23.02.15, Слов’янськ
На початку вересня розпочато проект зі встановлення вікон для близько 1000 квартир і будинків у Слов’янську та передмістях, додатково у дитячому садочку та школі. Метою такої ініціативи є відновлення безпечного і гідного способу життя для людей, які постраждали влітку 2014 року внаслідок збройного конфлікту в Слов’янську і його околицях.
Днями встановлення вікон у Слов’янську буде завершено і ми провели інтерв’ю з координатором проекту Валентином Бебиком, – щоби дізнатись більше про визволене місто та його настрої, нагальні потреби вимушених переселенців, подальші плани місцевої команди Карітасу України.
Валентине, чому саме вікна?
Працівники Карітасу були у місті одразу після визволення Слов’янська від терористів, коли десятки тисяч людей втекли звідси від війни. Ми чітко знали, чому люди бояться чи не зможуть повернутись додому: якщо твій дім непридатний до життя, ти безпритульний у рідному місті. Були і є інші організації, що надають їжу, одяг, певні кошти на проживання, – але за відновлення будинків ніхто не брався.
Як відбирали підопічних?
Восени ми витратили близько 2 місяців на те, щоби створити якісні бази даних підопічних і відібрати найбільш потребуючих, сформувати відповідний пакет юридично-фінансових документів. Окрім того, відбулось проведення тендерних процедур з метою закупівлі скла та вікон. Для нас було вкрай важливо якомога ефективніше використовувати надані нам донором кошти. Коли в країні війна – кожна копійка допомоги потребуючому на вагу золота.
Наскільки велика команда працівників цього проекту і чому відібрані саме вони?
13 осіб. Акцент був на не лише професійних якостях, а й особистих: стресостійкість, мобільність, оперативність, вміння працювати командою, висока відповідальність і посвяченість. До нашої команди відтак потрапили громадські активісти, пластуни, ті, хто на приватних засадах допомагають евакуйовувати людей з зони бойових дій. І всі ми дійсно як одне ціле – навіть вільний від роботи час проводимо разом.
Наскільки вам вдалось змінити вигляд міста і його комфортність?
Ми змогли надати допомогу приблизно 80% від загальної кількості найбільш потребуючих в Слов’янську та передмістях: інвалідам, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям. Деякі люди самі відновлювали свої помешкання, допомагали сусідам. Лихо об’єднує людей по-особливому.
З чого розпочиналась ваша робота у Слов’янську?
Від початку проведення АТО на сході України Карітас України спрямував свою діяльність на допомогу потребуючим у Донецькій та Луганській областях: забезпечили понад 15.000 потребуючих людей у Слов’янську та Краматорську більш як 110 тоннами питної води, купували дезінфекційні засоби для закладів освіти та медицини у Слов’янську, допомагали гігієнічними засобами, медикаментами, обладнанням геріатричному пансіонатові у Донецьку, у Святогірську потребуючим переселенцям надавали підгузники, теплу білизну, гігієнічні набори, ковдри та комплекти шкільного приладдя для дітей, пральний порошок для переселенців і пралень у місцях компактного проживання.
Як Слов’янськ виглядає зараз? Які настрої у місті та взагалі на тій частині Донецької і Луганської областей, за які ведуться бої?
До 2014 року місто було пустинніше, ніж зараз, – це 100%. Попри те, що Слов’янськ покинули близько 60.000 людей через окупацію терористів, зараз тут життя значно жвавіше і місто по факту переповнене: є понад 20.000 зареєстрованих переселенців, тут базується велика кількість військових, тут розгорнули свою діяльність великі гуманітарні місії, сюди останніми тижнями привозять евакуйованих з Авдіївки, Попасної, Дебальцево, Вуглегірська.
Чому люди продовжують залишатись у містах, де небезпека життю є грандіозно великою?
По-перше, молоді люди чи середнього віку (з більшими шансами адаптуватись в новому місті і забезпечувати себе та свою сім’ю) вже давно покинули прифронтову зону, звісно. Або ж пішли в ополченці. Зараз у названих Вами містах у схованках в більшості залишились жінки з дітьми, люди похилого віку, інваліди.
По-друге, питання переселення (чи в гіршому випадку – евакуації) суттєво пов’язане з самоусвідомленням. Якщо людина безліч років чи десятиліття присвятила набуттю певного капіталу і побудові власного житла – у неї панічний страх це все залишити. Вона готова до останнього залишатись в межах свого помешкання, навіть місяцями жити у підвалі.
Якщо війна припиниться завтра, що, на Вашу думку, є суттєвим стабілізуючим фактором для цього регіону?
Ми, українці, – одна сім’я. Разом з закарпатцями, Донбасом, Львовом, Одесою, Києвом, Волинню. Ми всі різні, з різним історичним минулим, доступом до освіти і культурного життя, але всі – один народ. І якщо ми хочемо у майбутньому добробуту, кожен з нас має допомагати решті сім’ї. Особисто я вважаю, що важливими факторами для стабілізації ситуації на сході є акцент на освіті (зокрема, історичній освіченості і мовній) і культурі, на розширенні світогляду людей. Чим більш освічена людина, чим більше країн вона відвідала і чим більше у неї коло знайомств – тим складніше нею маніпулювати.
Нас дуже змінив 1991 рік, потім 2004, тепер 2014. Це все складні процеси розвитку, які вимагають суттєвих змін і втрат, на жаль. Але це розвиток – я переконаний. Слов’янськ не допустить більш такого, що трапилось минулоріч тут.
Як близько до конфліктної зони готові працювати Ви і ваша команда?
Особисто я готовий працювати безпосередньо у конфліктній зоні. Де люди потребують допомоги найбільше. І зараз, і надалі я готовий працювати заради постраждалих, навіть якщо їх політичні погляди не співпадають з моїми. На першому місці – людина у кризі і її потреби, все решта другосортне.
Щодо нашої команди – ми однодумці. Робота в Карітасі – це не просто технічне виконання обов’язків заради отримання зарплати для нас, це наша життєва і громадянська позиція.
Хто фінансував відновлення вікон у Слов’янську і для чого?
Чому фінансували? Відновлення Слов’янська чи будь-якого іншого визволеного від терористів міста означає створення можливості десяткам тисяч людей залишитись чи повернутись у рідне місто. Все просто. Також це поштовх для громад і уряду у пом’якшенні дестабілізуючого впливу конфлікту.
Став можливим цей проект за підтримки Агентства Сполучених Штатів з міжнародного розвитку. Бюджет становив 3,0 млн. грн. (240.081 USD). Також Карітас Австрії надав додаткову фінансову підтримку в розмірі 572.745 грн. (30.000 EUR) для встановлення вікон у дитячому садочку “Рушничок”, спортивних школах та інших навчальних закладах міста Слов’янськ.
Розмову вела Надія Чорна-Бохняк
Tags: