Ніколи не думала, що доживуся до такого жебрацтва… Я 51 рік працювала листоношею. Дуже маленька зарплатня в нас була. Пенсія зараз мінімальна. Я одинока. Єдина дочка померла, дітей в неї не було. Змушує нужда сюди ходити… якби пенсія була нормальна, я б не ходила…
73-річна Галина Дмитрівна стримує сльози, але голос тремтить. Така скрута, що доводиться їсти у соціальній їдальні – це не те, про що люди розповідають з радістю.
Що можна купити на 25 гривень? Стільки коштує впевненість однієї людини, що вона сьогодні не залишиться голодною. 25 гривень – собівартість обіду на одну людину в благодійній їдальні в Маріуполі аби безкоштовно нагодувати нужденних маріупольців та переселенців.
Знаєте, мене так добре ніколи в житті не обслуговували. Все, як в ресторані. І все дуже смачне. А до Нового року ще дали набори продуктові – зелений горошок, млинці, сметана, ковбаска, солодкий рулетик – це справжнє свято було, просто не передати… Знаєте, більш за все приємна увага, те що не забули нас, розповідає пенсіонерка, що назвалася просто Ніною.
На стійці адміністраторки лежить купка карамельок.
Це що? – питаю адміністраторку Ларису.
Та носить тут один вдячний клієнт, років 70 йому… залицяльник, – сміється вона.
Окрім Лариси, в їдальні працюють і мають змогу годувати свої родини переселенка Олена та багатодітна мати-одиначка Ірина.
Залом бігають двоє хлопців. Максиму 6 років, йому тут подобається – «смачненьке» все, а ще йому подобається допомагати працівникам їдальні – він несе сміття до смітника.
Я багатодітний батько-одинак, ще й середній син – з інвалідністю,– розповідає, Олександр – батько маленького Максима,– їх троє в мене, Макс – наймолодший, Даня – середній, 11 років виповнилося кілька днів тому, а ще є старший син, якому 16 років. Мати позбавлена батьківських прав, не живе з нами.
У чотирнадцятому, при обстрілі терористами селища Сартана, загинула мати Олександра – тоді «гради» влучили у похоронну процесію. Бабуся хлопчиків була у тій ході, і Олександру довелося звільнитися, бо нікому було доглядати середнього Данила з першою групою інвалідності.
Ніби невеликі гроші – 25 гривень, але нас четверо і приготувати на чотирьох хоча б борщу – то вже для нас серйозні витрати. Діти тут з’їдають не все – порції немаленькі, то ж ще беремо додому – ввечері їх нагодувати вистачає. Для нас це велика допомога.
Максим дикуватий був спочатку, але зараз вже звик до нас, – посміхається адміністраторка Лариса. – Максе, ти зі мною дружиш? – запитує вона малого та дає йому цукерку. Максим мовчки киває головою, посміхається і бере цукерку.
За проектом абонемент до їдальні отримують пенсіонери з мінімальною пенсією, багатодітні сім’ї, одинокі батьки та інваліди. 90 відсотків відвідувачів все ж таки пенсіонери.
Спостерігати за людьми, що прийшли пообідати насправді непросто:
Ось прийшов дивний чоловік років 60-ти: дуже стара подряпана шкіряна куртка на ньому, коричневі страшні штани, сам неголений, кошлатий, рухи в нього різкі, очі стурбовані, щось сам до себе постійно промовляє. Розмовляти зі мною відмовився. В нього дружина – інвалід, прикута до ліжка, іноді в неї ще бувають приступи епілепсії. Зазвичай він її вдома саму не залишає, але сьогодні не було кому з нею посидіти, доки він побіг сюди за їжею. Тож він дуже поспішає. Зібрав їжу у скляні банки та пішов. Вже дивлячись йому услід, помітила що в нього проблеми з ногами, – сильно кульгає.
На сьогодні їдальня годує 130 осіб 6 днів на тиждень.
Люди приходять сюди не тільки по обід – часто єдину їхню їжу за день, – а й у пошуках підтримки, небайдужості та зрештою надії на те, що завтра все зміниться на краще.
_____________
З 1991 року Благодійна їдальня працює при Карітасі Івано-Франківська, де щодня гарячі обіди отримує 150 осіб. Понад 10 років працює благодійна їдальня при Карітасі Коломийсько-Чернівецької єпархії. Серед іншого отримати гарячий обід підопічні Карітасу мають можливість у Карітасі Києва, Надвірної, Тернополя, Хмельницького, а також Соціального центру Карітасу Донецьк у Дніпрі.
Tags: