Інтерв’ю тижня

В Україні 88 тисяч людей мають розумову неповносправність. Карітас України з 2008 року розвиває діяльність Мережі центрів для осіб з розумовою неповносправністю. Національний координатор проекту Оксана Магура ділиться, яким шляхом допомогти потребуючим та

зробити їх, їхніх батьків щасливішими.

 

– Пані Оксано, як саме проект допомагає людям з особливими потребами?
Відомий генетик, професор Жером Лежен, писав: «Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до людей неповносправних, стареньких, немічних». Цивілізованим  вважається суспільство для якого найбільшою цінністю є людина, отже життя, щастя кожної людини, а особливо тих, хто не може сам за себе подбати.

На жаль, в нашому суспільстві ці люди зазнають приниження та відкинення.  Більшість неповносправних  людей проводять весь свій час  вдома в чотирьох стінах або у великих державних закладах (психлікарнях). 

Відкликаючись на потребу і прохання батьків  неповносправних дітей, у 2008 році Карітас України створив мережу Центрів для осіб з розумовою неповносправністю. На сьогоднішній день,  Центри для осіб з розумовою неповносправністю при місцевих осередках Карітас існують у чотирьох містах: у Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі та Стрию.

В наших Центрах, в атмосфері любові і дружби, особи з розумовою  неповносправністю  мають можливість розкрити свою внутрішню цінність і дари, зростати та виявляти свою творчість. Тут вони мають можливість реалізовувати себе, виготовляючи свічки, листівки, вироби з бісеру, дерев’яні рамки, ткані вироби; займатися спортом; навчатися базових соціальних навиків; брати активну участь у житті місцевої громади, відвідуючи різноманітні соціальні та культурні заходи.

Кожен Центр щодня надає послуги 15-25 особам з  розумовою неповносправністю та їх родинам.

– Тобто українське суспільство закрите до неповносправних осіб?
Через нашу діяльність ми прагнемо інтегрувати учасників Центру у суспільство. Кожного дня, ідучи до Центру, наша молодь зустрічається з різними людьми, спілкується з сусідами, хтось допомагає їм сісти в маршрутку… Коли ж вони сидять у хаті, їх ніхто не бачить. Наша діяльність включає також організацію дозвіллям для молоді з особливими потребами –  відвідування театрів, кінотеатрів, цирку, музеїв, історичних місць.

Кожного року молодь з особливими потребами їздить на відпочинок у табори. Гарний час, коли вони можуть поспілкуватися зі своїми однолітками. Коли особлива молодь Центру з Івано-Франківська перший раз поїхала у табір, то місцеве юнацтво було спочатку шоковано, бо не бачили ніколи подібних людей. Вони познайомилися і почали спілкуватися – хороший приклад соціалізації. Вже наступного разу оточуючі сприйматимуть неповносправних осіб нормально, без боязні.

Наприклад, коли у Дрогобичі, учасники Центру пішли на екскурсію по місту, то місцеві жителі були шоковані і питали: «Ви звідки приїхали, з Польщі?» «Ні, ми місцеві – з Дрогобича», відповідали вони.

В Стрию, поруч з Центром є парафіяльна церква, куди часто приходять на Літургію учасники Центру. Спочатку парафіяни з осторогою відносились до них. А тепер, щоразу привітно зустрічають, спілкуються, і коли учасники програми довший час не приходять, то з турботою запитують про них.

Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії організовує щорічну прощу, на яку запрошує неповносправних осіб. Це є гарною нагодою для інтеграції людей. Усі йдуть разом по дорозі, разом моляться, люди по-іншому починають ставитися до потребуючих, змінюється їхній світогляд.

– Карітас має чотири центри. Вони відрізняються один від одного?
Усі Центри об’єднані  однією метою – надати особам з розумовою неповносправністю можливість реалізувати себе, допомогти якнайбільш повніше почуватись частиною нашого суспільства, надити підтримку батькам. Та при цьому кожен Центр є унікальним.

Першим був створений Центр у Львові (у 2001-му році) у співпраці з Центром духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» Українського католицького університету. Уже декілька років молодь Центру виготовляє свічки для всеукраїнської акції «Різдвяна свічка». Окрім роботи, учасники Центру із задоволенням відвідують бібліотеку, займаються плавання та ходять на каток.

Дрогобицький Центр «Дивовижні долоні» започаткував свою діяльність у 2008 році. Тут молодь з ентузіазмом працює і вміє по-справжньому розважатися.  Волонтерами Центру є члени спільноти для узалежнених «Назарет», які проходять курс реабілітації і водночас допомагають іншим. Допомагаючи в Центрі, вони водночас і багато чого отримують від неповносправних хлопців та дівчат.

В Івано-Франковську ми маємо Центр з гарною назвою «Дар любові», що створений у 2008 році. На базі Центру обладнано п’ять професійних майстерень: майстерні виробів з паперів,  з ниток, з бісеру, столярна-майстерня та комп’ютерний клас. Користувачі Центру ткуть гарні сумки, виготовляють чудові вироби з дерева, рамки тощо.

Футбольна команда Центру вже здобула чимало перемог, а вистави їхнього театру «Веселкове небо» викликають бурхливі овації у глядачів. Центр тісно співпрацює з державним соціальним центром «Дивосвіт».

Центр у Стрию відносно молодий – створений у 2009 році з ініціативи батьків неповносправних осіб. Молодь з радістю приходить на програми, які проводять працівники Карітасу. Тут панує атмосфера радості і відкритості. Центр тісно співпрацює зі спільнотою «Віра і світло» і проводить багато спільних акцій. 

Працівники та волонтери Центрів  відкрили для себе, що допомагаючи іншим, ми самі також багато отримуємо від тих кому даємо. Особи з розумовою неповносправністю можуть багато що нас навчити – допомогти нам повернутись до чогось, що є важливим у житті і згадати, що Бог усіх нас  – і сильних і слабких – однаково наділив людською гідністю.

 

– Як відбувається підтримка родин?
Коли народжується неповносправна дитина, батьки лишаються сам-на-сам зі своїм горем.    Вони переживають шок. У пологових будинках часто кажуть, віддайте цю дитину в інтернат. В такий момент батьки не мають підтримки. Часто вони закриваються, становляться озлобленими на світ.

У центрі вони зустрічають людей, які пережили подібну ситуацію. Бачать приклади, як інші справилися з горем і не опустили рук. Через спілкування відбувається підтримка батьків батьками.

Соціальні працівники, у свою чергу, при Центрах проводять семінари для батьків, особисті розмови, капелани запрошують на духовні бесіди. Під час спілкування зі священиком батьки можуть поділитися, що в них на серці.

Тепер батьки стали набагато відкриті, більше довіряють соціальним працівникам. Самі пропонують допомогу центру, приймають активну участь в житті Центру. Наприклад, допомагають у поїздках, приходять мити вікна. А також, в деяких центах, батьки, навіть створили групу взаємо підтримки.

Батькам дуже важливо побачити, що їхніх дітей приймають, і тоді вони по іншому дивляться на своїх дітей. Наприклад, одна мама була враженою, коли її дитина вдома сама приготувала їжу, накрила на стіл. Такого ніколи не було. Завжди все робилось для дитини. А вона цьому навчилася в нашому Центрі. Мати була розчулена.

Дуже часто на батьківських зборах показуємо вироби дітей і батьки не вірять, що таке могла зробити їхня донька або син.

– Поділіться планами подальшого розвитку…
За останні рік-два вибудувалася загальна структура діяльності Центрів, розроблені стандарти  праці, документація, створилася спільнота. Тепер ми хочемо розвивати діяльність Центрі у напрямку удосконалення виробів, покращення якості виробів, далі розкривати творчий потенціал користувачів.

Також прагнемо, щоб Центри ставали частиною місцевої спільноти і місцева громада брала активну участь у нашому житті, по-можливості, всебічно підтримувала програми Центрів. Тобто, щоб громада  якнайбільше відчувала себе приналежною до діяльності та допомоги тим особам, які на неї чекають і які живуть поруч.