Інтерв’ю тижня

Карітас Одеса УГКЦ почав своє служіння з допомоги ВІЛ-позитивним особам. Сьогодні фонд користується повагою у місцевої громади та планує відкривати новий напрямок  – робота з дітьми вулицями, дітьми з кризових родин. Директор Карітасу Одеса УГКЦ – о. Василь Колодчин розповідає про буденне життя фонду.

 

– Кожна  регіональна організація Карітасу України має свою специфіку. Чи має Карітас Одеса УГКЦ свій вузький напрямок діяльності?
Ми більше приділяємо уваги хворим на ВІЛ/СНІД. Чому так сталося? Наш першій проект був  пов’язаний саме з цією проблемою – «Домашня опіка». Тому ми почали розвиватися в цьому напрямку. Карітас Одеса УГКЦ має лише один проект, що не пов’язаний зі СНІДом – торгівля людьми.

П’ять років тому Одеса була серед «лідерів» по кількості хворих на ВІЛ/СНІД, смертей. Сьогодні ситуація трохи змінюється. Нам вдалося зайняти свою нішу та закріпитися як найкраща некомерційна організація по догляду за ВІЛ-позитивними.

 

– П’ять років – достатній термін життя некомерційної організації, щоб говорити про певні тенденції. Змінилася ваша робота, у порівнянні з першими роками?
Ми розширилися. Сьогодні маємо чотири повноцінні проекти.

Першій – соціально-інтеграційний центр для ВІЛ-позитивних людей з особливими потребами та членів їх сімей. Мені приємно бачити, як працівники Карітасу Одеса УГКЦ поліпшують якість життя неповносправних хворих осіб. Ми відкрили пральню для людей, які живуть у важких умовах й не можуть попрати речі. Загалом, при центрі працює лікар, психолог, юрист. Отже надаємо комплексну допомогу.

Проводимо дозвілля, свята для ВІЛ-позитивних дітей. Буквально, нещодавно на перше вересня зробили подарунки та солодкий стіл для дітей. Допомагаємо медикаментами.

Ви маєте розуміти, що ВІЛ-позитивні та їхні родичі перебувають у пригніченому моральному стані. Інший напрямок нашої роботи – духовна опіка. При Карітасі Одеса УГКЦ є священнослужитель. Він проводить духовні розмови. До нього можна звернутися за духовними порадами. Коли треба похрестити – хрестить… І люди йдуть до нього, бо в православних храмах це коштує певних грошей, а в нас воно нічого не коштує.

Наступний проект – медичний паліативний догляд і опіка  за хворими (на ВІЛ/СНІД) людьми, які обмежені в русі і неспроможні себе обслуговувати.

В останньому проекті ми зосереджуємо сили на навчанні коректній поведінці з хворими персонал інших благодійних організацій та членів родин.

 

– Як часто до вас за допомогою звертаються інші організації?
Ми співпрацюємо дуже тісно з багатьма організаціями і яка періодичність – важко сказати. Буває маємо дві зустрічі на тиждень.

«Домашня опіка» – дуже витратний проект, який потребує кваліфікованої праці. Карітас не лише займається медичним оглядом. Здійснюємо консультування, моральну підтримку, надаємо юридичні послуги, забезпечуємо медичними препаратами, миючими засобами і продуктовими пайками, супроводжуємо або транспортуємо до лікаря. Дуже часто лікарі відмовляються відвідати пацієнта, тоді нам приходиться втручатися в цю справу.

Підготовка рідних для домашньої опіки дозволяє нам не «розпиляти» свої сили і допомогти багатьом людям. Навіть поміняти постіль хворому – вже серйозна справа. Треба знати як правильно підняти людину, перевернути. І ми пояснюємо всі деталі.

 

– Карітас – це благодійна організація при УГКЦ. А серед ваших пацієнтів є лише греко-католики чи представники різних віросповідувань?
Є навіть невіруючі і мусульмани. Ми не відбираємо людей: ці нам подобаються, а ці – ні. В нас навіть не всі працівники є греко-католикам. Головне, щоб людина була фахівцем і була готова працювати згідно наших принципів, підходів.

 

– А як вас сприймає місцева громада? Нещодавно був скандал з митрополитом Агафангелом (УПЦ МП), який виступав проти будівництва греко-католицького храму.

Люди ставляться до Карітасу так само, як й до будівництва храму. Приватна думка митрополита не обов’язково збігається з позицією одеситів.

На загал до нас ставляться добре.

Коли починали то була певна пересторога. Але це цілком природнє: щось нове з’являється, тому люди не знають чого очікувати. Бувало декілька разів перепитували: хто ми такі, звідки з’явилися.

А тепер у середовищі наркозалежних, їхніх близьких знають, що Карітас – це дуже добре. Вони знають, що зможуть завжди отримати підтримку.

 

– А після того як люди отримали допомогу, то приходять потім  допомагати  – фінансово, волонтерською роботою?
До нас приходять за допомогою незаможні особи. Тому важко очікувати фінансової підтримки від тих, хто сам перебуває у потребі. Люди завжди дякують.

 

– Чи є у вас волонтери?
Волонтерів в нас небагато – чоловік п’ять. І то це не на постійній основі: коли мають вільний час. Можливо є привід задуматися над проектом у цієї галузі.

 

– Поділіться вашими планами на майбутнє?
Мріємо про розширення приміщення, бо нам вже тісно. Ми вже працюємо в цьому напрямку. Наступне – зайнятися ще одним проектом, що не пов’язаний з ВІЛ-позитивними особами, наприклад, дітьми вулицями, діти з кризових родин. 

 

Я бачу, що нам не вистачає окремого дитячого напрямку. Ми б могли працювати з дітьми алкозалежних батьків –  забезпечувати їм дозвілля, надавати наші приміщення для виконання домашніх завдань. Якщо не будемо мрійниками, то нічого не досягнемо.