Допомога залежним від алкоголю та наркотиків
01.09.2009
01.09.2009
Владика Петро Крик – Апостольський Екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії та Владика Степан Меньок – Екзарх Донецько-Харківський відвідали Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і Реабілітаційний Центр «Назарет». Владики побачили діяльність
Центру, відвідали реабілітантів. Обоє вони відзначили важливість роботи у ділянці допомоги залежним від алкоголю та наркотиків, а також високо оцінили зусилля Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у даній сфері.
Проблема залежності від алкоголю і наркотиків давно сягнула в країні розмірів пандемії. Мало хто відважиться говорити про свою залежність відкрито. Своїми думками та переживаннями з нами вирішив поділитись Роман, один із колишніх реабілітантів РЦ «Назарет».
Карітас: Може на початок таке банальне запитання. Розкажіть, як усе починалося? Як виглядало Ваше життя до залежності та під час неї?
Роман: Мене звати Роман. Я наркоман та алкоголік. Так, саме так! І я не боюся цього визнати, тому що зараз я знаю, що це – хвороба. Хвороба – душі і тіла. На початку, було все, як у людей. Не скажу, що я чимось відрізнявся від своїх однолітків. Рідні сподівались, що отримаю хорошу освіту, матиму добру сім’ю, та просто буду щасливим. Та коли, я почав випивати, вживати наркотики, сподівання матері почали розвіювались, як туман. Все виходило не так, як планувалося. Протягом короткого відрізку часу, я втрачав інтерес до всього, як наслідок, незакінчена освіта у двох інститутах, розлучення з дружиною. Далі я почав хворіти, не раз потрапляв у наркодиспансер. Почалися проблеми із законом. По трохи від мене повідверталися знайомі, потім друзі, а з часом і близькі люди. Тимчасом я став байдужим егоїстом. Проклинав весь світ за те, що мене не розуміють.
Карітас: Ти якось усвідомлював, що у житті щось йде не так? Хотів якось вирватись із залежності?
Роман: Трохи я схаменуся коли почали помирати мої колишні друзі з якими я починав це все. Від того був якийсь жаль, «п’яні сльози», якась скупа підтримка для їх матерів. Та згодом і це мене перестало тривожити. Я вже навіть не боявся, що буду наступним. Моя деградація затьмарила будь-яку надію на порятунок. Мені набридло жити. Але десь глибоко, на самому дні мого серця, все таки залишилася, і час від часу спалахувала якась іскорка надії, сподівання на якесь диво!
Карітас: А диво прийшло?
Роман: Якось одного разу валяючись на дивані перед телевізором, подзвонили в двері. Коли я відкрив двері, на порозі стояв мій товариш, з яким ми разом загубилися в цьому житті. Я зрадів, адже я думав, що він приніс щось із собою «для настрою». Коли ми зайшли до кухні, то я був дуже здивований. Він практично нічим не нагадував мені ту людину, яку я знав. Здавався мені дуже дивний, бо почав говорити про Бога, про Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», про якісь групи Анонімних Алкоголіків та Анонімних Наркоманів. Говорив, що кожної неділі у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дрогобичі є група, де збираються такі ж самі, як ми, але тверезі, і що мені обов’язково треба туди поїхати. Мені стало смішно. Я не вірив жодному його слову, і просто робив вигляд, що мені цікаво та постійно його перепитував, що він зараз вживає, чого ще я не знаю і не пробував. Але на мій подив, він не був п’яний, ні наколотий. В його очах я бачив особливий блиск, вони були світлі. А головне, що мене вразило, так це, що ми просиділи з ним близько двох годин нічого не вживаючи. Ми просто говорили. Коли він пішов я довго не міг прийти до себе. Він залишив мені якийсь слід. Мені стало цікаво, а може дійсно спробувати, хоча б просто поїхати і подивитися, адже я нічого не втрачаю. Так, однієї неділі я все таки наважився. Приїхавши до Дрогобича я знайшов Карітас і пішов до середини. Зайшовши туди я побачив групу незнайомих людей, які сміялися і жартували. Я набрався сміливості і запитав про групу АА, АН, вони розсміялися і дуже зраділи, запросили мене до себе. Моєму здивуванню не було меж. Вони говорили про свої проблеми відкрито, не боячись. Все що я почув, це все відбувалося зі мною, було таке враження, що це все про мене. Мені ставало дедалі легше спілкуватись, зникав страх та сумніви. В кінці ми зачитали молитву, яка мене торкнулася. Потім, вони розповіли, що деякі з них проходять реабілітацію в Реабілітаційному Центрі для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», і що я теж маю шанс щось змінити у своєму житті. Те, що я почув мене вразило настільки, що я не вагаючись поїхав до «Назарету». Уже там, помалу я став іншою людиною. «Назарет» став для мене тим «оазисом» в пустелі, тією соломинкою, тим світлом в кінці тунелю. Дякуючи Богу і о. Ігорю Козанкевичу цей осередок став для мене спасінням. Тут, в «Назареті» я вчуся жити тверезо, знаходити радість у праці, через програму «12 кроків» я пізнаю себе, молячись я приходжу до основ християнської моралі, я вчуся тверезо відпочивати, я знаходжу нові інтереси. Мені хочеться це робити, тут я починаю розуміти, хто я такий і для чого я живу, і що я комусь потрібний. Хіба це не диво! В мене нові друзі, нові знайомства, нове мислення, нові інтереси і нові сподівання.
Карітас: Я також знаю, що нещодавно, Ви побували у одному із Реабілітаційних Центрів для залежних від алкоголю і наркотиків, аж в Італії. Розкажіть нам трошки про це.
Роман: Ось уже майже два роки, як зав’язалась міцна співпраця між Карітасом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії та БФ «Exodus» в Італії, в галузі допомоги залежним від алкоголю і наркотиків. В рамках цієї співпраці вже відбулися обміни делегаціями. Так, директор Карітасу СДЄ о. Ігор Козанкевич та о. Роман Федько побували у Вероні та Мілані на святкуванні 25 річниці «Exodus»-у. На запрошення Карітасу з візитом – відповідно в Дрогобичі та Трускавці побував засновник і незмінний керівник «Exodus» о. дон Антоніо Маці. Дон Антоніо зустрівся із Єпископами нашої Єпархії, побував в РЦ «Назарет», де провів Богослужіння, він відвідав Учнівський монастир, зробив коротку екскурсію храмами Львова. Дон Антоніо Маці – священик, педагог-новатор, публіцист, знаний в цілому світі поборник християнської моралі та справедливості. Його неординарні підходи до боротьби з наркотичною та алкогольною залежністю мають по всьому світі безліч послідовників. Ідея центрів «Exodus» будується на трьох стовпах. Це спорт, музика, театр. Ця своєрідна філософія дає дуже хороші плоди. Моє перебування в Італії, на запрошення «Exodus», тривало 3 місяці. Вражень від побачено просто море. Італія – це музей під відкритим небом. Організатори мого приїзду в Італію зустріли мене з відкритим серцем. Там я відчув справжню атмосферу тепла і довіри. Проживав я на півдні Італії в містечку Турсі в реабілітаційному центрі, в ролі стажера-волонтера, де я вчився, порівнював, слухав та ділився своїм досвідом. Там в осередку я знайшов, нових друзів, нових братів і сестер, з такими ж проблемами, як і в мене. На жаль хвороба не вибирає ні національності, ні країни. Будь ти американець, італієць, чи українець – корінь хвороби – спільний. Але в одному я переконався, що вихід є! і що я маю вибір. Моя розповідь не тільки для залежних, але й для батьків, жінок, чоловіків, братів і сестер, родичів всіх ти, до кого в сім’ї прийшла біда. Пам’ятайте, що це насамперед все таки ваші діти, ваші чоловіки, батьки ваших дітей, ваші брати і сестри, і хто, як не ви маєте допомагати і підтримувати. Ми дуже потребуємо вашої опіки. Просіть в Бога терпіння, моліться за нас, не опускайте руки, не падайте духом. І Бог почує ваші молитви, а до вашої оселі знову повернеться життя.
Карітас: А диво прийшло?
