20.08.13, Україна
Нещодавно в Івано-Франківську відбулась презентація звіту Всеукраїнської Коаліції громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Цей звіт був підготовлений в контексті моніторингу виконання Україною Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, яка набрала чинності для України 1 березня 2011 року. Основна думка звіту – у відповідності до міжнародних стандартів прав людини Україна має докласти значно більше зусиль для захисту осіб, які постраждали від торгівлі людьми.
Презентація звіту відбулась за участі представників місцевої влади, зокрема першого заступника директора департаменту освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Івано-Франківської ОДА Володимира Дутчака, головного спеціаліста відділу організації профорієнтації та профнавчання Івано-Франківського обласного центру зайнятості Ольги Шевчук, начальника відділу боротьби з торгівлею людьми та злочинами проти суспільної моральності управління карного розшуку УМВС в Івано-Франківській області майора міліції Ростислава Прокопчука та начальника відділу правової роботи та правової освіти головного управління юстиції в Івано-Франківській області Назара Саведчука.
У зборі даних по АР Крим та 14 областях України (Вінницька, Волинська, Донецька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Чернівецька області) взяли участь 14 громадських організацій-членів Коаліції. В Івано-Франківській області моніторинг виконання Конвенції здійснював Карітас Івано-Франківськ УГКЦ, який з 2004 року на регіональному рівні займається превентивною діяльністю у сфері протидії торгівлі людьми, також допомагає в реінтеграції жертвам торгівлі людьми.
Незважаючи на певний прогрес в останні 2,5 роки, українська влада не створила до сьогодні дієвих механізмів захисту прав осіб, які постраждали від торгівлі людьми – зазначено у звіті. Надання Державою статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми та відповідно права на отримання передбаченої законодавством допомоги відбувається з порушеннями прав людини та конфіденційності. Система виявлення постраждалих та надання їм допомоги працює реактивно та не скоординовано, відповідальним чиновникам бракує знань та навичок для виконання законодавчих вимог у цій сфері.
Так само фактично не виконуються плани реабілітації та реінтеграції, складені державними установами, у тому числі через брак фінансування на окремі види допомоги та системні проблеми у сфері захисту прав людини в Україні. Через недосконалість законодавства залишається невирішеним питання захисту іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми на території України. У такій ситуації навіть за умов існування національного механізму надання допомоги жертвам торгівлі людьми досі громадські організації за підтримки мі
жнародних донорів беруть на себе основну роботу та витрати щодо реабілітації та захисту постраждалих осіб, в тому числі і Карітас України.
«Дослідження для GRETA було достатньо складним. В ході проведеного моніторингу експертами було встановлено, що у державі не було плану дій з протидії торгівлі людьми фактично протягом 2 років, які входять до періоду моніторингу Конвенції. Також складно було отримати інформацію про діяльність Міжвідомчої ради, бо є лише окремі приклади прозорості інформації стосовно їх функціонування. Документи, які б підтвердили діяльність обласних рад, в більшості областей відсутні і в окремих областях не надавались навіть на запит про публічну інформацію. Контроль за виконанням роботи координаційних рад ведеться самими радами – доволі смішно звучить, хіба ні?!
Ми зробили чіткі висновки, що великий процент участі в координаційних радах є саме з представників державних установ, а не представників громадських організацій, – як це мало б бути в сучасній Україні», – розповідає Наталія Козакевич, виконавчий директор Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.
Також Коаліція зауважила, що подекуди у звітності державних органів щодо попередження торгівлі людьми надається інформація щодо заходів, проведених громадськими організаціями (у тому числі членами Коаліції) за кошти міжнародних донорів, без належного визнання їх внеску та ролі, а інколи ця інформація навіть подана як дані про власні заходи, здійснені державними структурами. Коаліція вважає, що такий підхід не є кращою практикою партнерства та співробітництва з громадянським суспільством і міжнародним співтовариством.
На презентації в Івано-Франківську Коаліція звернула увагу також на численні відмови у наданні статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, внаслідок недоліків збору матеріалів та невірного заповнення опитувального листа, так само на недоліки документального супроводу заяв та невідповідність термінів підготовки та розгляду заяв тим, що були встановлені законодавчо, – про це свідчать приклади із низки областей України.
Наталія Козакевич ділиться власним досвідом: «В Івано-Франківській області в березні 2013 року працівниками Карітасу було забезпечено соціальний супровід законного представника потерпілого до спеціалістів відділу у справах сім’ї, молоді та спорту місцевої РДА з метою подачі заяви на отримання статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. І станом на 01.06.2013 р. заява досі не зареєстрована! Законному представникові потерпілого заявляють, що заява на розгляді».
Аналіз інформації, отриманої з 14-ти досліджуваних областей та АР Крим, та право
вий аналіз матеріалів судової практики з розгляду кримінальних справ за обвинуваченням осіб у скоєнні злочину, передбаченого ст.149 Кримінального Кодексу України протягом 2011-2012 рр., дозволив зробити наступні висновки:
- у досліджуваних регіонах України компенсації присуджувалися, але не виплачувалися;
- цивільні позови про відшкодування майнової, фізичної або моральної шкоди, заподіяної злочинними діями осіб, потерпілими були заявлені лише у 8 % розглянутих справ (з 61 доступних для ознайомлення вироків у Єдиному державному реєстрі судових рішень України);
- переважна більшість потерпілих не скористалися послугами представника, а таким у кримінальних справах за КПК України може бути лише професійний адвокат;
- у Єдиному державному реєстрі судових рішень України немає всіх судових документів. Судові документи до нього вносяться вибірково, тому немає можливості отримати повну інформацію;
- навіть заявлені цивільні позови у кримінальних справах за ст.149 КК не завжди задовольняються судом, а у разі задоволення компенсації фактично не виплачуються.
При вивченні первинних документів та правовому аналізі матеріалів судової практики з розгляду кримінальних справ за обвинуваченням осіб у скоєнні злочину, передбаченого ст.149 КК України протягом 2011-2012 років, Коаліція зробила наступні висновки:
- вітчизняне кримінальне законодавство передбачає достатньо суворі і адекватні санкції (види покарань) за вчинення торгівлі людьми та інших, пов’язаних із нею, злочинів;
- суди не в повній мірі враховують тяжкість скоєних злочинів, внаслідок чого нерідко призначають занадто м’яке покарання;
- цивільні позови про відшкодування майнової, фізичної або моральної шкоди, заподіяної злочинними діями осіб, потерпілими були заявлені лише у 8 % доступних для ознайомлення вироків у Єдиному державному реєстрі судових рішень України;
- конфіскація усього особистого майна засуджених або його частини, як додатковий вид покарання за свідченням змісту підданих аналізу вироків, була призначеною одночасно із позбавленням волі у 27 % розглянутих справ про злочини, передбачені частинами 2 і/або 3 ст.149 КК України;
- довго тривалість судових розглядів кримінальних справ за обвинуваченням осіб у скоєнні злочину, передбаченого ст.149 КК;
- є актуальною проблема підвищення кваліфікації суддів.
Ще один крикливий факт у сфері протидії торгівлі людьми – особи , які були визнані винними з 
призначенням їм покарання, судом були звільнені від його відбування з випробуванням і встановленням іспитового строку та покладанням на них відповідних обов’язків. Так, одним із прикладів надто м’яких покарань із кримінальної справи № 325173 (стаття 149 ч.2 КК України) із Івано-Франківської області: «Підсудну К. визнано винною за ст. 149 ч.2 і засуджено на 3 роки і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна. Підсудна П. визнано винною за ст. 15. ч.2. 149 ч.2 і засуджено на 5 років позбавлення волі без конфіскацією майна. Для П. застосували ст. 75 КК України і звільнили її від покарання у вигляді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.»
Tags: