17.03.2014, Київ
Днями у київському Карітасі відбулась зустріч жінок, які опинились в складних життєвих обставинах. Місцевий Карітас з 1992 року працює з людьми, які внаслідок певних обставин перебувають у складній життєвій ситуації і бажають її подолати. Серед таких людей особлива увага приділяється опіці і допомозі дітям із неповних, багатодітних, малозабезпечених, кризових сімей, а також «дітям вулиці».
Допомога кризовим дітям і молоді – це комплексний підхід, який неможливо відділити від того середовища, в якому вони зростають. Тому для ефективності проводяться соціальні інспектування і допомога надається сім’ям таких дітей з метою покращення не лише побутових умов, а що найважливіше – взаємостосунків у сім’ях.
«Цією зустріччю на живому прикладі різних людей ми хотіли наголосити на важливості підтримки одне одного: як у родині, так і у нашій спільноті Карітасу. Багатьма сім’ями ми вже опікуємося довший час і бачимо хороші результати. Люди змінюються і хочуть далі вдосконалюватися, творити затишок у своїх домівках. Зрештою, самі підопічні жінки виявили бажання, щоб така зустріч відбулася і щоб ці зустрічі відбувалися і надалі», – підкреслює координатор праці із дітьми 
та кризовими сім’ями у Карітасі Київ Ірина Пухняк.
Лозинська Еліна – мама чотирьох дітей, яка виступаючи на зустрічі, хотіла звернути увагу жінок на те, хто вона – жінка? «Коли мені задали питання: «Хто я є?», – я не могла дати відповідь, тому що насправді не знала хто я є. Мої думки були зосереджені тільки на одному: я є «білка в колесі», яка крутиться і нічого не бачить навколо себе. Я загрузла у свою буденність і обов’язки, я не знаю, для чого живу і про що мрію.
Почала радитись зі своїми подругами. Одна із них радила сказати, що я – дружина, а інша – що я – педагог. Добре обміркувавши, я вирішила, що я – жінка, кохана, мама. А потім одразу в голові додалося, що зрозумівши свою зневіреність у можливостях і обтяживши себе всім, чим можна було, я забула про себе, про те, яким я є прикладом для своїх дітей, як я відношусь до свого життя та чого я чекаю», – зі слізьми і посмішкою водночас розповідає Еліна.
Так на зустрічі жінок, які опинились в складних життєвих обставинах, більшість жінок ділились своїми життєвими історіями і переживаннями. А наприкінці заходу затвердили ідею виникнення клубу взаємодопомоги.
Цей день для жінок став не лише днем зустрічі і часом спілкування, але справжнім днем радості і щастя. Працівники Карітасу Київ, а особливо спільнота небайдужих людей http://cherrytea.org/, яку організувала Вікторія Бондар із Української Біржі Благодійності, влаштували справжнє свято з квітами, подарунками й святковим столом. Жінки відчули себе щасливими, побачили, що є ті, які ними опікується і хоче допомогти у їх нелегкій життєвій ситуації, але щонайважливіше – вони зрозуміли, що ніколи не можна опускати рук, але потрібно іти вперед і Бог у цьому допоможе.
