10.10.2014, Волинська область
Волинський Карітас впродовж 2 років опікується десятками жертв тоталітарних режимів. Для таких людей організовуютьсяспеціальні зустрічі, гуртки, дискусійні клуби, культурно-просвітницькі заходи, екскурсії, заняття лікувальної фізкультури. Загалом така діяльність об’єднує довкола себе, окрім працівників місцевого Карітасу, 70 жертв тоталітарних режимів, 13 волонтерів похилого віку і ще 10 молодих волонтерів.
Підопічні жертви тоталітарних режимів отримуютьсоціально-побутову, інформаційну, гуманітарну, соціально-психологічну, інформаційну та правову види допомоги. Чимала кількість учасників осередку стали завдяки відвідинам центру «Довіра» більш розкутими, зайняли активну життєву позицію, отримали бажання приймати участь у заходах, екскурсіях – відтак розширилося їх коло знайомств, життя стало цікавішим і насиченішим. Велика частина підопічних зуміла останнім часом налагодили свої відносини з родичами, вони стали менше хворіти і повірили у власні сили, особисту значимість.
Що значимо – місцевому Карітасу вдалось допомогтипотребуючим учасникам центру «Довіра» для жертв тоталітарних режимів покращити свій матеріальний стан завдяки отриманню гуманітарної допомоги, надати допомогу по прибиранню житла, придбанню продуктів, виконанні процедур особистої гігієни, забезпечити правову підтримку і захист, консультації з боку різноманітних державних служб.
Сім’ю 78-річної Ганни Михайлівни однієї зимової ночі в грудні 1947-го НКВДисти завантажили в товарний потяг і впродовж 3-ох тижнів везли їх на Сибір (Росія). Діти хотіли їсти, але не було що. Почали приходити місцеві люди і зі своєї доброї волі кидали хліб у вагони, бажаючи врятувати людей, що у вагонах, від смерті. Від жахливих несприятливих умов діти помирали прямо у вагонах, а їх трупи скидали на кожній найближчій станції.
11-річна Ганна дуже добре запам’ятала, як перед тим радянські окупанти вояки жорстоко вбили її батька за участь в УПА, як було спалено місцеву школу, пограбовано господарства в селі. Чимало болю, зневіри, розчарування, образи затаїла юна доля.
Після приїзду в Сибір, ослаблені і неакліматизовані до значних морозів діти часто хворіли. Матір не мала постійної роботи, через що регулярно жебракували. Повернутися до рідної України вдалось лиш через 23 роки, абсолютно зневірившись у людській доброті, соціальній справедливості і праві на гідне життя.
Сьогодні Ганна Михайлівна вдячна долі, що може жити на рідній землі, спілкуватись із рідними та однолітками, передавати життєвий досвід, зокрема, завдяки роботі місцевого Карітасу.
«За час діяльності центру «Довіра» нам вдалося привернути увагу суспільства до проблем і потреб жертв тоталітарних режимів завдяки співпраці зі ЗМІ, організації спеціальних тренінгів, публічних заходів та інтеграційних зустрічей спільно з молоддю і дітьми. Інтереси людей похилого віку були представлені у державних органах влади та інших громадських організаціях. Також робота цього проекту посприяла розвитку волонтерського руху серед ветеранів та інших пенсіонерів шляхом організації груп взаємодопомоги», – розповідає Вікторія Скриннікова, координаторка центру «Довіра».
Після 2 років долучення до роботи центру «Довіра» половина учасників – 35 осіб – виявили бажання займатися патріотичним вихованням молоді, проводити з ними зустрічі у навчальних закладах, ділитися своїм багатим життєвим досвідом. Це є визначальним і для роботи Карітасу Волинь: посприяти діалогу поколінь, самоорганізації місцевої громади, опіці над людьми похилого віку.
Tags: