Пошук роботи – один з найбільших викликів, які стоять перед переселенцями. Відсутність роботи і, відповідно, регулярного прибутку – це основне, що стоїть на перешкоді на шляху до інтеграції та облаштування життя. За оцінкою експертів ООН, рівень безробіття серед переселенців складає до 23% (при загальноукраїнському показнику в 10%).
Проект Карітасу України «Працевлаштування для переселенців» покликаний допомогти внутрішньо переміщеним особам працевлаштуватись чи розпочати власний бізнес. Він включає в себе і професійне навчання, і консультації з ведення бізнесу, і надання індивідуальних грантів на навчання та початок бізнесу, а також створення робочого простору і співпрацю з роботодавцям. Невід’ємною його складовою є сайт «Кар’єра для нового життя» http://careerfornewlife.com, – соціальний портал допомоги переселенцям у працевлаштуванні.
Втім, за сухими цифрами програмних звітів, які фіксують кількість учасників професійних тренінгів, працевлаштованих переселенців, створених робочих місць – людські долі, цікавий досвід, історії внутрішньої боротьби та перемог, а також – нові цікаві проекти, які не просто стають для переселенців джерелом прибутку, а й корисними та потрібними жителям міст та сіл, які стали їхнім новим домом. І мова йде не лише про відкриття нового магазину чи перукарні, а також і про високотехнологічні, інноваційні чи консалтингові проекти.
За словами керівника проектів з працевлаштування Карітасу України Валерії Бєлавкіної, кожна історія успіху в межах наших проектів є щоденним доказом того, що ми робимо правильні речі, змінюючи життя людей на краще. «На тлі кризових ситуацій і подій які відбулись в країні, практично кожен з нас поніс кризу в собі, кожен відчув страх та стрес, і для того, щоб почати життя заново потрібна сміливість і розуміння того, що ми хочемо змін. Такі історії дозволяють змінюватись не тільки бенефіціарам, але і нам, – ми перестаємо боятись і починаємо вірити в те що ми робимо. Для нас дуже важливо, що в рамках своєї роботи Карітас надає не тільки гроші чи продуктові набори, але й перспективу, віру в себе, можливість розвиватись як професіонал, адже інколи знання та підтримка є важливішими за гроші», пояснює Валерія Бєлавкіна.
Історія перша. Сонячний кримчанин
Олександр – переселенець з Криму, який зараз мешкає у Полтаві. Переїхали всією родиною – він, дружина й двоє дітей. Олександр з тих людей, про яких кажуть «майстер на всі руки», за фахом електромонтер і радіомеханік, та і бізнес у нього був відповідний – невелика фірма з ремонту комп’ютерів. А оскільки Крим – край сонячний, то для дому своїми руками він побудував автономну сонячну електростанцію, яка давала енергію будинку.
Переїхавши, почав будувати таку електростанцію і у новому домі – спершу просто, аби скоротити витрати родини на електроенергію, а коли у 2015 році Рада спростила процес продажу електроенергії, з’явилась можливість перевести ресурси сонячної електростанції з автономного забезпечення будинку на комерційний продаж енергоресурсу, проте проект потребував серйозних фінансових вкладень, а Олександру потрібно було забезпечувати родину. Само тому інформація про бізнес-гранти, які можна було отримати у Карітасі, йому дуже пригодилась. Написав заявку, бізнес-план, – отримав грант. Справа почала швидко розвиватись – 42 сонячні панелі дають йому можливість не лише бути енергонезалежним, а й заробляти на цьому. За словами Олександра, за місяць сонце допомагає виробити йому близько 1500 кіловат електроенергії, третина йде на потреби домашнього господарства, а решту він продає “Полтаваобленерго”.
Зараз Олександр – популярний у Полтаві, – про нього знімає сюжети місцеве телебачення, приїжджають люди за консультаціями – каже, що вже семеро інших полтавчан запустили власні сонячні електростанції за його прикладом. Поки його електростанція ще не самоокупна, але за пару років вийде на задану потужність і приноситиме непоганий прибуток. Але гроші – не головна мотивація Олександра. Він займається улюбленою справою, яка до того ж, допомагає енергонезалежності України.
Історія друга. Соціально відповідальні меблярі
Початок історії Ольги і Дмитра мало чим відрізняється від історій тисяч інших переселенців. Жили в Луганську, обоє працювали на науково-виробничому підприємстві. А потім у рідне місто прийшла війна і родина опинилась у Харкові. Пошук житла, роботи, перші невдачі, то Ольга і Дмитро не ті, хто опускає руки і впадає в апатію.
Зараз вони вже і не згадають, звідки виникла ідея виробництва меблів, але випадково знайдена на Facebook інформація про програму підтримки бізнесу виявилась дуже доречною. Знайомі відраджували, але Ольга з Дмитром ризикнули – і не прогадали. Отримали кошти, закупили обладнання, орендували приміщення на одному з місцевих заводів – і почали працювати.
За виробництво та збірку меблів відповідає Дмитро, – у нього справді золоті руки. Ольга займається адміністративними питаннями, продажами, маркетингом, закупівлею матеріалів. Разом вони – добра згуртована команда, яка виробляє якісну продукцію, яка дуже швидко стала популярною у місті.
