02.02.15, Львівщина
Маленьке село Кримське (в Новоайдарському районі Луганської області) колись було звичайним населеним пунктом, місцеві мешканці якого і гадки не мали, що одного нещасливого дня саме їхнє село стане лінією фронту війни. Сьогодні майже у кожній стрічці новин передають про колосальні руйнування та біди цього селища.
Спочатку Кримське було окуповане бойовиками ЛНР та ДНР, а всередині жовтня стало звільнене українською армією. Проте до сьогодні цей край потерпає від щоденних обстрілів та бомбардувань з боку терористів. Вже кілька місяців поспіль життя наче припинилось, бо окрім зруйнованих будинків, осколків від градів та залпів гранат не чути та не видно нічого. Ознаки життя села Кримське – це виснажені, залякані, збідовані люди. Вони живуть у підвалах, де газу, світла та води немає вже довгий період часу, а єдиною радістю для дітлахів є катання на українських БТРах.
«Перший раз, коли нас обстріляли, ми ховались позаду хати, за городом. Коли відбувались інтенсивні обстріли снарядами, то ми всі втікали в підвал, а коли все закінчувалось – виходили на подвір’я. а потім звикли до постійних градів та бомби. Сьогодні я найбільше хочу, аби закінчилась війна. А ще я ненавиджу Росію та всю її владу», – з сумом на очах розповідає хлопчик Денис, одягнутий у форму українського солдата, у завеликих на нього берцях. Це йому подарував український військовий, оскільки Денис не мав навіть, у чому приїхати на Львівщину – куди його і ще понад 20 осіб запросив Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Нещодавно дрогобицький Карітас прийняв дітей з батьками з села Кримське. На Галичині вони перебували 10 днів та мали змогу побачити наймальовничіші місця Західної України: Дрогобич, Трускавець, Східницю, Борислав, Львів. Матері, які приїхали зі своїми дітками, залишалися вкрай мовчазними, мало посміхаються та майже не розмовляють. На запитання «Вам у нас подобається?» лиш коротко відповідають «Да, все хорошо» (примітка: українською «Так, все добре»).
«Першочерговою справою для нас був пошук сімей, які б згодились прийняти у свої домівки дітей війни. І нам це вдалось неймовірно швидко! Потім нам потрібні були кошти, аби оплатити такий візит і перебування сімей. Потім – скласти насичену і разом з тим ненав’язливу програму для того, аби бодай на кілька днів гості змогли забути звуки бомбардування та заснути не боячись, що над їхніми головами вкотре пролетить «град»», – розповідає Наталя Голинська, виконавчий директор місцевого Карітасу.
Дрогобицький Карітас працює з вимушеними переселенцями з Криму та східних областей України з травня минулого року. Увага зосереджена на найбільш потребуючих: насамперед це вагітні жінки, самотні матері, багатодітні сім’ї, сім’ї з інвалідами та неповносправними, пенсіонери. Центр у Дрогобичі – один з 9 в Україні, роботу яких забезпечує Карітас України. В рамках проектів, що впроваджуються в цих центрах, надається допомога більш ніж 6000 переселенцям.
Ціллю такої діяльності працівників Карітасу України є:
• задоволення базових потреб вимушених переселенців (продукти харчування, одяг і взуття, гігієнічні пакети, також проживання, транспортні послуги);
• забезпечення юридичної допомоги (консультування і супровід у виробленні документів) та соціальним супроводом (сприяння адаптації, допомога у пошуку працевлаштування);
• психологічна підтримка і консультування для уразливих, постраждалих від конфлікту вимушених переселенців (включає первинну діагностику, групову та індивідуальну роботу з дітьми і дорослими).
«Як тільки ми приїхали сюди, ми почувались якось не по собі, бо – чесно сказати – у нас були побоювання щодо західної України. Але тепер я почуваюсь дуже добре! Таке враження, що наче в цій квартирі я народилась – так тепло і затишно тут. Між заходом та сходом України є, звичайно, різниця: у вас люди живуть заможніше, повсюди височіють великі та гарні будинки, ви більш відкриті від того, більш усміхнені. У вас красива природа, особливо гори, та навіть інакше повітря.
У Кримському залишилось багато наших родичів і будучи тут ми завжди думаємо про них та про те, яка ситуація у нас в селі. Мій зять вирішив також піти воювати за Україну – хвилююсь і молюсь за нього щодня. Зараз наше село контролюється українською армією, вони, власне, нам і порекомендували приїхати сюди», – поділилась враженнями Валентина, яка разом із внучкою Євгенією приїздили нещодавно у Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Tags: