Image

Що таке незалежність? Історія однієї з українських трудових мігрантів

0 Comments


12.09.2011
Чи багато українців, яким вдалось виїхати за кордон і створити там власний побут, бажають повернутись назад до України? Що може стати причинами такого повернення? Чи дійсно в країнах Західної Європи або Америки жити простіше, легше й приємніше? Що таке незалежність ? в Європі, в Україні та по-українськи?
За даними радіо ВВС у 2005 році із 8 млн. українців, які перебувають у трудовій міграції за кордоном, 75% говорили, що вони повернуться на Україну. Після парламентських виборів 2007 р. менше ніж 30% з них висловили бажання повертатися до України.
Відповідно до недавнього дослідження щодо прогностичної оцінки концепції циркулюючої міграції (проведено Інститутом народознавства НАН України, Карітасом України) встановлено, що понад 80% з українських мігрантів прагнуть повернутися додому. Близько 70% мігрантів мають родини в Україні, 90% реалізують плани на майбутнє в Україні – купують помешкання, оплачують здобуття освіти дітям. Двічі-тричі на рік українські мігранти приїжджають до України.



Ростислав Кісь, менеджер міграційних проектів Карітас України зауважує: «Не слід ідеалізувати мотивацію і причини трудових мігрантів покинути Україну. Карітас України вже більше 6 років виконує проекти, що мають на меті репатріацію та реінтеграцію українських трудових мігрантів, які добровільно вирішили повернутися з країн Європейського союзу до України. І як показує досвід роботи, емігранти неохоче повертаються до України, не досягнувши цілі перебування за кордоном – накопичення грошей для придбання житла, навчання дітей, лікування близьких). Повернутися їх змушують крайні обставини: проблеми із здоров’ям чи втрата роботи».

Власне, експерти зазначають, що оптимізація і легка процедура повернення мігранта до України може стати одним із позитивних чинників, аби повернутись на Батьківщину. У вересні 2008 року в нашій державі запрацювала ще одна ініціатива, що має на меті репатріацію українських мігрантів – в рамках проекту ERSO (European Reintegration Support Organisations – Європейські Організації з Реінтеграційної Допомоги; Карітас був виконавцем проекту) була створена Українська мережа солідарності, що налічує 30 партнерських організацій в 15 областях України з координаційним центром у Львові.

Ця структура уможливлює надання соціальної, інформаційної, психологічної підтримки, правової та матеріальної допомоги українським мігрантам, які бажають повернутися на Батьківщину. Загалом через мережу за перший рік існування проекту повернулося 163 мігранти; реінтеграційну допомогу в рамках даного проекту надано 25 українцям (теж за 1 рік). Проект закінчився на початку 2010 року.

Від початку 2010 року Карітас України також виконує проект STAVR (Strengthening Tailor-made Assisted Voluntary Return – Стала Реінтеграція Після Добровільного Повернення). Мета проекту – сприяння успішній реінтеграції мігрантів, що повернулися з Бельгії, через надання кваліфікованої допомоги. Проект STAVR передбачає надання допомоги уразливим категоріям мігрантів: дітям до 18 років (забезпечення навчання або тренінгів), вагітним жінкам (покриття медичних витрат і витрат на дитину), жертвам торгівлі людьми (спеціалізована допомога), людям, яким потрібна допомога у покритті медичних витрат. Інша категорія мігрантів, які можуть розраховувати на допомогу по проекту, – це репатріанти, які мають намір на Батьківщині відкрити власну справу або працевлаштуватися.

Один із успішних прикладів програми репатріації українських трудових мігрантів – пані Руслана (ім’я з етичних міркувань змінено, ? прим.), яка люб’язно погодилась розповісти про свій досвід і життєву історію, що пов’язані із 10 роками проживання і праці в Бельгії:
«11 років тому в результаті скорочення робочих місць на заводі мій чоловік залишився без роботи. Як і багато інших українців, іншого виходу, як виїхати на заробітки, у нього не було. Маючи 2 вищі освіти, чоловік змушений вже протягом десяти років (по сьогоднішній день) працювати різноробочим на будівництві в Брюсселі.
В тому часі я мала дуже низький дохід, втратила своїх найближчих родичів, і тому вирішила не втратити бодай свого чоловіка – через рік після його виїзду до Бельгії, я теж покинула Україну.

Початковий період за кордоном виявився дуже нелегким. Протягом семи місяців я не могла знайти роботу, і здобула її лише методом фактично купівлі робочого місця у польських посередників. Відтак я отримала роботу в сім’ї старшої жінки, займалася прибиранням будинку. Заробіток був доволі низьким, адже працювала нелегально. Але якось зводили кінці з кінцями. За кордоном пригодилися також мої перукарські навики (прим. ? п. Руслана по фаху є перукарем) – розвішувала оголошення в магазинах, де закуплялися емігранти, і таким чином, мала періодично клієнтів на дому».

Руслана розповідає, що дуже мучила її ностальгія за Батьківщиною. Мовний бар’єр – одна з причин некомфортного перебування. Також страх про покарання за нелегальне перебування і працю в Бельгії. Кілька разів вони з чоловіком подавали документи на отримання статусу біженців, але отримували впевнену відмову.

Порівнюючи українців та бельгійців, репатріантка вважає наш народ значно привітнішим і відкритішим. Каже, що бельгійці ніяк не могли зрозуміти, чому українці так масово виїжджають працювати за кордон, задають банальні запитання стосовно благ комунікацій, наявності продуктів харчування, доступу до освіти ? мовляв, чому ви тікаєте зі своєї країни, якщо там направду все є?..

«До України я хотіла повернутись давно, фактично завжди. Одного разу мені повідомили, що у моєму рідному місті звільнилось робоче місце перукаря, і я зрозуміла, що цим керує сам Бог. Потрібно було вибрати: повертатися і заново влаштовувати тут життя чи залишитися і втратити робоче місце в Україні. Порадившись з чоловіком, я вирішила повертатися до України.

Але тут виникла інша аксіома – покинути Бельгію, не отримавши заборону подальшого виїзду за кордон, було нереально. І тут я дізналась про Карітас і їх сприяння мігрантам в поверненні на Батьківщину. Звернулась у їх офіс в Брюсселі, отримала фахову допомогу і підтримку. До мене поставилися з якимось таким особливим розумінням, чуйністю. Потрібно було просто заповнити документи, де вказувалися загальні відомості про мою особу, адреса проживання в Україні (яку перевіряли за місцем проживання), роки роботи в Бельгії», ? розповідає колишня трудова мігрантка.

Зараз пані Руслана проживає в рідному м. Дрогобич на Львівщині, працює в перукарні. Повністю влилася в звичний для українців ритм життя з багатьма проблемами і радощами, переживаннями і приємними серцю митями. Станом на сьогоднішній день колишня мігрантка вже встигла приватизувати власне місце в салоні краси і стати приватним підприємцем з надання перукарських послуг.
Планів на виїзд знову за кордон не має. Чекає, коли чоловік отримає легалізацію свого перебування в Бельгії, і зможе приїхати додому. Каже, що домом є лише Україна. Все решта, – яким би воно не було приємним чи прикрим, вигідним чи збитковим, – є дочасним.

«Я врешті здобула свою приватну незалежність, ідентифікувала себе, як громадянку і особистість! Чого бажаю усім українцям. Буде воля і самоповага ? буде гідна держава в нас», ? завершує нашу розмову п. Руслана.

Categories: Новини

Залишити відповідь

uk Ukrainian
X
%d bloggers like this: