Хочемо поділитись з вами досвідом фахівців проекту «Підтримка соціальних центрів Карітасу України у програмах для людей з інвалідністю в Україні» із Карітасу Стрийської єпархії УГКЦ, які змогли налагодити роботу зі своїми підопічними у складний час карантину та вимушеної ізоляції.
Робота команди проекту під час карантину була спрямована на те, щоб учасники проекту (молодь з інвалідністю та їхні батьки) з найменш відчутнішими втратами (фізичними, емоційними, стосунки з рідними) пройшли невідомий досі етап довготривалої самоізоляції. Завдяки постійному супроводу підопічні Карітасу змогли найбільш ефективно і в позитивному налаштуванні провести цей час; опанувати свій внутрішній стан, уникнути паніки, депресивних станів та конфліктів; розвинути позитивне сприйняття ситуації, регулювати психо-емоційний стан.
Відгук Ірини Тищенко – психолога проекту «Соціальний центр для людей з інвалідністю»
Оглядаючись в минуле, мені не віриться, що ми стільки часу перебували на самоізоляції. Як би хтось про це сказав колись, я би це сприйняла за вигадки. Це ще раз підтверджує, на скільки людина гнучка і адаптивна істота. З Божою поміччю ми пройшли цей відрізок часу. На мою думку, досить достойно.
Негатив великий був на початку, оскільки ми істоти соціальні,які звикли до взаємодії. Зник усталений ритм життя – все це зникло раптово і несподівано. Треба було усвідомити що робити і як робити. Робота налаштувалась досить швидко, оскільки з усіма учасниками та батьками були хороші взаємини. Створили групу у Вайбері, що надало можливість мати відчуття спільноти і єднання. Батьки і молодь із задоволенням відгукувались на пропозиції, усі хотіли почути слова підтримки та допомоги. Спілкуючись з учасниками проекту, я сама отримувала певний ресурс. Проте не вистачало «живого спілкування» такого природнього і невимушеного. Маю надію, що з часом ми повернемось до звичного життя, але іншими, більш життєстійкими та з новим досвідом.
Відгук Оксани Николишин, мами бенефеціарки центру
Мене звати Оксана Николишин, за фахом я лікар, чоловік також. Виховуємо двох синів і дочку Марічку, яка є учасницею проекту при БФ «Карітас Стрийської єпархії». Щоденна праця забирає багато часу, тому радію, що моя дочка може відвідувати центр, який допомагає їй розвиватися, відчувати себе частиною суспільства, дає багато спілкування і позитивних емоцій. Період карантину не був легким, особливо для Марічки, навіть спочатку не уявляли як ми це все перебудемо. Важливим моментом було те, що в цьому часі Марічка мала змогу і надалі, хоча й онлайн, брати участь у заняттях і цікавих вікторинах. Щотижневі заняття, дзвінки, спілкування з іншими учасниками попри ізоляцію додавали відчуття єдності, допомагали пройти через цей нелегкий час.
Заняття були змістовними і повчальними, а також Марічка набула практичних навиків з приготування їжі та поведінки під час карантину. Це мій такий перший досвід, коли я з нею покроково виконувала кулінарні завдання, хоча було нелегко, але це допомогло мені зблизитися з моєю дочкою. Були важкості у приготуванні блюд, але позитивні емоції Марічки все компенсували.
Мене захоплюють Ваші види діяльності під час карантину, які дали змогу дітям відчути, що вони не залишені самі на себе і отримали вербальне спілкування один з одним. Карантин дав змогу заповнити свій вільний час спілкуванням з Марічкою. А саме головне, що донька відчула увагу, тепло і велику любов до себе.
Я вважаю, що не тільки Марічка, а і інші діти мають в цьому потребу, що їх не залишили, про них піклуються і цікавляться. А вони в свою чергу віддають свою любов нам батькам. Ми це відчули, як від щирого серця вітали своїх батьків в день Матері і в день Батька. А ще вони знають, що у всьому нам допомагає Бог, бо з нетерпінням чекали кожної середи і п’ятниці, щоб помолитися на вервиці.
Дякуємо Вам усім за організацію проведення навчання і спілкування під час карантину, за Вашу велику любов і турботу! Хай береже Вас Бог!
Відгук Оксани Ільків – локального менеджера проекту «Соціальний центр для людей з інвалідністю»
Коли нам повідомили, про карантин, пригадую, як поспіхом створили групу у вайбері, щоб згодом дати оголошення про можливий початок роботи. Ніхто з працівників тоді не усвідомлював і не знав, що ця група стане «полем нашої діяльності» не на тижні, а на місяці. Спочатку ми не розуміли, як зможемо проводити заняття онлайн, як просити батьків виконувати ці заняття, як має відбуватися спілкування. Але потроху все почало налагоджуватися.
Пригадую, один переломний момент, коли спитала батьків, чи важливо те, що ми зараз робимо для них і їхніх дітей, чи ми зможемо бути відкриті і допомагати один одному цей час в такий особливий спосіб «бути разом», і від того моменту праця набула певної чіткості, узгодженості дій і приносила свої позитивні результати.
Серед позитивних моментів можу виділити дуже злагоджену роботу команди, ми навчилися комуні кувати одна з одною, підтримувати, стали більш згуртовані. Ми дізналися багато нового, навчилися комунікувати один з одним на відстані. Робочі зустрічі допомагали вести чітку і злагоджену співпрацю.
Також всі працівники відзначили, що таке часте спілкування з батьками і учасниками центру дуже зблизило їх між собою, ми краще пізнали один одного, батьки були дуже відкриті і багато ділилися особистим, що дало змогу пізнати їх краще.
Нещодавно одна з мам дякувала мені, що багато праці і спілкування було спрямовано також на батьків («батьківська кава онлайн», спільна молитва, залучення їх до знімання відео, часті лекції психолога, телефонні розмови тощо). Вона каже, що їй бракувало такого, що зараз чується дуже щасливою і попросила, що коли закінчиться карантин то і надалі залучати їх до діяльності.
Пригадую, коли з певних причин учасники не могли брати участь в групових заняття, то батьки дзвонили і просили провести індивідуальне, бо кожного заняття чекали і радо брали участь. Ще хочу відзначити, що коли ми давали кулінарне заняття до виконання, то деякі батьки самі (ми цього не просили) робили покрокові фото виконання завдання. Я собі тільки можу уявити скільки зусиль вони до цього докладали. Це додавало ентузіазму і позитиву працівникам.
Великим плюсом цього нелегкого періоду є те, що ми насправді всі стали згуртованіші.
Також як координатор, хочу відзначити, що для мене була дуже важлива підтримка, взаємодія, обмін досвідом з іншими центрами, які нам організовувала національний координатор. Оскільки я тільки вийшла з декретної відпустки і зразу карантин, то мені особисто було дуже важко спочатку організувати діяльність в такому форматі. Але часті консультації, спілкування і підтримка додавала сил іти вперед, з’являлися нові ідеї, я не почувала себе самотньою.
Для мене і працівників були досить цікавими тренінги, які проводила п. Людмила Сухарєва , вони були змістовними і доречними як в особистому житті на той момент так і для подальшої діяльності центру в такому «особливому режимі».
Оглядаючись назад, я насправді дуже вдячна всім за розуміння і підтримку, і той «відрізок дороги», який ми пройшли разом.
Попри різні труднощі, які виникали в цьому часі, вірю, що цей час був дуже особливим і сприятливим. Це був час пошуку, навчання, переосмислення. Дещо з того, що ми започаткували, наприклад вітання в групі, певні дописи, «кава онлайн», спільна молитва на вервиці тощо ми залишимо і надалі розпочавши роботу в центрі. Єдиним таким найбільш болючим моментом є власне неможливість бачитися, обійняти один одного і бути разом, тривала ізоляція.
Але думаю, це також був досвід того, що відчувають люди з інвалідністю, коли є ізольованими вдома і не є задіяні в діяльності таких чи подібних центрах. Це ще раз підтверджує наскільки ми потребуємо одні одних, щоб жити, радіти і бути щасливими.
Проект «Підтримка соціальних центрів Карітасу України у програмах для людей з інвалідністю в Україні» діє за фінансової підтримки благодійної організації Renovabis (Німеччина).
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/