Image

«Місце зустрічі – діалог»

0 Comments

Учасники клубу літніх людей із Коломиї відвідали львівський музей-меморіал
18.06.2011
На початку червня представники Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії спільно з Асоціацією економічного розвитку Коломийщини здійснили поїздку до Львова. Основними 

учасниками одноденної подорожі стали одинадцятеро репресованих в минулому «за політичні злочини» жителів Коломиї. Пунктом призначення став Національний музей-меморіал жертв окупаційних
режимів, який сформовано на базі колишньої тюрми на Лонцького у Львові
 
«В часи сумних минулих літ лише одна фраза «Відправили на Лонцького» сіяла страх в душах людей, адже звідти практично ніхто живим не повертався. З самого початку приміщення проектувалося і будувалося так, щоб утримувати тут саме політичних в’язнів. Окупаційна влада минулого століття змінювала одна одну, але в’язниця весь час мала одне і те ж призначення ─ знищувати»,  ─ дізнаємося із розповіді екскурсовода музею-меморіалу.

Менеджер Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії Роман Рєзнік розповів, що дана поїздка, а також ряд інших, стали можливими завдяки реалізації проекту «Місце зустрічі – діалог», яку фінансує німецький фонд, заснований з метою допомоги жертвам тоталітарних режимів.

«Дуже приємно і водночас хвилююче побувати в цьому музеї. Заходячи сюди, одразу щось перевертається всередині. Дуже важко дивитися на фотографії, де окупаційна влада чинить розстріли наших людей. Дивитися на ці камери, де перебували українці, дуже важко…» ─ ділиться своїми враженнями учасниця екскурсії, голова молодіжної ради міста Коломиї Інна Якуб’як.

Найціннішим експонатом музею є саме приміщення з одиночними камерами, які були переповнені до такої міри, що на одну людину припадало близько половини квадратного метра площі, камери смертників, кабінет слідчого, який приймав рішення про розстріл без будь-якого суду і підписував смертні вироки цілими списками, подвір’я зі стіною, біля якої здійснювалися багаточисленні розстріли, кімната-фотолабораторія.

Мирослав Ромаш в часи Другої світової війни був заарештований за участь в ОУН УПА. Спочатку 21-літній юнак потрапив в яблунівську в’язницю, потім в коломийську (приміщення гардинної фабрики), потім був на «пересилці» у Львові, а далі були багато тисяч кілометрів далеко від рідної України. Пан Мирослав провів одинадцять років життя в північних російських землях.

«Ця поїздка нагадала мені роки моєї молодості. Нас утримували в таких самих жахливих умовах. Ми спали на підлозі, і місця було настільки мало, що спати можна було лише сидячи. Тяжко те все згадувати», ─ зі сльозами на очах згадує Мирослав Ромаш. Такі ж самі думки читалися на обличчях всіх ветеранів, які кращі свої роки віддали на вівтар здобуття незалежності.

Українцям нині варто побувати в музеї «Тюрма на Лонцького», щоби певніше рухатися вперед, жити із знанням правдивої історії, розумінням минулого, а відтак ─ дійсною оцінкою майбутнього. В тюрмі на Лонцького помирали десятки тисяч людей, які були цвітом нації. Причому катівня приймала в свої тісні обійми не лише українців, а також в різні часи поляків, євреїв, румунів.

 
Там зосереджено біль цілих поколінь, які попри безнадію залишитися серед живих вірили в краще майбутнє для нащадків. Якщо ми не боїмося згадувати такі сторінки і берегти їх для прийдешніх поколінь, ─ значить ми знаємо, чиї ми діти і за що боролися наші діди і прадіди.
 

Categories: Новини

Залишити відповідь