«Хворих та безсилих засипали живцем у ровах»

30.03.2015, ЛьвівщинаБільше 4 років у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії діє клуб літніх людей «Жива історія». Тут надають психологічну, соціальну та матеріальну підтримку людям похилого віку, які стали жертвами тоталітарних режимів. З жовтня 2010 року учасниками «Живої історії» стали більше, ніж 220 осіб – жителі Дрогобича, прилеглих сіл та околиць. Така діяльність здійснюється у рамках програми «Місце […]

30.03.2015, Львівщина
Більше 4 років у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії діє клуб літніх людей «Жива історія». Тут надають психологічну, соціальну та матеріальну підтримку людям похилого віку, які стали жертвами тоталітарних режимів. З жовтня 2010 року учасниками «Живої історії» стали більше, ніж 220 осіб – жителі Дрогобича, прилеглих сіл та околиць. Така діяльність здійснюється у рамках програми «Місце зустрічі: Діалог» Фонду «Пам’ять, Відповідальність та Майбутнє», яка підтримана Федеративною Республікою Німеччина.

Розповідає 87-річна пані Віра, яку у віці шістнадцяти років було насильно вивезена у Німеччину в м. Обергаузен: «Везли нас у 42-ому році товарними поїздами – як худобу возять. Привезли на воєнний завод, що виробляв снаряди. Нас малолітніх, взяли на погрузну у вагони, дали нам полотняні костюми «гольтцшуе», дерев’яне псевдо-взуття на ноги: так ми там й працювали. А їсти, їсти дуже хотілось! Німці наказали іншим працівникам заводу, щоб вони нічого на давали нам, а самі мали в котелках всіляку їжу і бутерброди.

Через 3 роки все це скінчилось – звільнили нас американці. З Німеччини везли вантажними машинами. А після війни на Вкраїні почався голод, бо прийшли радянські совєти. Вночі приходили КГБісти і забирали людей, вивозячи на Сибір. Хворих та безсилих засипали живцем у ровах. Ось моя реальність – досі забути не можу, хоча вже й пережила давно».

Клуб «Жива історія» став для десятків таких як Віра місцем, де вони зустрічаються, отримують необхідну їм допомогу, знаходять нових друзів та передають свій досвід молодому поколінню. Раніше ж такі люди не мали можливостей для розвитку своєї соціальної активності, були замкнутими вдома.

«Така наша робота має два виміри: по-перше, опіка жертвами тоталітарних режимів, по-друге, виховання молодого покоління зі знанням, що таке війна, рабство, окупація і насилля. Неможливо розвивати країну, не знаючи своєї історії і минулого. Неможливо будувати вільну та успішну Україну, не об’єднуючи різні покоління наших громадян, з різних регіонів, з різними світоглядами. Ми добре бачимо, до чого це призвело сьогодні в нашій країні», – переконана Наталя Голинська, виконавчий директор Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії.

Головними завданням «Живої історії» є створення спеціального простору для зустрічей людей похилого віку і молодого покоління, збір та документування спогадів та життєвих історій тих людей, які потерпіли від тоталітарних режимів, а саме остарбайтерів, в’язнів концтаборів та гетто, дітей в’язнів, тих, хто пережив фашистську окупацію, сиріт війни.

Клуб діє у форматах проведення різноманітних заходів для літніх людей (зустрічей, іменин, диспутів, екскурсій, танц-вечорів, гуртків тощо), надання різноманітних видів послуг (соціальних, інформаційних та консультаційних послуг, гуманітарної допомоги, тощо), залучення осіб похилого віку до спілкування з молоддю. Результатом цього є покращення емоційного, психологічного, духовного стану підопічних, покращення взаєморозуміння між різними поколіннями і зміна стереотипного мислення щодо старості.

Теги: