Військові дії на Сході України та пов’язана з цим гуманітарна криза докорінно змінили і розширили місію й цілі міжнародних благодійних організацій, які працюють у нашій державі. Серед них опинився і Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», який є офіційною благодійною організацією УГКЦ.
В процесі роботи виявилося, що сильні та активні громади є найбажанішими партнерами для благодійної діяльності, адже робота з ними очевидно є більш злагодженою та результативною. Так постало питання, яким чином можна якнайбільше результативно активувати церковні громади, аби через них поступово впровадити позитивні зміни у соціальній ситуації локальних громад, а відтак і цілого суспільства?
Розуміння, що діяльність самої громади – це основа будь-якого вирішення соціальних проблем і фундамент виходу з гуманітарної кризи, спонукало Відділ соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ в партнерстві з Карітасом України замислитися над проектом, спрямованим на повномасштабну активізацію громад – як церковних спільнот, так і локальних громад загалом. Базою для проекту «Соціальне служіння громади» стали перші 125 активних парафій УГКЦ, зацікавлених у розвитку соціального служіння. Про те, як перша «соціальна сотня» стає знаком змін у цілому українському суспільстві та до чого це має призвести, розповідає Григорій Селещук, Директор розвитку гуманітарних програм Карітасу України.
«Активна громада – це важливий фактор ефективного розв’язання соціальних проблем, які є в кожному середовищі»
Пане Григорію, давайте почнемо з спроби окреслення самого поняття активної громади.
Активна громада – важливий фактор ефективного розв’язання соціальних проблем, які існують у кожному середовищі. Якщо зосереджуватися не лише на допомозі окремим людям, але й прагнути, щоби соціальна допомога була стратегічною та мала результат на довший період часу, ми автоматично стикаємося з потребою залучення активних громадян, формування дієвої громади та сприяння її подальшої активізації.
Заглиблюючись у цю діяльність, ми спробували окреслити поняття громади не за шаблонними визначеннями, а виходячи з власної практики. Ключовим у цьому визначенні став індикатор активності. Коли група людей регулярно збирається задля обговорення питань, які стосуються не тільки їх особисто, але й блага ширшого кола осіб, які живуть навколо, та вибудовує певний план дій, як вирішувати ці проблеми – оце для нас громада, з якою варто співпрацювати. Це образ та індикатори, до яких ми хочемо підводити кожну громаду. А згадані три складові – регулярне обговорення, колективне прийняття рішень, чіткий план дій – основні ключі до того, як Карітас України сьогодні підходить до поняття громади.
Активні громадяни – які вони?
Члени активної громади знають потреби своїх потребуючих співгромадян та небайдужі до них. Активна громада прагне дбати про благо всіх своїх членів. Тут знають, хто, чого, як і наскільки потребує. Знають, що реально допоможе і в якій ситуації, а що – ні.
Звісно, далеко не кожна громада в сенсі сукупності людей, які проживають на одній території, справді може вважатися громадою в сенсі активності та небайдужості. Тобто суб’єктом, в рамках якого місцеві мешканці можуть спільно аналізувати виклики, з якими зустрічаються, шукати і пропонувати шляхи виходу зі складних ситуацій.
Ще 2014 року ми зауважили, що набагато легше працювати на тих теренах і в тих громадах, де мешканці можуть чітко визначити свої проблеми, запити та те, що саме і як вони хочуть робити, яких змін прагнуть. Коли в громаді сформовані ініціативні групи, які вже намагаються вирішувати певні проблеми, тоді немов заходиш у поле, де швидше можна помітити наявні шляхи, ями, приховані небезпеки… Заходиш, аби одразу працювати – і дорогоцінний час не витрачається дарма.
Розкажіть, як зараз відбувається процес активізації громад?
На прикладі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) ми зауважили: приїзд вимушених переселенців у громаду не лише змінював життя їх самих. Відбувалася активна трансформація громади як такої, і вона поступово адаптувалася до напливу ВПО, часто потребуючи в цьому помочі. Тому ми допомагали і далі допомагаємо людям будувати мости між собою. Задля цього розпочалася підтримка громадських активістів, здатних стати рушіями локальних змін, а також формування відповідних інформаційних повідомлень, організація акцій і заходів тощо.
Інший напрямок діяльності спрямований на допомогу людям у працевлаштуванні, щоби допомогти їм інтегруватися у спільноту. Працевлаштування і самозайнятість доволі швидко приносять реальні зміни і для особи, і для громади. Ці результати відкриті, економічно зрозумілі, практичні та конкретні. Ба більше: самозайняті переселенці, наприклад, зараз творять вже власні спільноти та мережі. Ініціюють спілкування, обмін інформацією, надання взаємовигідних послуг тощо. Так формується соціальний капітал міжособистісних контактів – основа основ у формуванні будь-якої активної громади.
«Активізація релігійних громад і включення парафій у активне соціальне служіння визнані пріоритетними для Церкви напрямками діяльності»
Пане Григорію, яким чином тема активізації громад «зачепила» також і Церкву?
Карітас України є церковною структурою. Відповідно, дорога була достатньо простою: ми порівняли власні висновки та потребу Церкви і зрозуміли, що спільна діяльність принесе рясні плоди і для парафіяльного середовища, і для українського соціуму загалом. Коли через події на Сході прийшло розуміння, що напрям активізації громад потрібно розвивати далі, треба було діяти. Не просто стартувати з проектами, для яких активізація локальних громад вторинна, але розвивати ті, де громада буде безпосереднім «гравцем», а її активізація – метою проекту.
Ці проекти спочатку з’явилися на Сході України, а згодом набрали всеукраїнського рівня. Кризове втручання в складну ситуацію окремих людей в громаді відбувається радше на базовому рівні соціальної діяльності. А залучення громади у це кризове втручання – це вже стратегічний крок вперед. Мета всього процесу – розвиток і вибудовування у громаді спроможності самим вправно реагувати на кризові ситуації, активно досягаючи поставлених цілей.
І релігійні громади стають локальними «агентами змін»?
Власне. У всьому цьому ми не могли забути, що для реальних змін в українському суспільстві можна задіяти величезний і приязний ресурс – релігійні громади. Зокрема, УГКЦ на території України об’єднує понад 3500 активних релігійних громад та безліч людей, з якими можна і варто співпрацювати.
Тим більше, що в світлі Стратегії соціального служіння, прийнятої Синодом УГКЦ, активізація релігійних громад і включення парафій у діяльне соціальне служіння були визнані пріоритетними для Церкви напрямками діяльності. І було би дивно, якби Карітас не включився в цей процес. Так почався наступний проект «Соціальне служіння громади», який ми розпочали минулого року.
Наскільки релігійні громади готові відповідати на потреби ближніх?
Це залежить від багатьох факторів. Але зараз задля активізації ми обрали перші 125 із тих, які виявили ознаки такої готовності. Вони стають прикладом для інших громад. Адже служіння ближньому – це, по суті, інтегральна частина покликання кожного християнина. Тому ми не робимо якогось особливого заклику чи «реклами» – лише допомагаємо людям реалізувати цю частину свого християнського покликання на славу Божу та на благо суспільства.
Аби підвищити готовність парафій до діяльної любові та милосердя, проект «Соціальне служіння громади» передбачає не лише практичні кроки, але й навчання. Зрозуміло, що люди, які прагнуть послужити ближньому, потребують супроводу, підтримки та своєрідного наставництва в процесі розбудови служіння. Звісно, це також відбувається згідно з духом рішень Синоду та в рамках реалізації Стратегії соціального служіння УГКЦ. Пріоритетом у цьому напрямку Церква називає не лише служіння як таке, але і його професіоналізацію. Відповідно, Карітас іде й тим, й іншим шляхом.
На чому ґрунтується цей підхід?
У загальносвітовій практиці національні Карітаси часто виступають каталізаторами активізації релігійних громад у напрямку соціального служіння. Зокрема, Карітас Португалії багато сприяв тому, аби соціальне служіння із загальноцерковного рівня перейшло на рівень місцевих парафіяльних громад. Цікавий в цьому напрямку також досвід Карітасів Італії, Боснії та Герцеговини. А в сусідній Польщі Карітас взагалі розвинув надзвичайну активність у царині парафіяльного служіння, там кількість парафіяльних Карітасів пішла на тисячі.
На ґрунті цього досвіду ми виробляли власну візію та стратегію, актуальну саме для України. Плодом цього став посібник із соціального служіння «Любов’ю служіть один одному», який містить як богословське підґрунтя служіння милосердя (чому і для чого кожен християнин покликаний послужити ближньому?), так і суто практичні елементи (як організувати волонтерську групу? що таке фасилітація зустрічі? який досвід волонтерства в Церкві?).
У процесі створення посібника важливо було зрозуміти й те, як саме структури парафіяльного рівня мають функціонувати в напрямку соціального служіння. Подальший розвиток покаже, які види соціального служіння захоче обрати кожна з парафій. Ми, відповідно, будемо розширювати в обраному напрямку як їхні знання (теоретичне підґрунтя), так і практичні навички (як конкретно це робити?). Супровід відбуватиметься і на загальноукраїнському, і на єпархіальному рівні.
