Пам’ятаємо патріотів

покладанні квітів до пам’ятника страченим борцям, чия кров була безневинно пролита  в ім’я незалежності.

Після цього в приміщенні Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ зібралася молодь селища Крихівці. До слова були запрошені Оксана Манюх та Ольга Княгіницька – очевидці тої страшної розправи. Спогади змушували жінок хвилюватися: їх голос тремтів, сльози бриніли в очах… Вони розповідали  про величезну любов тих патріотів, які віддавали своє життя за свободу і незалежність України, співаючи гімн «Ще не вмерла Україна!» та викрикуючи «Слава Україні!». Дитячі обличчя були сповнені співчуттям.

Заступник голови товариства політичних в’язнів та репресованих, Марія Соколик зачитала спогади про події 17 листопада 1943 року. Марія Михайлів – 1925 р.н., жителька с. Підлужжя Тисменицького району. В той час Марія була ще дитиною, але те що вона бачила сильно вкарбувалося в пам’яті: «…То був погожий осінній день. Ми з батьком поїхали на базар продавати капусту. Коли поверталися вже додому, почули крики військових і команду їхати дивитись, як будуть розстрілювати повстанців: «Ідіть, дивіться і знайте, що буде з тими, хто проти нас!» ми повернули на площу Міцкевича, де вже було дуже багато народу. Так я була невисокого зросту, мене поставили на віз. Біля драмтеатру на одній стороні вулиці під стіною було закопано 10 стовпів, а на другій стояли військові зі зброєю. Коли стали виводити наших хлопців, то прив’язували їх до стовпів. Враз стало темно і тривожно. Вони були побиті, їх, мабуть, катували, одяг був розірваний. Запам’ятався крайній хлопець, який був зодягнений у білу вишиту сорочку і камізельку. Він кричав: «Усіх нас не переб’єте! Україна все одно буде!» і співав «Ще не вмерла Україна!». А солдати стали навпроти кожного хлопця по двоє: один вклякав на коліна, а другий ставив на його плече зброю і стояв ззаду. Крикнули команду і всі 20 вистрілили… То був такий страшний і сильний залп, що його чули люди в нашому селі. Боже мій, що то почало діятись: люди кричали, плакали і тікали. Наші коні сполохались, я впала, а тато кричав: «Їдьмо геть звідси!» ми були дуже налякані, я дуже плакала, так шкода було тих хлопців, вони ще такі були молоді. Коли ми приїхали додому, то всі питали нас, що то таке було в Станіславі, що за стрілянина? Коли ми розповіли усім про те, що ми бачили, то всі люди гірко плакали. Вічна пам’ять тим хлопцям! Хай земля буде їм пухом!..»

Зустріч завершилася патріотичними піснями у виконання молодіжного гурту «Патроничі» під керівництвом Івана Малика, художнього керівника Народного дому селища Крихітці. А шановні представники старшого покоління раділи тому, що зараз маємо свою державу, можемо говорити правду, хай гірку і кроваву, але свою, щоб більше не допустити її повторення.

 

Молоде покоління необхідно ознайомлювати з важливими моментами національно-визвольної боротьби українського народу. З цією метою працівники проекту «Клуб людей похилого віку «Надвечір» для військовослужбовців 10 листопада організували екскурсію до Історико-меморіального музею Степана Бандери. Музей знаходиться на Калущині в селі Старий Угринів. Кожен експозиційний зал висвітлює трагічне минуле, впливає на формування чи зміну стереотипів про діяльність бандерівців і сприяє формуванню національної свідомості відвідувачів. В музеї можна побачити історичні докази примусових переселень населення Західної України. Особливу увагу привертає макет криївки і розповіді істориків.