Ольга любить повторювати, що не треба боятися рости, а що успіх складається з маленьких кроків. Навколо багато можливостей і безліч хороших людей, треба просто навчитися все це помічати.
Повністю віддаючись бізнесу, родина не забуває про те звідки вони. Аби допомогти іншим переселенцям піднятися на ноги, вони з впровадили постійно діючу акцію, за умовами якої переселенці можуть купувати їхні меблі за собівартістю, без націнки. Ця ідея народилася в подружжя, тому що, коли вони лише приїхали до Харкова, їм допомагало дуже багато людей, тепер вони хочуть також допомагати іншим.
Історія третя. Продавчиня, що об’єднує людей
Катерина з родиною у 2014 році переїхали у невелике село Полтавської області. Як і часто у сільській місцевості з роботою було складно, але родина все ж залишилась у селі – тут була можливість мати житло, яке власник здавав просто за догляд, почали обживатися на новому місці та планувати майбутнє. Оскільки до переїзду обоє мали невеликий бізнес, спробували оцінити, чого село потребує найбільше, аби розпочати свою справу. І відповідь прийшла дуже швидко – на декілька навколишніх був лише один продовольчий магазин, з не дуже доброю репутацією : ціни височенні, продукти часто зіпсовані. А розвернутись з торгівлею було де – центральною вулицею йде великий потік машин до обласного центру, недалеко розташована агрофірма, а поруч – села, у яких немає магазинів.
Катерина з чоловіком вирішили пристосувати під магазин прибудову коло свого будинку, розпочали ремонт… але тут закінчились гроші. І тому у нагоді стала можливість тримати бізнес-грант від Карітасу у сумі 25 000 грн. На ці гроші придбали будматеріали для завершення ремонту й холодильну камеру.
І ось магазин запрацював, зразу ставши своєрідним центром села. Люди сюди приходять і скупитись, і порозмовляти, а Катерина з усіма у хороших стосунках – інколи і у борг дати може, як на селі заведено, і після закриття, при потребі, виручить. Люди її поважають, адже товари у неї якісні, а сама вона все робить на совість. Зараза Катерина мріє розширити магазин, озеленити й прикрасити територію навколо. «Зараз я можу сказати впевнено сказати, – постукай – і тобі відчинять. Кожен день кажу спасибі Карітасу, адже вони допомогли нам зробити перший крок».
Історія четверта. Від цифр до людей
У 2014 році Олена з родиною переїхала з Горлівки до Запоріжжя. У рідному місті жінка працювала фахівцем з оцінювання нерухомості. На новому місці знайти роботу за фахом не вдавалось – велика конкуренція і відсутність зв’язків давались взнаки.
В пошуках підтримки Олена звернулася до Карітасу, де працівники проекту працевлаштування порадили їй взяти участь у заході «Успішна мама» для жінок з числа внутрішньо переміщених осіб, які тимчасово не мають роботи. Метою заходу було допомогти таким жінкам психологічно адаптуватися, відчувати себе більш впевнено під час пошуку роботи. Під час нього Олена пройшла тест, який допоміг їй відкрити в собі нові якості та визначитися з вектором пошуку роботи. «Раніше моя діяльність була пов`язана з розрахунками, технічною документацією, – розповідає жінка. – А тест показав, що в мене є потенціал для роботи з людьми, у команді і я зможу працювати адміністратором або соціальним працівником. Тому я вирішила спробувати себе в цьому напрямку».
Зараз Олена працює адміністратором Соціального бізнес-центру, що діє в рамках проекту «Забезпечення основних потреб постраждалих від конфлікту на сході України» благодійного фонду Карітас Запоріжжя. Окрім того, вона допомагає на «гарячій лінії» фонду.
«Ця робота мені дуже подобається, я відчуваю себе як риба в воді, – ділиться вона враженнями. – Метою нашого центру є підтримка переселенців у розвитку або започаткуванні своєї справи. Ми надаємо їм безкоштовні юридичні та бухгалтерські консультації. Я бачу, що це справді моє покликання».
Історія п’ята. Кози і робочі місця
Ельвіра – успішний юрист, Ян – інженер механік. До 2014 року родина жила в Макіївці. Зараз вони власники козиної ферми з трьома сотням кіз у селі Студенок – на кордоні Харківської та Донецької областей. А ще – виготовляють елітний сир. І не просто виготовляють, їхні сири вже встигли побували на виставках у Франції та Італії, де український продукт назвали шедевром сироваріння.
Звичайно впоратись з господарством самим нелегко, треба було шукати працівників. І тут пригодилась інформація, знайдена у соцмережах – про гранти Карітасу на створення робочих місць. Родина отримала підтримку на створення п’яти робочих місць. На ферму купили обладнання та створили робочі місця для доярок, тваринника та менеджера зі збуту. Взяли на роботу таких же переселенців, для яких у невеликому селі роботи практично не було. Додатково отримали допомогу від держави: півроку їм відшкодовували відрахування з фонду заробітної плати цих п’яти осіб. Таким чином спільні зусилля бізнесу, благодійного фонду й держави дозволили людям отримати нову роботу й нові можливості.
Tags: