У Львові завдяки допомозі анонімних благодійників 55 потребуючих людей отримали продуктові набори

24.12.12, Львів
Нещодавно працівники львівського Карітасу відвідали з гостинцями понад 55 своїх підопічних. Це ? здавалось би ? частина їх щоденної роботи по опіці над одинокими людьми, що перебувають в скрутних життєвих обставинах. Однак особливим було те, що для кожного підопічного були приготовані спеціальні продуктові набори.

Люди, які отримали продуктові пайки, обслуговуються в рамках проекту “Програма допомоги вдома для людей похилого віку в Україні” (Домашня опіка). В основному це люди похилого віку, інваліди, соціально незахищені малозабезпечені сім?ї. Працівники місцевого Карітасу кажуть, що до них на опіку потребуючі люди потрапляють через рекомендації територіальних центрів або сімейних лікарів, також завдяки особистим зверненням, або ж рідних, сусідів.

Небайдужі люди ? фізичні особи, підприємці, друзі Карітасу, які забажали залишитися невідомими, ? самі закупили продукти першої необхідності. А соціальні працівники сформували 55 продуктових пайків і доставили це в помешкання підопічних. Одинокі люди похилого віку та інваліди, мов діти, прагнуть уваги, розуміння, спілкування і подарунків. Тож навіть не знаючи, кому завдячувати, ? тим не менше дуже раділи гостинцям!

Ярослава Пілат, координатор «Домашньої опіки» у Львові, розповідає: «Я і команда наших працівників як у Львові, так і в інших містах України (примітка ? «Домашня опіка» охоплює зараз 8 міст, приблизно 500-600 користувачів) свідомі того, що недовго триватиме наше фінансове забезпечення із Німеччини. Та це й нонсенс ? чому іноземці повинні підтримувати більше десятиліття наших стареньких, коли маємо свою державу? Люди все життя працювали на цю владу, платили податки, працювали на тій землі, а на старість немає кому води подати, хліба купити чи ліків.

Так, є державні соціальні служби, що опікуються такими одинокими людьми. Але чомусь так складається, що ці працівники приділяють замало уваги чи взагалі оминають найскладніших підопічних.

І справа не в державних соцслужбах, ? у системі. Система не мотивує людей працювати краще, відчувати відповідальність. Та й назагал маємо, як на мене, біду з байдужістю пересічних українців. Це не наше, неукраїнське ? бути черствими до ближніх. І маю святе переконання, що скоро в країні все зміниться! Ми мусимо перейти до державного фінансування надання соціальних послуг, до вищої культури благодійності бізнесом і громадянами».