та батьками. Ми їм повідомлятимемо про наші заходи і сподіваємося, що вони будуть частково фінансувати відвідування їхніми дітьми відпочинкових заходів.

 

– Мабуть тоді є сенс вже якось зазначати батькам, щоб вони робили певні внески чи фінансували ваші програми, оскільки ви безкоштовно опікуєтеся їхніми дітьми?
Г.Д.: Ми наразі не ставили собі мети – терміново отримати часткове фінансування від опікунів або батьків. Це може відклякнути людей і тоді ми не зможемо нормально реалізувати програму щодо виховання дітей. Люди можуть подумати, що ми прагнемо не допомогти, а витягнути з них гроші. А у нас головна мета – запобігти потраплянню дітей на вулиці або в інтернати.