Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку. Підсумки IV конференції Українського форуму благодійників

16.04.12
Якою буде благодійність 2020 року і що потрібно зробити громадському сектору сьогодні, щоб завтра було краще, ніж учора – доповідали, запитували, сперечались і мріяли учасники IV Міжнародної конференції Українського форуму благодійників “Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку”. Для цього наприкінці лютого до Києва з’їхались і злетілись близько 300 делегатів із різних регіонів України, а також гості з Росії, Німеччини, Великобританії, Іспанії, США та Бразилії: керівники провідних благодійних фондів, міжнародних інфраструктурних об’єднань, менеджери бізнес-компаній та приватні благодійники, журналісти й волонтери.

У 2010 році вперше було проведено міжнародне дослідження щодо стану розвитку інституційної філантропії у світі. Воно засвідчило, що єдиної моделі розвитку сектору благодійності нині не існує. Однак виклики, які стоять перед ним, дуже подібні – незалежно від країни чи регіону. Сьогодні навіть керівники глобальних інфраструктурних організацій та міжнародних благодійних фондів шукають відповідей на питання про пріоритети, тренди та виклики в секторі філантропії.

Роза Галлего (Іспанія), голова Європейської мережі донорських асоціацій (DAFNE) назвала глобальні пріоритети: 1) поліпшення законодавства і податкового клімату для благодійників; 2) розвиток інфраструктури благодійності, щоб вона виступала як сектор; 3) співпраця, незважаючи на національні відмінності.

Хелена Монтейро (Бразилія), виконавчий директор Всесвітньої ініціативи підтримки грантодавства (WINGS), організатора згаданого дослідження, засвідчила, що інвестиції у філантропію та її ефективність зростають у світі щодня. Запорука успіху, на думку гості з Бразилії, – у поєднанні сил бізнесу, влади, громади. Інтерес до такої співпраці на глобальному рівні зростає.

Водночас модератор дискусії Анатолій Заболотний, директор фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» (Україна), застеріг, що безхмарно така кооперація не налагодиться. Адже думки та цінності різних організацій та людей розходяться. Модератор закинув тезу про те, що на сектор у світовому масштабі років за десять очікує криза, якщо він не триматиме руку на пульсі своєрідного «ринку» і стане заручником механізмів, до яких швидко звикає, не відкриватиме нові внутрішні ресурси.

Оптимістичніше налаштований Андрій Васькович (Німеччина-Україна), віце-президент Карітасу Європа і президент Карітасу України, член Правління Українського форуму благодійників (прим. далі ? УФБ): «Я не боюся конкуренції і того, що ми боремося за ресурси. Ми повинні спільно працювати і вирішувати проблеми. Держава перекидає на благодійні організації розв’язання соціальних проблем не лише в Україні, ? це загальноєвропейська тенденція».

Руслан Жиленко, директор Карпатського фонду (Україна), член наглядової ради УФБ, погоджується з тим, що серед благодійних організацій існує високий рівень конкуренції за ресурси, але думає, що завдяки цьому «природному добору» організації стають сильнішими. Він також наголошує на значній ролі центральної влади в розвитку благодійної сфери.

Неочікуваним на тлі економічної та політичної кризи, несприятливого для доброчинців законодавства в Україні, незначної кількості фондів (1 на 4 тисячі українців проти 1 БФ на 100 голландців) стали твердження більшості спікерів про те, що розвивається і соціальна відповідальність компаній, і благодійність звичайних людей; про позитив від того, що в сектор приходять нові люди, серед них і дуже заможні; розвиваються стандарти благодійності, поліпшуються критерії визначення топ-благодійників у національних рейтингах. Незважаючи на соціальні негаразди, половину бюджету громадських організацій країни формують благодійники, на 50% – українські (прим. ? фінансування ж Карітасу України при тому приблизно на 95% забезпечується з-за кордону).

Радник Президента України Марина Ставнійчук запевнила на відкритті конференції, що українська влада вже дозріла до діалогу із суспільством і чекає на практичні пропозиції для розвитку благодійництва на державному рівні. Пані Марина, випереджаючи гострі запитання щодо затягування розгляду у другому читанні законопроекту “Про благодійництво та благодійні організації”, зазначила, що документ «зараз активно обговорюється» у владних коридорах. Марина Ставнійчук визнала, що в соціальній сфері сектор благодійності «на крок попереду від того, що робить держава».

Те, що для України ніщо глобальне не чуже, підтвердив і характер запитань із залу. Найактуальніше стояло питання пошуку донорів. Андрій Васькович (Карітас України) упевнений, що в усьому світі найефективніше цьому дають раду інфраструктурні організації, форуми донорів, такі як Український форум благодійників: вони збирають, аналізують і узагальнюють інформацію про можливості й потреби, допомагають одним зустрітися з іншими і не дублювати зусиль.

Гостро прозвучало від учасників конференції запитання про критерії якості благодійних організацій: як відрізнити справжні від тих, які існують лише у вигляді сайту? І знову ж таки зійшлися на тому, що тут ключова роль сита й арбітра належить асоціаціям.

Під час IV Міжнародної конференції “Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку” відбувся Ярмарок інструментів, які популяризують благодійність серед українського суспільства та заохочують громадян до доброї справи, ? конкурси, програми, портали, зокрема, Перший український портал про благодійність, Школа фондів громад ІСАР «Єднання», проект EDUkIT, Інститут професійного фандрайзингу, Інститут лідерства та управління Українського Католицького Університету, проект «Біржа Доброчин».

Також презентували свою роботу і команда Української біржі благодійності ? першого в Україні проекту залучення до філантропії масових благодійників, тобто кожного пересічного українця. Від Карітасу України можемо зазначити, що пори те, що робота Української біржі благодійності ще не набула розголосу в Україні і не стартувала рекламну кампанію, ? регіональні організації Карітасу вже долучились до даного проекту і досягли непоганих результатів у фандрайзингу власної діяльності. На сьогоднішній день близько 75 тисяч гривень пожертвували на Біржі пересічні українці, у середньому по 160 грн кожен.

Незважаючи на те, що велика кількість ЗМІ висвітлювала хід і суть конференції, мас-медіа як завжди «дісталося на горіхи». Фахівці у галузі благодійності критикують журналістів за непрофесійне висвітлення конкретних соціальних питань. У той час, коли інтерв’ю на

сцені конференції “Будуємо фундамент довіри: прозорість і публічність благодійності” модерували журналісти газети «Дело» Олена Гладських та журналу «Фокус» Анастасія Рінгіс, гості з компанії «Майкрософт» і Фонду братів Кличків зазначили, ? щоб бути прозорими, не конче треба мати власну газету чи телеканал: Інтернет спростив цей процес. Водночас вони закликають колег не чекати з моря погоди і поширювати інформацію про себе заради своєї репутації, оскільки вакуум неодмінно заповниться плітками.

Як зазначив екс-фінансист Пітер Кулой (Угорщина): “Якщо ти займаєшся благодійністю сам, можна про це не розповідати. Але, якщо ти хочеш пожертв від інших, ? роби благодійність уголос“. Пітер розповів, що у США, звідки він переїхав до Угорщини, бюджет благодійних організацій складається з трьох типів доходу: третина – це робота ендавменту, стільки ж дають “маленькі” донори, а решту організації заробляють самі.

Іронічніше звучали в той час репліки українського філософа, фінансиста, бізнесмена й мецената Ігоря Дідковського: “Благодійність в Україні – це гарно, художньо оформлений егоїзм», «Для мене спонсор ? це людина {в оригіналі – “лох”}, яка щось очікує від своєї діяльності. А меценатство для мене ? це служіння». Добре діло для Ігора Дідковського ? це піклування про батьків та про сім’ю. Попри зізнання в тому, що майбутнього благодійності пан Ігор не бачить, займатися нею не припиняє вже багато років.

Більше про підсумки конференції «Благодійність 2020: мріяти корисно, планувати необхідно» читайте тут.