Так парафії укріпляться у служінні в громаді, а команди єпархіальних Карітасів – у вмінні супроводжувати парафіяльне соціальне служіння. Ми навмисно спонукаємо єпархіальні центри ділитися знаннями і досвідом, навчати й супроводжувати локальні ініціативні групи у різних громадах та парафіяльних Карітасах. Це помітно додає парафіяльному служінню результативності, а водночас суттєво сприяє ще більшій та глибшій професійності команд 15 єпархіальних Карітасів, які діють сьогодні в УГКЦ.
«Парафіяльна громада не може замкнутися сама в собі, вона покликана служити всім, хто проживає в даній місцевості»
Питання служіння ближньому часто пов’язують з питанням ресурсів…
Перш за все, повторюся, виходимо з того, що кожний з нас у своєму християнському покликанні має інтегральне завдання – це завдання послужити ближньому. А служити найкраще разом, залучаючи до цього цілу громаду або парафіяльну спільноту. Питання ресурсів тут радше швидше не першочергове. В будь-якій ситуації бажання послужити підкаже властиві можливості навіть при умові браку коштів або інших прямих ресурсів. Їх можна шукати, якщо йдеться про матеріальні ресурси, можна жертвувати своїм часом тощо.
Ті християни, які усвідомлюють своє покликання служити іншим, можуть об’єднуватися у спільноти – тоді організувати допомогу буде простіше. Спільноти служіння можуть разом шукати додаткові ресурси для допомоги ближнім у громаді, в парафії, серед підприємців та інших фондів. Інструментів багато, але вони працюють при базовій умові. Це усвідомлення свого покликання чинити добро.
Як церковним громадам реалізувати свій суспільний потенціал?
Ми як християни є «дріжджами добра» – тою закваскою з Євангелія, яка має змінювати світ на краще. Змінювати конкретно своє село, селище, місто чи мегаполіс. Спрямовувати служіння не лише на тих, хто сидить на сусідніх лавках у церкві, але й оточувати увагою своїх ближніх, які наразі оминають храм. Але, водночас, мають гостру потребу в допомозі. Так соціальне служіння в парафії перетворюється на соціальне служіння усій місцевій громаді. Парафіяльна громада не може замкнутися сама в собі, вона покликана служити всім, хто проживає в даному населеному пункті.
Справжні зміни стаються тоді, коли парафія не просто відкривається (тобто змінюється сама), а розпочинає процес перетворень у цілій громаді. Так вона зможе трансформувати місцеву громаду, захоплювати тих, хто – хоча й формально не належить до спільноти парафіян – побачивши приклад служіння, включиться у нього, щоби допомагати потребуючим. Це, зрештою, глибоко пов’язане зі словами Христа: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13, 34-35).
Через служіння ми можемо нести світло Боже іншим людям. Не тільки словом проповіді, але також прикладом діяльної любові – любові, яка щось створює, змінює, перетворює. Тому в нашому проекті ініціативи та активності локальних Карітасів та парафій не можуть бути «замкненими» на самих парафіях. Вони мають відкриватися на інших – якщо, звісно, ми творимо справжнє соціальне служіння Церкви – служіння ближньому, яке базується на християнській любові.
Які перспективи розвитку має проект «Соціальне служіння громади»?
Перспективи у праці з парафіяльними громадами можна розділяти на короткострокові та довгострокові. Зокрема, через пару років ми побачимо 300-400 активних парафіяльних громад, які провадять соціальне служіння на своїх теренах, спираючись на свої ресурси, контакти, вміння парафіян. І приналежність до цього служіння має бути індикатором християнської ідентичності членів наших парафіяльних спільнот. Водночас, соціальне служіння покликане стати «візитівкою» живої парафії. Адже серед індикаторів успішності євангельської проповіді та служіння священика поважне місце посідає саме активне функціонування живої парафіяльної спільноти служіння.
Щодо довгострокової перспективи, то парафіяльні спільноти соціального служіння – парафіяльні Карітаси – покликані інтегруватися в місцеві громади та стати рушієм у вирішенні соціальних проблем на своїх теренах. Ба більше, бути індикатором і гарантом якості соціального служіння, аби приносити у місцеву громаду запит на якість надання соціальних послуг. Ми хочемо показати кожній місцевій громаді, що якісне соціальне служіння – справді можливе, і з Божою допомогою маємо осягнути цю мету.
Інтерв’ю підготувала Ірина Максименко
Tags: