Інтерв’ю тижня

реалізацію амбітних завдань. Під час бесіди отець розповів як треба будувати служіння потребуючим і досягати успіху.

 

Центр Arrupe – це нерелігійна організація. Головним напрямком нашої діяльності є проведення навчань для вчителів з метою підвищення їх кваліфікації. Наш фонд підтримує різноманітні освітні та суспільні проекти. І крім того, працюємо з узалежненими. На рівні держави ми стараємося відстоювати права людей, в тому числі людей убогих, бездомних. Навчальна діяльність нашого центру полягає в тому, щоб повідомити суспільство про становище бездомних дітей, котрі потребують допомоги.

Arrupe – це прізвище іспанця Pedro Arrupe, котрий в 70-80-тих роках ХХ століття був генералом єзуїтів. Він був дуже чуйною людиною, реагував на всі суспільні проблеми з метою їх розв’язання. В роки, коли почалась хвиля масової міграції, генерал створював у світі групи взаємодопомоги для мігрантів. Наш центр був створений у листопаді 1996 року на честь цієї людини.

 

Праця єзуїтів відбувається, так би мовити, на межі церкви. Ми не працюємо на парафіях, але в інший спосіб стараємося допомагати потребуючим людям і навертати до Бога тих, хто зійшов зі стежини Бога. Отці-єзуїти працюють місіонерами в країнах, де проходять військові дії. Наприклад, були в Албанії, Афганістані. Єзуїти не проводять катехизації, євангелізації. Лише допомагають людям знайти своє покликання в житті. Крім того, видають часопис «Бути для інших». Деякі номери цього журналу видавалися російською та білоруською мовами. Мають власну веб-сторінку, яку підтримують на польській і англійській мовах. Зараз готуємо російську версію нашого сайту, де можна буде прочитати різноманітні поради щодо виховання. Ведемо переписку з людьми, кваліфіковані педагоги і психологи відповідають на запитання людей.

 

Ми проводимо навчання для польських вчителів, незалежно від їх спеціальності і фаху. Регулярно проводимо навчання для вчителів католицьких шкіл в Україні, Білорусії, Єгипті, Албанії, Литві. На Західній Україні навчання проводимо в Брюховичах. В Українському Католицькому Університеті ми організовували навчання для майбутніх вчителів християнської етики. Кожного року в липні у нас відбувається Міжнародний курс навчання для директорів шкіл. Учасниками з’їзду є представники 18 країн світу. Ці навчання поділяються на дві частини: перша – в липні одного року, а друга – в липні наступного року.

 

В сучасному світі склалася вже така мода на написання проектів. Це вже як бізнес. Пишуть всі, чи потрібно, чи ні. Головне – дістати гроші на реалізацію свого проекту. Часто складається так, що люди, які пишуть проекти, щось стараються скласти, не знаючи своєї власної філософії, своїх планів на життя. Тому потрібно пізнати себе, зрозуміти свою місію, свою філософію. Для реалізації чого-небудь у житті нам потрібно чітко знати, на якій життєвій позиції ми є зараз, що ми вже пережили, що є перед нами і чого хочемо досягти.

 

Проект на ціле життя – це перелік наших планів, прагнень, яких ми б хотіли досягти. Фундаментом життєвого проекту є філософія життя, яку кожен з нас повинен для себе скласти. В цій філософії ми повинні чітко визначити для самих себе наше відношення до світу, вималювати собі образ Бога (чи сприймаємо його як такого, хто допомагає, чи такого, хто карає). Також потрібно пояснити собі, що таке любов, дружба, терпіння, смерть, що для нас є найважливішим у житті, чому ми б хотіли себе посвятити і що  про нас повинні пам’ятати інші люди.

Ми самі є проектом Бога, тому своє життя ми повинні прожити, намагаючись його наслідувати.  Ім’я, що ми носимо, є ніби кодом, шифром нашого життя. Кожна людина має три імені: перше – це те, яке ми собі даємо, що ми про себе думаємо (наприклад, називаємо себе люб’язними, щирими, товариськими), друге – це те, що про нас говорять інші люди, якими вони нас бачать, а третє ім’я – це те, яке нам дав Господь (про що говориться в Книзі Апокаліпсису, в XVII вірші ІІ розділу). Таємниця щастя християнина полягає в тому, щоб всі ці три імені звучали так само і передавали однакові поняття.

Плануючи своє життя, ми ніби збираємо картинку з частинок, з пазлів. Кожен наш вчинок – це окрема частинка. Пам’ятаймо, що своє життя ми повинні прожити за Божою волею, віддаючись і довіряючи Господу. І тоді мозаїка нашого життя (вже в зібраному вигляді) буде відображати образ Ісуса Христа.

 

Святий – це не той, хто не грішить. Безгрішних людей не буває. Як говориться в основному законі єзуїтів : «Єзуїт – це грішник». Якщо хтось каже, що не грішить, він, безперечно бреше. Люди мають право на помилку, але основним є каяття, визнання своєї вини. Ісус Христос взяв на себе наші гріхи, визнав наші провини своїми. Ми йому за це вдячні. На мою думку, святий – це той, хто отримав почуття вдячності недаремно, хто вміє дякувати Богу за все.

Таких святих людей є ще багато в нашому світі. І точно знаю, що серед нас є багато ангелів. Але не сприймаймо ангела тільки як істоту духовну, але як посланця божого, того, хто не тільки допомагає нам, але просто є поряд з нами, коли нам сумно, чи навіть, коли нам добре. Христос закликає нас «плакати з тими, хто плаче, і радіти з тими, хто тішиться».Саме так поводять себе божі посланці. Ми, поводячись, як ангели, допомагаючи людям (не обов’язково словом, ділом, а просто своєю присутністю в певні хвилини), не повинні прагнути бути розпізнаними за свої добрі діла. А мусимо бути відкритими, щоб через нас Бог помагав іншим. Тому дякуймо Богу за людей, яких він нам посилає, і молімося за тих, до яких ми були  послані Богом.

 

– Чи багато в своєму житті ви зустрічали людей-ангелів?
Можу з впевненістю сказати, що дуже багато. Один сидить зараз поруч і розмовляє зі мною. (Усміхається) Вірю в те, що в житті немає випадкових зустрічей. На життєвому шляху Бог посилає нам добрих людей, які приносять нам користь. Треба лише зрозуміти, що ці люди послані нам з неба. Але часто через свої проблеми, клопоти, роботу ми цього не помічаємо. Власне під час реколекцій маємо час і можливість для роздумів над своїм життям, можемо проаналізувати свої власні  вчинки та вчинки інших стосовно нас. Пам’ятаймо, що, допомагаючи потребуючому, ми допомагаємо самому Христу.

 

– Ми говорили про божих посланців, які допомагають нам, а чи можна людей, що роблять нам боляче, вважати посланцями диявола?
Люди кривдять, бо бояться, мають певні страхи. Щасливі люди не кривдять.  Приносять іншим біль лише ті, хто не любить самого себе, це загублені люди. Не можна називати їх посланцями диявола. Ми також інколи кривдимо рідних і близьких нам людей, хоча їх любимо. Бестія сидить в кожному з нас, деколи ми даємо їй волю. Христос казав: «Гріх є в самому серці людини і звідти походить». Наше каяття ліквідовує наші гріхи, нашу хвилинну слабкість і негативні емоції. Любімо себе, своїх ближніх, випромінюймо цю любов, і тоді в нашому житті зло не матиме місця.

 

– Христос закликає нас любити ближніх. А що ще ми повинні робити для наслідування Христа?
Потрібно вміти знизити себе до інших людей. Допомагаючи людям, не вимагаймо від них любові і подяки. А якщо щось просимо, то нехай це буде щось, що вони можуть нам дати, а не щось неможливе. Дивімось на світ і людей чистим серцем, і тоді всюди бачитимемо Бога.

 

Молячись про якусь зміну в житті чи про якусь потрібну нам річ, уявляймо, як виглядатиме наше життя після цього, наскільки ці зміни будуть нам корисними. Тоді наші прагнення, віра, наші очікування стають сильнішими. Бог, закладаючи в наші серця різноманітні мрії та прагнення, зацікавлений в їх реалізації. Інколи він виконує наші бажання трохи по-іншому, ніж собі уявляємо, навіть краще. Мусимо вірити, що, якщо Бог ще не реалізував наші мрії, то вже дуже швидко почне це робити. Покладайтесь на Бога в кожній хвилині свого життя.

Кожен день реколекцій завершувався Святою Літургією, під час якої кожен мав можливість  скористати з Таїни Сповіді і прийняття Євхаристії. Думаю, що кожен учасник цих реколекцій пізнав себе глибше, маючи час медитації над власним життям та його цінностями. Ці три дні реколекцій, безперечно, розширили і збагатили наш духовний світ.

 

 

За матеріалами сайту Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії