«Маленькою я вчилася у цій школі, і коли підписували листівки, завжди було таке: «Зичу тобі чистого, мирного неба над головою». Тоді думала, що побажання якесь таке дивне, а зараз гадаєш – ні, все-таки дуже актуальне побажання» (слова мешканки Миколаївки з фільму «Богданове щастя»).
24 січня 2019 року у Харківському Літмузеї відбулася знакова подія – перегляд та обговорення документальної стрічки «Богданове щастя» за участі однієї з режисерок фільму Лариси Артюгіної.
Кіно демонструє досвід волонтерської групи «Новий Донбас» у побудові мирного діалогу на Сході України на прикладі невеликого містечка Миколаївка, розташованого біля Слов’янська на Донеччині.
На початку фільму боєць Нацгвардії, йдучи коридорами напівзруйнованої школи, говорить: «Тут навчаються діти, заради яких ми воюємо. З часів Євромайдану ми навчилися жити, не очікуючи підтримки від влади». І волонтери не тільки допомагають відновлювати шкільне приміщення, але й проводять різноманітні майстер-класи, ігри, конкурси, намагаючись відволікти дітлахів від війни.
Головний герой стрічки – звичайний хлопчик Богдан, який своєю відвертістю та щирістю просто зачаровує глядачів. Улюбленими кольорами для нього є синій та жовтий, і Богданчик мріє мати в себе справжній прапор України, який йому й дарують приїжджі.
Фільм про те, як щиросердні речі: відкрита посмішка, душевне спілкування – народили довіру та дружбу, знищивши стереотипи. Він вийшов світлим та славним.
Відповідаючи по закінченні перегляду на питання глядачів, як виникла ідея їхати саме до Миколаївки, режисерка повідала, що боєць батальйону «Донбас» із позивним «Казбек» попросив волонтерів допомогти здійснити мрію – відродити школу №3 в його рідному містечку – до 1 вересня 2014 року. І Ларисі Артюгіній з колегами вдалося знайти кошти на відбудову пошкодженого закладу освіти.
«Але потрібно було відновлювати не тільки стіни, головне – відновити довіру. Потрібно, щоб слідом за військовими батальйонами заходили «гуманітарні батальйони». Адже без цього неможливо закінчити війну», – наголосила режисерка.
Тому до Миколаївки відправився цілий «десант» творчих людей. Хтось навчав дітей танцювати, хтось – малювати пальцями, хтось просто вголос читав файні українські книжки. Започаткували й дитячу кіностудію, яка живе й понині, причому старші школярі передають отримані навички за естафетою молодшим.
Хоча спочатку активістів сприйняли дуже холодно, – зізналася Лариса Артюгіна, – адже більшість жителів Миколаївки була впевнена в тому, що їх обстрілювала українська армія. Один із школярів навіть сказав: «Мій тато – ополченець. Я теж по закінченні школи піду в ополченці»… Але через 3 місяці, коли були на екскурсії в Києві, він із гордістю показав Ларисі тільки-но отриманий паспорт громадянина України.
Відновлювали школу №3, а працювали з дітьми з усіх шкіл та інтернату Миколаївки. І діти почали мінятися. А слідом за ними – й дорослі.
Тому цей досвід успішної побудови діалогу потім вирішили зафіксувати у фільмі.
Ще згадала Л. Артюгіна таку зворушливу історію: коли на свято Миколая привезли до дітлахів волонтера з Німеччини, який органічно виглядав у костюмі Святого Миколая, одна з дівчат загадала йому бажання: «Я хочу на Новий рік собачку, цукерки та мир в Україні!».
А сама режисерка, після того, як мир запанує в усій нашій країні, планує знімати комедійне ігрове кіно. Зокрема, в неї ще до війни був робочий сценарій стрічки «Панда», підготовлений за розповідями харків’янина Сашка Ушкалова.
Залишається додати, що гостей на «Богданове щастя» запросив Карітас Харкова в межах проекту «Об’єднуючи людей заради миру», в рамках якого відбувається чимало мистецьких, правозахисних та діалогових заходів, спрямованих на відновлення соціальної згуртованості, довіри і співробітництва шляхом примирення і миробудівництва.
Юрій Чумак