Карітас України оптимізує шлях надання медико-соціальних послуг малозабезпеченим українцям

07.10.2013, Україна
За недавніми дослідженнями ООН зараз в Україні за межею бідності перебувають близько 70% людей. Майже 5 мільйонів українців за оцінками експертів є безробітними. Доходи громадян України останніми роками знижуються і відповідно зростає кількість малозабезпечених людей. Дедалі більше людей звертаються до держави по допомогу та субсидії, в той час розміри соціальних виплат скорочуються.

Такі обставини ускладнюють для чималої кількості українців доступ до якісних медико-соціальних послуг і особливо це стосується людей, що перебувають у кризових умовах життя. Тому сьогодні є гостра необхідність оптимізації співпраці між державними установами, громадськими організаціями та іноземними благодійниками задля подолання такої проблеми. Для цього з початку 2013 року регіональні організації Карітасу України в Одесі, Коломиї та Нововолинську впроваджують проект для створення механізмів ефективної підтримки  вразливих груп населення та медико-соціальних інституцій в малих містах України.

Мета такої діяльності – скорочення шляху надання  необхідної допомоги до конкретних індивідуальних споживачів, які  дійсно цього потребують. Також передбачено створення єдиної бази даних одержувачів, їх потреб і спонсорів, що допоможе забезпечити адвокативну і громадську діяльність в містах, які були практично відкинуті  міжнародними спонсорами, але безумовно потребують такої підтримки. Крім того, успішна реалізація проекту покликана покращити партнерство Карітасу України та її регіональних організацій у здійсненні інших важливих гуманітарних проектів, а також реалізації місцевих соціальних програм, що діють протягом багатьох років, перенісши їх на більш високий рівень – рівень спільних проектів, які здійснюватимуться за підтримки місцевої влади та у співпраці з місцевими органами охорони здоров’я і соціальними інститутами.

Проект розрахований на річну тривалість і передбачає продовження, фінансово ініціатива підтримана Фондом Рози Люксембург (Берлін, Німеччина). Донори проекту стверджують, що для них важливо показати місцевій владі відкритість з боку громадських організацій і міжнародної спільноти до кооперації, яка базуватиметься на висококваліфікованому менеджменті і конструктивному діалозі.

Щоби дізнатись, в чому практично полягає проект і як розвивається, кореспондент Карітасу України побувала на круглому столі в Одесі. Учасниками заходу були Віктор Гойдик, завідувач Одеського обласного стаціонару «СНІД-центру», Володимир Кравчук, головний лікар Одеської обласної психічної  лікарні, Меліда Елісейдіс, заступник головного лікаря Одеської обласної протитуберкульозної клінічної лікарні, о. Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, Олександр Радіонов, координатор проекту, Олександр Славський, юрист, правозахисник і громадський діяч.

З чого розпочинався проект «Створення механізмів ефективної підтримки  вразливих груп населення та медико-соціальних інституцій в малих містах України» в Одесі?
Олександр Радіонов:
Спочатку перед нами стояло завдання здійснити збір інформації серед різних вразливих груп населення (неповносправні, постраждалі від епідемії ВІЛСНІДу, безпритульні, малозабезпечені люди) щодо їх потреб у медико-соціальних послугах. Ми мали спеціально розроблені анкети на 11 сторінок, 50 ретельно відібраних респондентів –  це як підопічні нашого Карітасу, так й інших громадських організацій і держустанов.

Надалі це дослідження має  перерости в комплексне узагальнення, а також  регулярний моніторинг якості надання соціальних послуг населенню. Це так званий «банк потреб в допомозі», в якому  відображатимуться потреби установ, організацій та фізичних осіб. Така річ допоможе іноземним чи національним організаціям з надання допомоги організовувати більш точні схеми надання соціальних послуг. Такі дані стануть також основоположними в процесі лобізму та адвокації в нашому регіоні, і не лише тут.  

Що таке якісні медико-соціальні послуги в Україні та Одесі сьогодні?
Олександр Радіонов:
Якісні медико-соціальні послуги – це ті послуги, які потребуюча людина може отримати вчасно, в повному обсязі  і на належному рівні. Це забезпечення лікувальними препаратами, інформаційні, соціальні і юридичні консультації, медичне тестування, побутові послуги, психологічна підтримка і навіть дещо більше, – скажімо, логістика довід закладів, де потребуюча людина це все може отримати.

Як Ви оцінюєте сьогоднішній стан забезпечення медичними препаратами і матеріально-технічними ресурсами у медико-соціальних установах Одещини?
Віктор Гойдик:
Звісно, якщо говорити назагал, очевидно є брак ліків, є потреба в обновленні матеріально-технічної бази. Але говорячи конкретно про Одеський обласний стаціонар «СНІД-центр» – наша установа на 100% забезпечена всім необхідним. Хоча далеко не всім забезпечена від держави. Ми є держустановою, яка співпричетна з соціальними проблемами, а отже ситуація більш-менш врегульовується втручанням через громадські і благодійні організації міжнародної спільноти і Глобального Фонду  по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

Володимир Кравчук:
Дехто боїться озвучувати це вголос, але я скажу: це не забезпечення, а виживання. Якщо говорити про психлікарні, то в нас державне забезпечення десь на 30%, а зацікавлення від приватних благодійників чи громадських організацій мізерне.

Олександр Радіонов:
Забезпечення районних лікарень Одещини подекуди просто жахливе і якщо щось змінюється, то не на краще. Я кажу «подекуди», бо, скажімо, медичні установи в м. Южне забезпечені на 105%, а в смт. Ширяєво чи  м. Котовськ – на 20% від потрібного.

Яким є кількісне відображення потреба-послуга у медико-соціальних послуг конкретно на Одещині?
Олександр Славський:
Як на мене, співвідношення виражатиметься  як 2:5 – потреби значно більші, звісно. І велика проблема є з саме інформуванням громадян про їх права та можливості.

Олександр Радіонов:
Важливим є аспект інформування громадян про їх права і соціальний захист згідно українського законодавства. До прикладу, серед наших підопічних мало хто знає, що коли людина хворіє на туберкульоз, живе з ВІЛСНІДом чи має гепатит і скерована на лікування, – члени сім’ї хворого повинні отримувати соціальну допомогу у розмірі 50% від заробітку хворого.

Чи розвивається в Україні медицина? І зокрема галузь, в якій ви працюєте?
Віктор Гойдик:
Очевидним є брак інвестування на освіту і розвиток медицини. Але потенціал і кадри чудові.
Говорячи за СНІД-центр, з 2009 року через наш заклад пройшли 7000 пацієнтів, якість та масштаби роботи щораз покращуються. Скажімо, такий факт: в 2005 році диспансер приймав приблизно 180 осіб. В 2012 році диспансер приймав вже 750 осіб, хоча стаціонар розрахований лише на 50 хворих. При тому на кожній зміні в нас перебувають лише 5 працівників – 2 санітарки, 2 медсестри і 1 лікар. За 8 місяців 2013 року ми надали понад 300 консультацій поза нашим стаціонаром – завдяки виїзним оглядам на дому, гарячій телефонній лінії, он-лайн допомозі.

Меліда Елісейдіс:
Якщо говорити про систему охорони здоров’я в Україні, то вона непогана – важливо тільки, аби вона працювала. Щоби дійсно був насамперед для бідних людей доступ до потрібних обстежень і послуг, щоби кваліфіковані спеціалісти мали гідну заробітну плату і не тікали за кордон, аби діяла страхова медицина. Бо всім ж очевидно, що лікарська кваліфікація в Україні нині падає – старі кадри не адаптуються до сучасних умов, викликів, потреб, а молоді кадри або недовчені, або втікають з країни.

Чи Україна і Одещина готові подолати епідемію ВІЛСНІДу, туберкульозу, гепатиту? Чи є вдосталь ресурсів?
Віктор Гойдик:
Так, може – і у випадку Одеської області, і у випадку України назагал! В нас є достатньо і фінансових ресурсів, і кваліфікованих спеціалістів, і капітал знань, і необхідний досвід, і підтримка міжнародної спільноти. Мусимо просто мудро і комплексно підходити до вирішення проблеми, – об’єднуючи зусилля державних і громадських організацій, також бізнесу. Слід і зміцнити, розширити профілактичні міри, і покращувати матеріально-технічну базу, і удосконалити лікування, і оптимізувати якість життя тих, кого торкається епідемія ВІЛСНІДу, туберкульозу, гепатиту.

Якими є статистичні дані епідемії ВІЛСНІДу, туберкульозу, гепатиту у Вашому регіоні?
Олександр Радіонов:
Україна займає перше місце в Європі по темпам поширення вірусних гепатитів. На початку 2013 року на Одещині на диспансерному обліку перебували 32.401 осіб, вперше виявлені ще 3.045 осіб (примітка – за оцінкою працівників Карітасу Одеса цю цифру варто помножити в 1,5-2 рази, аби отримати дійсні дані, неофіційні). Якщо говорити про туберкульоз, то в Одеській області станом на 14.08.2013року було 6.910 вражених епідемією осіб.

Щодо ВІЛ-інфекції, то станом на 01.08.2013 в Одеській області осіб, що перебувають на диспансерному  обліку з діагнозом ВІЛ-інфекції, було 15.094, з них з діагнозом СНІДу – 3.179 осіб (примітка – за оцінкою працівників Карітасу Одеса цю цифру варто помножити в 3 рази, аби отримати дійсні дані, неофіційні). Це третє місце по Україні «в рейтингу» після Донецької і Дніпропетровської області.

Щомісяця в нашій країні уражається ВІЛ-інфекцією близько 1.500-2.000 людей. З 1987 року по 01.08.2013 було інфіковано 236.047 наших співвітчизників, з них статевим шляхом – 88.358 осіб, парентеральним шляхом – 103.714 осіб.

Якими є Ваші очікування від проекту, який ініціював Фонд Рози Люксембург?
Володимир Кравчук:
Найважливіше – аби така ініціатива була не разовою. Роботи і питань, які треба реформувати в нашій системі надання медико-соціальних послуг, дуже багато. Це прекрасно, що є люди в Німеччині, які готові і досвідом поділитись, і схеми наші спростити, і допомогти фінансово, і навчити необхідним навикам та методикам.