Карітас у Тернополі і Коломиї ділиться думками про розвиток медико-соціальних послуг для незаможніх українців

29.04.13, Україна-Чехія
Ми здійснили інтерв’ю з трьома досвідченими координаторками проекту «Домашня опіка в Україні». Нещодавно двоє із них побували на конференції у Чехії і мають чимало нових думок та інформації щодо вищезазначеного проекту (який цьогоріч позбувається свого фінансування з-за кордону і буде припинений) і медико-соціальних послуг.

Як змінився проект «Домашньої опіки» за майже 15 років в Україні? Які ще організації в Україні надають схожі послуги?

Галина Курницька, національний координатор проекту: За час функціонування «Домашньої опіки» змінилося дуже багато: цільові групи,спектр послуг, кваліфікація працівників, документація, підходи, але найважливіше залишилося сталим – в центрі діяльності є людина у кризі, її потреби, бажання, пріоритети, культурні цінності.

Протягом останніх років року проект реалізовувався у 13 містах України, а саме: у Львові на базі двох соціальних установ – Карітас Львів УГКЦ і Шпиталю ім. Митрополита Андрія Шептицького, у містах Соснівка, Броди, Жовква, Тернопіль, Борислав, Івано-Франківськ, Київ, Стрий, Хмельницький, Коломия, Одеса, Донецьк.

На даний час географія проекту звужена до 8 міст і охоплює  відповідно меншу кількість  користувачів проекту. Приблизно ми обслуговуємо 600 людей похилого віку, ще кілька сотень осіб в рік охоплено інформаційними послугами, ще кілька десятків – послугами випозичалень реабілітаційного обладнання.

У центрі уваги «Домашньої опіки» є не окремі проблеми людини, а ціла її особистість і середовище, що її ото
чує. Працівники Карітасу України намагаються надати максимально якісну комплексну допомогу, беручи до уваги не лише фізичні, а й духовно-психологічні проблеми людини. Працівники «Домашньої опіки» допомагають налагодити позитивні взаємовідносини між членами сім’ї, а також навчають правильному доглядові за хворими, психологічно супроводжують після втрати близької людини.

Схожі послуги в Україні надають державні територіальні центри соціальних служб (двічі на тиждень самотнім непрацездатним людям  надаються соціально-побутові послуги), також є локальні платні служби догляду за хворими людьми похилого віку. А з громадських організацій комплексно такі послуги надає ще Червоний Хрест.

А в чому полягала і який результат Вашої участі у міжнародній конференції по медичній опіці, що відбувалась дещо раніше у Чехії?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Поїздка була пізнавальною, ми побачили як працює «Домашня опіка» м. Оломоуц (Чехія), обмінювались досвідом та напрацюваннями.  Опіка Карітасу Чехії поділяється на медичну і соціальну. Важливим елементом є те, що підопічні мають медичне страхування і це доволі спрощує і оптимізує надання таких послуг, підтримку з боку держави.

Також ми презентували досвід Карітасу у наданні медико-соціальних послуг в Україні. У вітчизняному проекті – я знаю, – працюють достатньо кваліфіковані і досвідчені працівники. Єдина проблема проекту – брак коштів і відсутність сприяння з боку держави чи українських донорів. Мене це дивує, чому кожен думає тут лише за себе і максимум про власних батьків, – навіть не родичів, і точно не про старість свого покоління.

Наскільки відрізняється сам досвід медичної опіки працівників Карітасу в Україні і Чехії?
Оксана Поясик, координатор проекту в Коломиї: Річ у тому, що в Україні ми маємо право надавати тільки соціальну допомогу – дотримання порядку в помешканні, забезпечення продуктами харчування, догляд за тілом та гігієна підопічних, годування підопічного. А в Чехії більший акцент ставлять на медичне обслуговування.

І те, що наш проект фінансується мало не 15 років з чужої кишені, кишені іноземців (примітка: сьогодні донорами проекту є фонд “Примирення, відповідальність і майбутнє” і Карітас Німеччини). А в ідеалі працівники Карітасу, що обслуговують потребуючих українців, які все життя працювали на державу і платили їй податки, мали б за системою різних форм страхування, отримувати гідну зарплату і дедалі розвивати проект. А не так безглуздо припиняти…

Чи отримуєте Ви на регіональному рівні хоч якусь підтримку від влади чи приватних донорів?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Отримуємо фінансову підтримку від місцевих спонсорів, – це заможні люди, які безпосередньо знайомі з роботою Карітасу і високо поважають її. Але таке фінансування складає лише 2-5% від загальних бюджетів.

Чи зможуть українські центри «Домашньої опіки» продовжити своє функціонування після припинення фінансування з-за кордону?
Галина Курницька, національний координатор проекту: Не зможуть. Проект зараз працює на безоплатній основі зі сторони пацієнта, і фінансується винятково доброчинцями.  Якщо стане можливою модель з повним або частковим фінансування за рахунок підопічного, членів родини, приватних доброчинців або ж за рахунок державного замовлення на медико-соціальні послуги – майбутнє у проекту є.

Сьогодні Карітас України має за завдання розробити механізм імплементації програми «Домашня опіка» на національному рівні в систему надання медико-соціальних послуг. У нас є спеціальна група з 3-ох лобістів і чимало віри, що компромісу із владою можна досягнути.