Наша ціль – зміна упередженого ставлення до ВІЛ-позитивних
Радник Карітасу України з проблем ВІЛ/СНІДу, член робочої групи Карітасу Європи Дзвенислава Чайківська розповідає про основні вади сучасної боротьби зі СНІДом, правильні акценти просвітницької кампанії та позитивний досвід Карітасу, що заснований на соціальному супроводі та психологічній підтримці хворих.
– Не дивлячись на масштабну діяльність громадських організацій, епідемія в Україні прогресує. Які виклики, на вашу думку, повстали перед сучасною Україною у протидії епідемії?
Неготовність українського суспільства сприймати ВІЛ-позитивних людей як рівних серед рівних: у свідомості більшості людей домінує переконання, що хвороба є наслідком неправильної поведінки, тому треба нести відповідальність. Упереджене ставлення погіршує становище людей, особливо дітей – вони не можуть ходити до садочків, відвідувати школу. Отже в майбутньому не зможуть отримати нормальної освіти, місця праці, тощо. Не толерантне ставлення тягне за собою цілу низку проблем, які потім бумерангом повертаються до суспільства соціальним тягарем.
– Можливо проблема сприйняття пов’язана із відносною «молодістю» СНІДу в нашій країні…
Думаю, двадцять років – це вже не мало, це досить великий період для того, щоб усвідомити проблему, у засобах масової інформації, і у суспільстві багато про цю проблему говориться. Хочу зазначити, що наше суспільство ще не зовсім готове в цілому адекватно сприймати невиліковно хворих та неповносправних людей. Адже попередньою ідеологією формувався образ радянської людини, як фізично і психічно здорової. Тому будь-які відхилення від прийнятої «норми» намагалися приховати, ізолювати у спеціальні заклади, замість того, щоб інтегрувати у громаду. Коли наше суспільство відкидає аутичну дитину, то як воно може бути готове сприйняти ВІЛ- позитивну дитину.
З одного боку, неприйняття суспільством людей, уражених ВІЛ/СНІД пов’язано із браком правдивої, правильної інформації про можливі шляхи інфікування, про поширеність захворювання, про доступність до діагностики та лікування. З другого, загальна економічна ситуація у медичній галузі і у сфері соціальних послуг, викликає агресію у пересічного громадянина: коли до пацієнти з онкологічними хворобами, порушеннями психіки, фізичними обмеженнями не можуть отримати належне лікування, через брак коштів.
– В Україні доволі багато громадських організацій зайняті проблемою ВІЛ/СНІДу, більшість соціальної реклами присвячено боротьбі проти епідемії. Ви, як експерт, можете оцінити наскільки правильно ставляться акценти, ведеться робота з подолання хвороби? Чого не вистачає?
Дійсно, проблемами профілактики та подолання епідемії СНІДу в Україні займається багато організацій. І вже досягнуто значних успіхів у цій діяльності. Все ж, основна проблема системної та послідовної роботи пов’язана з відсутністю гарантованого тривалого фінансування – короткі проекти на один-два роки. Більшість громадських організацій віддає перевагу роботі у сфері реклами, короткотривалим проектам.
Досить великою прогалиною досі залишається діяльність у сфері медико-соціального супроводу, догляду за хворими на СНІД у термінальній стадії. Це – важкі проекти, крім того, що вони вимагають великих коштів, фахової спеціальної підготовки працівників, постійного та тривалого навчання персоналу, то ще й необхідно мати гарантії фінансування на тривалий час. Наприклад, важко працювати із узалежненими людьми, завоювати їх довіру, добитися в них сприйняття соціальних працівників, як друзів.
І коли ти цього досягаєш – фінансування переривається. Тоді люди лишаються з проблемами сам на сам.
Необхідно, більше розвивати спільних проектів з державними інституціями та установами.
Якщо говорити про акценти: більшість реклами звертає увагу молодих людей на презервативи, «безпечний секс». Хоча нічого нема на 100% безпечного і відомо, який відсоток людей інфікується навіть використовуючи ці засоби.
Дуже позитивним, на мою думку, є формування у рекламах думки, що це може стосуватися кожного. Власне не вибудовувати бар’єр між тими, хто є уражений вірусом, і хто, ні (дуже часто лише думає, що ні, а насправді не знає).
Велике значення має профілактика вертикальної трансмісії – від матері до дитини, раннє виявлення ВІЛ-статусу в дітей: можливість тестування, доступ до тестування. Таким чином можна поміняти ситуацію.
– Ви згадали про моральні цінності. Наскільки громадські організації, зокрема Карітас, повноцінно залучають Церкву до вирішення проблем. Чи є потреба у більшої інтеграції Церкву?
За останні 2-3 роки Церква, і не тільки Українська греко-католицька, дуже активно діє у подоланні цієї проблеми. Дуже добре, що створена Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, яка дуже активно працює. Власне завдяки її активності була відпрацьована концепція, стратегія щодо профілактики СНІДу релігійними організаціями в Україні.
Хочу зазначити, що вклад лише Католицької Церкви у подолання проблем ВІЛ/СНІД становить 25% від усієї наданої допомоги.
Церква виконує свою місію вчителя, духівника та служителя для кожної людини. Тому, так важливо, щоб кожен хто працює у найменшій парафії вмів надати пасторальну опіку, підтримку, навчити, як справлятися з тими проблемами, а також навчити громаду солідарності та співчуття до тих, хто цього потребує.
Слід приділяти багато уваги підготовці майбутніх священиків, духовенства, слухачів духовних семінарій. Тут потрібна багато працювати Карітасу та іншим організаціям. На жаль, не всі священики вміють і мають достатньо знань для адекватної та відповідної поведінки з ВІЛ-позитивними, не досконало обізнані у проведенні психологічного супроводу.
– Адже Карітасу України один із найперших почав проводити семінари для священиків. Якого позитивного ефекту вдалося досягти?
Карітас України входить до мережі Карітас Європи і власне у 2007 році був проведений перший семінар для єпископів і вищого духовенства УГКЦ. Ми запрошували радника Карітасу Інтернаціоналіс з питань ВІЛ/СНІД з Ватикану монсеньйора Роберто Вітилло для участі в цьому семінарі.
У 2008 році вже провели міжнародний семінар (були представники духовенства Чеської Республіки, Білорусі, Росії, Словенії ). Зараз ми далі працюємо над підготовкою матеріалів для семінарів – тренінгів, та над підготовкою подальших навчальних заходів. Вже наступний запланований на березень 2010 році.
Для священиків в нас є перекладені, адаптовані та видані декілька посібників – підручники для підготовки тренерів серед духовенства «Тренінг у відповідь на ВІЛ/СНІД» і практичні поради щодо психологічного супроводу «Слухати з любов’ю».
Найактивнішими працівниками є Карітас Донецьк, де першими почали роботу профілактики серед ВІЛ- позитивних батьків, щоб вони не відмовилися від дітей. І цю роботу очолив отець Василь Пантелюк. Також дуже активним був Карітас Стрий, де організували групи підтримки для узалежнених та безпритульних, працювали у школах.
Не можна не відмітити Карітас Самбирсько-Дрогобицької єпархії, де відкрили реабілітаційний центр «Назарет». Він допомагає змінити стиль життя безпритульним, узалежненим, ВІЛ-позитивним. Зараз Карітас Одеса виконує ряд успішних проектів у сфері профілактики ВІЛ/СНІД.
Благодійна установа «Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького» забезпечує виконання 5 напрямків допомоги ВІЛ- позитивним людям, за підтримки «Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД».
Практично всі організації Карітасу України в більшій чи меншій мірі надають допомогу ВІЛ-позитивним особам. А головне, що всі священнослужителі – працівники Карітасу змінили свою точку зору, щодо цієї проблеми, розвивають солідарні стосунки на місцях, та власним прикладом показують, як можна зламати кригу нерозуміння християнським співчуттям та любов’ю.
– Якщо ми вже перейшли до діяльності самої організації, то розкажіть, в чому полягає специфіка роботи Карітасу України? Наприклад, в Україні модно влаштовувати концерти відомих співаків, де лунають заїжджені фрази: «СНІД – це погано. Давайте боротися!» Проте реклами Карітасу в метро чи на біг-бордах не побачиш.
«Добро треба робити тихо». Ми розпочали наші проекти на базі програми «Домашня опіка». Вони відрізняються більшою інтегрованістю в основну діяльність Карітасу. Ми не відокремлюємо роботу у сфері профілактики СНІДу в окремі проекти, а базуємо їх на загальній допомозі потребуючим. Це дуже важливо, щоб не посилювати стигму людей. Ми маємо спільну дитячу кімнату для неповноправних, дітей з ДЦП і також зі СНІД. Якщо це домашня опіка, то і для людей похилого віку, і неповносправних, і ВІЛ-інфікованих. Ми намагаємося не відокремлювати конкретну групу, окремий проект (бо це так само буде їх стигматизувати), а прагнемо інтегрувати у всі активності Карітасу.
Така інтегральна підтримка є характерною для Карітасу.
– Ви були національним координатором напрямку з охорони здоров’я, а зараз радник Карітасу України з проблем ВІЛ/СНІД, член робочої групи Карітасу Європи. Яку стратегію, програми, проекти готує зараз Карітас для подолання чи сприяння подоланню цієї хвороби?
Велика стратегічна ціль – зміна стандартизованого упередженого ставлення до ВІЛ- позитивних людей.
Для досягнення цієї мети ми плануємо роботу у 3-х площинах.
Перша, (і це вже напрацьований наш досвід і практика), безпосередня медична, соціальна, психологічна, юридична допомога людям, що вже уражені ВІЛ/СНІД та їх близькому оточенню. Важливим є психологічний супровід родини, де є ВІЛ-позитивна дитина. Вона повинна знати про свою хворобу і не боятися свого статусу. А родичі повинні знати як себе вести з дитиною.
Друга, це формування здорового суспільства, профілактична робота Церкви, громадських організацій щодо посилення морального стану в суспільстві – змінювати життєві пріоритети.
Третя річ, інформування та навчання. Ми плануємо запустити проекти налаштовані на роботу з вчителями, батьками, працівниками дошкільних установ.
Даючи правильну інформацію, засновану на високих моральних цінностях, нам вдасться подолати, чи принаймні, зменшити цю епідемію ВІЛ/СНІДу в Україні.
Tags:
Categories:
Новини