Роман: Якось одного разу валяючись на дивані перед телевізором, подзвонили в двері. Коли я відкрив двері, на порозі стояв мій товариш, з яким ми разом загубилися в цьому житті. Я зрадів, адже я думав, що він приніс щось із собою «для настрою». Коли ми зайшли до кухні, то я був дуже здивований. Він практично нічим не нагадував мені ту людину, яку я знав. Здавався мені дуже дивний, бо почав говорити про Бога, про Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», про якісь групи Анонімних Алкоголіків та Анонімних Наркоманів. Говорив, що кожної неділі у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дрогобичі є група, де збираються такі ж самі, як ми, але тверезі, і що мені обов’язково треба туди поїхати. Мені стало смішно. Я не вірив жодному його слову, і просто робив вигляд, що мені цікаво та постійно його перепитував, що він зараз вживає, чого ще я не знаю і не пробував. Але на мій подив, він не був п’яний, ні наколотий. В його очах я бачив особливий блиск, вони були світлі. А головне, що мене вразило, так це, що ми просиділи з ним близько двох годин нічого не вживаючи. Ми просто говорили. Коли він пішов я довго не міг прийти до себе. Він залишив мені якийсь слід. Мені стало цікаво, а може дійсно спробувати, хоча б просто поїхати і подивитися, адже я нічого не втрачаю. Так, однієї неділі я все таки наважився. Приїхавши до Дрогобича я знайшов Карітас і пішов до середини. Зайшовши туди я побачив групу незнайомих людей, які сміялися і жартували. Я набрався сміливості і запитав про групу АА, АН, вони розсміялися і дуже зраділи, запросили мене до себе. Моєму здивуванню не було меж. Вони говорили про свої проблеми відкрито, не боячись. Все що я почув, це все відбувалося зі мною, було таке враження, що це все про мене. Мені ставало дедалі легше спілкуватись, зникав страх та сумніви. В кінці ми зачитали молитву, яка мене торкнулася. Потім, вони розповіли, що деякі з них проходять реабілітацію в Реабілітаційному Центрі для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», і що я теж маю шанс щось змінити у своєму житті. Те, що я почув мене вразило настільки, що я не вагаючись поїхав до «Назарету». Уже там, помалу я став іншою людиною. «Назарет» став для мене тим «оазисом» в пустелі, тією соломинкою, тим світлом в кінці тунелю. Дякуючи Богу і о. Ігорю Козанкевичу цей осередок став для мене спасінням. Тут, в «Назареті» я вчуся жити тверезо, знаходити радість у праці, через програму «12 кроків» я пізнаю себе, молячись я приходжу до основ християнської моралі, я вчуся тверезо відпочивати, я знаходжу нові інтереси. Мені хочеться це робити, тут я починаю розуміти, хто я такий і для чого я живу, і що я комусь потрібний. Хіба це не диво! В мене нові друзі, нові знайомства, нове мислення, нові інтереси і нові сподівання.
Карітас: Я також знаю, що нещодавно, Ви побували у одному із Реабілітаційних Центрів для залежних від алкоголю і наркотиків, аж в Італії. Розкажіть нам трошки про це.
Роман: Ось уже майже два роки, як зав’язалась міцна співпраця між Карітасом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії та БФ «Exodus» в Італії, в галузі допомоги залежним від алкоголю і наркотиків. В рамках цієї співпраці вже відбулися обміни делегаціями. Так, директор Карітасу СДЄ о. Ігор Козанкевич та о. Роман Федько побували у Вероні та Мілані на святкуванні 25 річниці «Exodus»-у. На запрошення Карітасу з візитом – відповідно в Дрогобичі та Трускавці побував засновник і незмінний керівник «Exodus» о. дон Антоніо Маці. Дон Антоніо зустрівся із Єпископами нашої Єпархії, побував в РЦ «Назарет», де провів Богослужіння, він відвідав Учнівський монастир, зробив коротку екскурсію храмами Львова. Дон Антоніо Маці – священик, педагог-новатор, публіцист, знаний в цілому світі поборник християнської моралі та справедливості. Його неординарні підходи до боротьби з наркотичною та алкогольною залежністю мають по всьому світі безліч послідовників. Ідея центрів «Exodus» будується на трьох стовпах. Це спорт, музика, театр. Ця своєрідна філософія дає дуже хороші плоди. Моє перебування в Італії, на запрошення «Exodus», тривало 3 місяці. Вражень від побачено просто море. Італія – це музей під відкритим небом. Організатори мого приїзду в Італію зустріли мене з відкритим серцем. Там я відчув справжню атмосферу тепла і довіри. Проживав я на півдні Італії в містечку Турсі в реабілітаційному центрі, в ролі стажера-волонтера, де я вчився, порівнював, слухав та ділився своїм досвідом. Там в осередку я знайшов, нових друзів, нових братів і сестер, з такими ж проблемами, як і в мене. На жаль хвороба не вибирає ні національності, ні країни. Будь ти американець, італієць, чи українець – корінь хвороби – спільний. Але в одному я переконався, що вихід є! і що я маю вибір. Моя розповідь не тільки для залежних, але й для батьків, жінок, чоловіків, братів і сестер, родичів всіх ти, до кого в сім’ї прийшла біда. Пам’ятайте, що це насамперед все таки ваші діти, ваші чоловіки, батьки ваших дітей, ваші брати і сестри, і хто, як не ви маєте допомагати і підтримувати. Ми дуже потребуємо вашої опіки. Просіть в Бога терпіння, моліться за нас, не опускайте руки, не падайте духом. І Бог почує ваші молитви, а до вашої оселі знову повернеться життя.
Tags:
Categories:
Новини