До міжнародної родини Карітас входить понад 160 національних організацій у понад 200 країнах світу. Конфедерація Карітас Інтернаціоналіс є членом Конференції міжнародної католицької організації Папської ради “Cor unum”, яка має консультативний статус в ЮНЕСКО та інших організаціях ООН, Ради Європи і Організації африканської єдності, а також співпрацює зі структурами Європейського Союзу та багатьма відомими політиками і громадськими діячами.
Першу організацію Карітасу було створено у німецькому місті Фрайбург у 1897 році, потім Карітас з’явився в Швейцарії (1901р.), в США (1910р.), в Голандії (1924р.) та ін. Священики і парафіяни називали свою роботу в цих нових закладах “служінням в дусі caritas pastoralis (пастирського милосердя)”. Духовною настановою та стимулом для появи перших центрів Карітас стали праці папи Лева XIII, зокрема, енцикліка 1891 року “Rerum Novarum”, яка заслужила назву Християнського соціального вчення. Rerum Novarum була покликана стати альтернативою ідеям соціалізму, і на відміну від останнього вона проголошувала взаємозалежність та співпрацю класів, вирішення конфліктів шляхом виконання кожним своєї частки відповідальності в дусі християнського вчення.
У 1924 на Євхаристійному всесвітньому конгресі в Амстердамі 60 делегатів з 22 країн утворили дорадчий орган зі штаб-квартирою в Люцерні, Швейцарія. З 1928 року, регулярні конференції проходили під назвою “Caritas Catholica”, де делегати зустрічалися що два роки аж до початку Другої світової війни.
Ідеологія Карітасу була піддана гострій критиці як у країнах фашистського блоку, так і в СРСР. В першому випадку — через сповідування принципів рівності людей перед Богом без огляду на етнічну або расову приналежність; у другому — через “консервативність”, несприйняття ідей соціальної революції, класової боротьби. Спільним в обох випадках був антихристиянський характер критики, спроба утвердити нові цінності разом з нищенням тисячолітніх традицій теїстичної етики. Таким чином, діяльність Карітасу була вкрай ускладнена в Західній Європі до середини 40-х рр. та унеможливлена у Східній Європі до падіння комуністичного режиму.
Благодійна діяльність відновилася в 1947 році двома конференціями, що пройшли в Люцерні. Вони мали на меті координацію зусиль і пожвавлення міжнародної співпраці. Розвиток Карітасу отримав наступний поштовх, коли Секретаріат держави Ватикан доручив йому офіційне представництво католицьких соціальних організацій на міжнародному рівні насамперед в Організації Об’єднаних Націй.
У грудні 1951 з благословення Святішого Престолу зібралась перша установча Генеральна асамблея Карітасу. Члени-засновники представляли організації Карітасу 13 країн: Австрії, Бельгії, Канади, Данії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Італії, Люксембургу, Португалії, Іспанії, Швейцарії та Сполучених Штатів Америки. У 1957 році Конфедерація отримала назву “Карітас Інтернаціоналіс”, що відображало зростаючу присутність Карітасу на кожному континенті.
З моменту заснування першого Карітасу в Німеччині та створення конфедерації Карітас Інтернаціоналіс до сьогодні Карітас має багату історію, завжди дослухається до страждань бідних та знедолених, щоб дати їм засоби для зміни власних життів на краще. Глибокі моральні та духовні принципи гідності, справедливості та солідарності є керівними в роботі Карітасу і мають на меті розбудову суспільства заснованого на справедливості та братній любові.