Яким є стан і розвиток паліативної медицини в Україні?

02.01.13, Україна
Про паліативну медицину, виклики, досягнення і труднощі розповідає в інтерв’ю Дзвенислава Чайківська, експерт проектів і програм по охороні здоров’я, керівник лобістської групи Карітасу України, також адміністратор Шпиталю Митрополита А. Шептицького, лікар функціональної діагностики і в минулому головний лікар однієї з львівських міських поліклінік.

Карітас України з 1998 року працює у сфері надання медико-соціальних послуг особам похилого віку, неповносправним і невиліковно хворим.

Сьогодні ми ставимо перед собою декілька завдань: проведення комплексного дослідження потреб в послугах паліативної допомоги, оцінка реальної ситуації з надання таких послуг в українських медичних установах різних форм власності (державні та приватні клініки, хоспіси, що фінансуються благодійними фондами) і формування висновків та рекомендацій для вироблення нормативної бази і розвитку даного напрямку медичної допомоги на національному рівні.

На якому етапі знаходиться впровадження паліативної медицини в нашій державі? Яких результатів вже вдалося досягти і які виклики є актуальними?
Паліативна допомога – достатньо нова галузь медицини для України, яка й досі ще не визнана окремою спеціальністю для студентів медичних університетів, що, в свою чергу, зумовлює нестачу спеціалістів з відповідною професійною підготовкою, брак наукової і дослідницької бази. І це на фоні того, що статистичні показники свідчать про збільшення в нашій державі кількості невиліковно хворих, немічних людей, осіб похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.

На даний момент в Україні вже здійснені певні кроки у напрямку розвитку цієї сфери, зокрема, створено інститут паліативної допомоги, поступово розробляється необхідна нормативна база, та водночас, існує чимало проблем. Аналітичного підґрунтя досі бракує, так і не визначена реальна потреба в хоспісних ліжках, не проведена оцінка того, який підхід до надання паліативної допомоги є найефективнішим для України і наскільки готове суспільство до активного впровадження паліативних програм.

В той же час старіння нації, прогрес невиліковних хвороб і зменшення частки працездатного населення веде до того, що власне медичний, соціальний догляд і психологічний супровід хворих, які знаходяться на межі смерті, стає все більш і більш необхідним.

Пані Дзвениславо, яким є Ваше бачення, як оптимально швидко і якісно досягнути цілей, які ставить перед собою Карітас і українська медицина назагал в сфері паліативної медицини?
Аби якомога краще впоратись із вищезазначеними завданнями, ми нещодавно провели експертне дослідження у 6 областях України (Вінницькій, Львівській, Івано-Франківській, Харківській, Миколаївській, Донецькій, Чернігівській), Автономній республіці Крим (м. Сімферополі) та Києві.

Результати дослідження дали нам підстави зробити такі висновки:
– Доступ до медичної, соціальної, психологічної, юридичної допомоги значно обмежений, особливо у малих містах, селах, віддалених районах.
– Послуги вдома практично відсутні, так само як і інформація про пільги чи соціальні виплати.
– Лише активні громадяни можуть отримати послуги, що задекларовані державою, і то при додаткових неофіційних доплатах персоналу.
– Дуже низький рівень довіри до лікарів, медичних сестер тощо, та низька оцінка з боку хворих щодо якості роботи медичного персоналу первинної ланки (сімейні, дільничні), хоча 80% опитаних вважають, що саме первинна ланка меддопомоги повинна взяти на себе забезпечення паліативної допомоги.
– Знеболення у повному обсязі практично не доступне для пацієнтів, які перебувають вдома.
– Доступ до паліативної допомоги для людей, що живуть із ВІЛСНІДом у термінальній стадії дуже обмежений, особливо, якщо пацієнти не мають власного житла.

Невже все настільки погано і який тоді вихід із ситуації?
Хотілося б звернути увагу на те, що більшість опитаних респондентів взагалі не знають, які послуги мають їм надаватися, які організації це роблять, а також, куди треба звертатися при грубому та зневажливому ставленні до хворого. Це прикро, ? що ми, українці, так легко даємо себе принижувати в різних аспектах життя. Ми самі обираємо владу, яка десятиліттями зневажає народ, який її ж і годує.

Наше дослідження виявило, що дуже багато державних коштів використовуються неефективно і за корумпованими схемами. Наприклад, соціальними службами надаються неякісні речі (взуття, допоміжне обладнання), які закуповуються централізовано, а люди їх не використовують через їх непридатність. Така ж ситуація із путівками до санаторіїв, які знаходяться в поганому стані, надають послуги дуже низького рівня з поганим харчуванням та грубим обслуговуванням. Люди або не використовують їх або залишаються незадоволеними, проте кошти з бюджету «їдуть» туди регулярно.

На мою думку, для зміни існуючої ситуації необхідна політична воля керівництва держави, активна позиція громадянського суспільства та постійний моніторинг за ходом реформ. Адже кожна людина має право на достойне життя й гідний відхід у вічність.

Додаткова інформація:
Оскільки паліативна допомога охоплює дуже широкий спектр потребуючих, критерії відбору респондентів при дослідженні Карітасу України були обрані:
– за нозологіями: онкологічні хворі; особи, які потребують постійного стороннього догляду особи (після інсульту та пацієнти похилого віку зі старечою деменцією та хворобою Альцгеймера); соціально-небезпечні хвороби та хвороби соціально незахищених осіб (хворі у клінічній стадії ВІЛ/СНІДу та пацієнти туберкульозних диспансерів);
– за віком: до 18 років, 30-55 років, старші за 60 років;
– за місцем надання паліативної допомоги: вдома; у стаціонарних хоспісах; у паліативних відділеннях профільних медичних закладів;
– за місцем проживання пацієнтів: місто, село, обласний/районний центр.
Всього було опитано 102 особи. Дослідження є репрезентативним на національному та регіональному рівнях.